ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
Копія:
УХВАЛА
іменем України
3 березня 2009 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Нефедова B.C., Нікітіна Г.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону підполковника юстиції Вороніна Є.К., підсудного ОСОБА_2, представника потерпілих - адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_4, на постанову військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 липня 2007 року, якою кримінальну справу по обвинуваченню колишнього головного інженера Чорноморської КЕЧ району капітана запасу
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Євпаторія Автономної Республіки Крим, раніше не судимого, на військовій службі перебував з серпня 1991 року по липень 2003 року, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ст. 356 КК України, та громадянки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки міста Гюстров Німеччини, раніше не судимої, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, закрито у зв'язку із закінченням строків давності.
Органами досудового слідства ОСОБА_2 і ОСОБА_4 у самоправстві, вчиненому за наступних обставин.
справа № 11-03/2009
головуючий у суді 1 -ї інстанції Тарівєрдієв Т.А.
З 1975 року в АДРЕСА_1 проживала громадянка ОСОБА_6 У 2000 році в зазначеній квартирі поселився без реєстрації її рідний брат ОСОБА_7 У вересні 2002 року квартиронаймач ОСОБА_6 померла. У квартирі залишилися її речі та продовжував проживати громадянин ОСОБА_7 22 лютого 2003 року біля 16 години ОСОБА_2, скориставшись тимчасовою відсутністю у вказаній квартирі мешканця ОСОБА_7, вибив двері і разом з ОСОБА_4 проник до квартири та описав речі, які там знаходилися. Коли ОСОБА_7 повернувся і став намагатися увійти до квартири, ОСОБА_2 загородив йому дорогу та примусив піти. Наступного дня ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_4, організував встановлення металевих дверей у вказаній квартирі. 25 лютого того ж року ОСОБА_2 разом із ОСОБА_4, без відповідного законного рішення, вивезли з вказаної квартири описані речі ОСОБА_7 та померлої ОСОБА_6 Внаслідок зазначених дій ОСОБА_2 і ОСОБА_4 громадянин ОСОБА_7 був позбавлений можливості користуватися житлом і речами.
Постановою від 18 липня 2007 року військовий місцевий суд Одеського гарнізону встановив, що в діях підсудних містяться ознаки інкримінованого їм злочину і закрив кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності.
В апеляціях ОСОБА_2 і ОСОБА_4, кожний окремо, вказуючи на неправильне застосування судом кримінального закону, порушення процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять частково скасувати оскаржувану постанову -виключити з мотивувальної частини посилки на свідків та висновки про наявність в їх діях складу злочину, змінити формулювання «закрити» справу на «припинити». В частині припинення кримінальної справи просять залишити постанову в силі.
В обґрунтування доводів апеляцій ОСОБА_2 і ОСОБА_4 посилаються на те, що 12 і 18 липня 2007 року судом не була забезпечена участь їх захисників в розгляді справи, а під час судового слідства вони були позбавлені можливості дати пояснення по суті пред'явленого обвинувачення, чим було порушено їх право на захист. Висновки суду першої інстанції про наявність в їх діях складу злочину є помилковими, оскільки пояснення потерпілих і свідків по справі містили суперечності. Крім того, органами досудового слідства вони обвинувачувалися у скоєнні злочину, передбаченого ст. 356 КК, який є злочином невеликої тяжкості. У зв'язку із закінченням строку давності вони підлягали звільненню від кримінальної відповідальності за п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, а не за п. З зазначеної статті, як це вказав у постанові суд.
Перед початком розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_2 подав доповнення до апеляції. Посилаючись на порушення правил підсудності, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд. Своє прохання мотивує тим, що стаття 356 КК, за якою йому пред'явлено нове обвинувачення, не є військовим злочином, а тому справу потрібно передати на розгляд до районного суду.
Заслухавши доповідь судді Нікітіна Г.В., пояснення засудженого ОСОБА_2 на підтримання своєї апеляції, представника потерпілих та думку прокурора, які просили залишити рішення суду в силі, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню.
З матеріалів справи і судових рішень вбачається, що під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор, прийшовши до переконання, що раніше пред'явлене органами досудового слідства обвинувачення необхідно змінити, виніс постанову, в якій сформулював нове обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 27, ст.356 КК, а ОСОБА_4 за ст. 356 КК.
Військовий суд гарнізону, дійшовши висновку про наявність в діях підсудних складу зазначеного злочину, за клопотанням підсудних закрив кримінальну справу щодо них на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК, ч. 2 ст. 11і КПК у зв'язку із закінченням строків давності.
Твердження апелянтів про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи є безпідставними, а їх вимоги щодо виключення з мотивувальної частини постанови пояснень свідків та висновків про наявність складу злочину такими, що суперечать законодавству.
