ПОСТАНОВА                           № 2-а-763/2010

                                                      іменем  України                        

25 лютого 2010 року Джанкойський міськрайонний  суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого – судді Д’яченко В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження  адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі  Автономної Республіки Крим про зобов’язання нарахувати  підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ,-

                                                       ВСТАНОВИВ:

Позивачка  07 грудня 2009 року  звернулася  до суду з зазначеною позовною заявою. Свої вимоги мотивує наступним. Вона відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни. Відповідно до ст. 6 цього закону  Дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але соціальна допомога, яка передбачена статтею 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 року, виплачується їй не в повному обсязі, внаслідок чого порушені її законні права. Просить зобов’язати відповідача здійснити нарахування недоотриманого підвищення до пенсії  за період з 01.12.2008 року по 01.12.2009 року в розмірі 1195,20 грн.

Позивачка надала суду письмову заяву, в котрій просить   розглянути справу за її  відсутності, підтримала позовні вимоги.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позов, згідно яких просить  розглянути справу у відсутності представника відповідача та відмовити у  задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно з пунктом 10 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження — розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи та наявними доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни, що  також не заперечується відповідачем, про що він зазначає у запереченнях. Згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” № 2195 від 18.11.2004 року, позивач має право на отримання державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За період з грудня 2008 року по грудень 2009 року позивачці  не нараховувалася та не виплачувалася відповідачем ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі АР Крим щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що не оспорюється сторонами і підтверджено відповідачем у письмових запереченнях.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-І від 09.07.2003 передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно із ст. 54  Закону  України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

У грудні 2008 року відповідно до Закону  України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI,  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність складав 498,00 грн.

Рішенням Конституційного Суду України  від 22.05.2008 №10-рп/2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнаних неконституційними.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим.

Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ”, встановлено, що судами України при розгляді справ повинні застосовуватися Конвенція про захист прав людини і практика Європейського суду як джерела права. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до “Конвенції про захист прав людини і основних свобод громадян” кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи  “Кечко проти України” Європейським судом з прав людини зауважено, що у межах свободи дій Держави, вона може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок    (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни у законодавство. Якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

   Беручи до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини у зазначеному рішенні та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних коштів і посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов’язків, не можуть прийматися до уваги.

Отже, положення ЗУ «Про Державний бюджет України» на 2008 рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України  та міжнародному праву.

Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".  

Виходячи з наведеного, з урахуванням вищезгаданого  рішення Конституційного Суду України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже, позивачка, котра  відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни,  за період  з  01.12.2008 року по 01.12.2009 року мала право на отримання  доплати  до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З огляду на викладене Постанова Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року суперечить зазначеній нормі закону та згаданим Рішенням Конституційного Суду України і положенням Конституції України, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно до частин 3, 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, неврегульованість на законодавчому рівні  порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути  підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», інші нормативно-правові акти, яки б визначали цей розмір або встановлювали інший розмір, відсутні.

   Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.

      Відповідно положень статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд  вважає необхідним  визнати такі дії незаконним та зобов’язати відповідача відновити порушене право відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум. Таким чином, суд задовольняє позовні  вимоги позивача та зобов’язує відповідача здійснити нарахування та провести відповідні виплати позивачеві за період з 01.12.2008 року по 01.12.2009 року підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого за цей період  з урахуванням сплачених сум за цей період. В частині зобов’язання провести відповідні виплати суд виходить за межи позовних вимог відповідно до ст. 11 КАС України, оскільки це потрібно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки, про захист яких вона просить. Судом враховано, що вихід за межи позовних вимог в такій спосіб не суперечить правилу, зазначеному ч. 3 ст.52 КАС України, та не порушує принципи змагальності та диспозитивності в адміністративному процесі, а застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 КАС України. Згідно ст. 13 Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої ЗУ N 475/97-ВР від 17.07.97 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд відповідно до вимог ст. 94 КАС України стягує з Державного бюджету України судові витрати на користь позивача.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 8-11, 71, 99, 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  -

                                                   ПОСТАНОВИВ:

Позов  задовольнити повністю.

    Зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Джанкойському районі  Автономної  Республіки  Крим   здійснити нарахування та провести відповідні виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1  відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», враховуючи встановлений законодавством з грудня 2008 року по грудень 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність за період з 01.12.2008 року по 01.12.2009  року   з урахуванням сплачених сум за цей період.

    Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1   судовий збір в сумі 03 грн. 40   коп.

      Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Джанкойський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

               Постанова надрукована суддею одноособово в нарадчій кімнаті.

                      Головуючий – суддя  (підпис) Д'яченкоВ.І.

З оригіналом згідно.

Суддя                      Д'яченкоВ.І.