ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а - 14498/08/0470
Категорія стат. обліку – 2.19.5
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2010 р. м. Дніпропетровськ
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Барановського Р. А.
при секретарі судового засідання Крутоус В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про: відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року; зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати на користь позивача, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є дитиною війни, однак в порушення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 відповідачем йому не виплачувалась соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позивач у судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне. Позивач є дитиною війни. При цьому відповідачем не виплачувалася позивачу соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195.
Конституційний Суд України в Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-рп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Пунктом 17 статті 77 Закону України “ Про Державний бюджет України на 2006 рік ” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ”.
Однак Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV “ Про внесення змін до Закону України “ Про внесення змін до Закону України “ Про Державний бюджет України на 2006 рік ” пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року.
Тобто з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ” знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України “ Про Державний бюджет України на 2006 рік ” не приймалися.
З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, слід відмовити у задоволенні позовних вимог за 2006 рік.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V “ Про Державний бюджет України на 2007 рік ”, зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ” та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України “ Про Державний бюджет України на 2007 рік ” щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ” .
Таким чином, і з 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V “ Про Державний бюджет України на 2007 рік ” як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв’язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою – статтею 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ”.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ”, тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI “ Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” внесено зміни до Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ” та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: “ Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів ”. Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, із 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України “ Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ”.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ” у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Однак, відповідно до Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року №11-2, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 липня 2002 року за №581/6869, головне управляння відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу підвідомчих управлінь Фонду в районах, містах і районах у містах, зокрема, щодо правильності призначення (перерахунку) і виплати пенсій.
Функції призначення та виплати пенсій, безпосередньо виконують управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах відповідно до покладених на них завдань, визначених Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року №8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за №442/6730.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію в управлінні Пенсійного фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити у зв’язку з тим, що головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснювало та не повинно було здійснювати призначення (перерахунок) та виплату пенсії позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію постанови направити сторонам.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення постанови в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо постанову проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова складена в повному обсязі 12.02.2010 р.
Суддя /підпис/ Р.А. Барановський