За змістом кримінально-процесуального законодавства у випадку, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства, в ході якого повинні бути досліджені всі докази по справі.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 2 і 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд під час судового розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні. Поряд з доказами винності особи у вчиненому злочині в постанові слід зазначити умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності, які передбачені КК.
Як встановлено судовим слідством, в діях ОСОБА_2 і ОСОБА_4 міститься склад злочину - самоправство, і вони винні в його вчиненні.
До таких висновків суд першої інстанції прийшов внаслідок дослідження матеріалів кримінальної справи та пояснень потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та інших, які достатньо повно викладені в постанові.
Деякі суперечності в їх поясненнях, на що посилаються в апеляціях ОСОБА_2 і ОСОБА_4, були усунуті судом під час розгляду справи і будь-яким чином не можуть впливати на правильність прийнятого рішення.
Ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_2 і ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності суд мав лише за наявності їх згоди на закриття справи з відповідної підстави. І така згода підсудними була висловлена в їх письмових та усних клопотаннях про закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 111 КПК суд у судовому засіданні за наявністю підстав, передбачених частиною першою статті 49 КК, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
У зв'язку з цим, рішення суду про закриття кримінальної справи, а не її припинення, як це вимагають апелянти, повністю відповідає вимогам процесуального законодавства.
Твердження ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в апеляції про порушення їх права на захист та позбавлення права давати пояснення також суперечить матеріалам кримінальної справи.
Як вбачається з протоколу судового засідання (т. 19 а.с. 188) 10 липня 2007 року підсудні особисто приймали участь в судовому засіданні, при цьому інтереси ОСОБА_2 представляв захисник-адвокат ОСОБА_12, а ОСОБА_13 відмовилася від захисника і ця відмова була прийнята судом. 12 липня того ж року ОСОБА_2 звернувся до суду з письмовою заявою про відмову від послуг захисника -адвоката ОСОБА_14 і ця відмова також була прийнята судом.
При дослідженні доказів по справі, допиті потерпілих, свідків, виконанні інших процесуальних дій підсудні ОСОБА_2 і ОСОБА_4 приймали особисту участь без будь-яких обмежень. Крім того, головуючим по справі неодноразово - 1 липня 2005 року (т. 16 а.с. 155-156), 9 березня 2006 року (т. 18 а.с. 148), 11 квітня 2006 року (т. 18 а.с. 226) пропонувалося підсудним дати пояснення по справі, від чого вони відмовилися.
Не підлягає задоволенню й вимога ОСОБА_2 про скасування постанови у зв'язку з порушенням правил підсудності, оскільки вона не відповідає кримінально-процесуальному законодавству.
Так, органами досудового слідства ОСОБА_2, який перебував на військовій службі і займав посаду головного інженера Чорноморської КЕЧ району, обвинувачувався, крім іншого, у скоєнні військового злочину, передбаченого ч. 1 ст. 423 КК, тобто у зловживанні службовим становищем, вчиненому в інтересах третіх осіб, що заподіяло істотну шкоду. До закінчення судового слідства прокурор виніс постанову про нове обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 27, ст. 356 КК, виключивши обвинувачення за ч. 1 ст. 423 того ж Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 41 КПК якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд
справи, коли це не може завдати шкоди повноті і об'єктивності дослідження обставин справи.
Приймаючи до уваги, що зміна обвинувачення відбулася практично на завершальній стадії судового слідства, всі докази по справі були досліджені, а в послідуючому кримінальна справа за клопотанням підсудних була закрита, то підстав для скасування правильного рішення й направлення справи на новий розгляд до того ж суду, як це вимагає апелянт, не має.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 49 КК за злочин невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.
Злочин, у скоєнні якого обвинувачувалися ОСОБА_2 і ОСОБА_13, є злочином невеликої тяжкості, оскільки санкція статті 356 КК передбачає покарання у виді арешту на строк до трьох місяців, або інше, більш м'яке покарання.
Зважаючи на те, що вказані особи вчинили цей злочин у лютому 2003 року, тобто на час прийняття судом рішення по справі з того моменту пройшло понад два роки, а підстав для зупинення чи переривання перебігу давності встановлено не було, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 підлягали звільненню від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК.
Суд першої інстанції в своїй постанові помилково вказав про закриття кримінальної справи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК.
За таких обставин постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав звільнення від кримінальної відповідальності.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
ухвалила:
Постанову військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 липня 2007 року відносно ОСОБА_2 і ОСОБА_4 змінити.
ОСОБА_2, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ст. 356 КК і ОСОБА_4, обвинувачену у скоєнні злочину, передбаченого ст. 356 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК і ч. 2 ст. 111 КПК звільнити від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальну справу стосовно них закрити.
У решті постанову залишити без зміни.
Головуючий
судді