справа № 2-241/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      11 березня  2010 р. Керченський міський суд Автономної Республіки Крим

    в складі: головуючого - Кисельова Є. М.

при секретарі – Дробот К. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» про визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії,

ВСТАНОВИВ:

    Позивач просить суд визнати недійсним договір відновлювальної кредитної лінії № 40 від 24 січня 2008 року укладений між ним і відповідачем. Позовні вимоги мотивовані тим, що він позивач 28 січня 2008 року уклав з ВАТ «Державний  Ощадний банк України», в особі  керуючого філією – Керченським відділенням № 4552, договір № 40 відновлювальної кредитної лінії за умовами якого банк зобов’язався надати йому  позивачу, грошові кошти у сумі 1 450 000 грн., а він, позивач, зобов’язався прийняти  кошти, належним чином використовувати  їх і повернути кредит,та сплатити плату за кредитні послуги на рахунок банку відповідно до умов договору.

    Вважає позивач, що вказаний договір порушує його права як споживача, а саме:

-   перед укладанням  договору банк не повідомив його у письмовій формі про тип відсоткової ставки;

-   не зазначив деякі відомості про умови договору;

-   договір підписаний неправомочною особою.

Представник відповідача прости позові заперечує і просить суд у позові відмовити посилаючись на те, що позивач був належним чином проінформований про умови кредитування і законних підстав для задоволення позову немає, а представник банку мав усі повноваження для укладення договору відповідно до законодавства України і Статуту банку. Позивач не довів судові своє порушене право споживача.

Розглянув справу суд не знайшов законних підстав для задоволення позову.

Так з матеріалів справи вбачається, що 24 січня 2008 року у м. Керчі був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 40 між Відкритим акціонерним товариством «Державний Ощадний банк  України, що є юридичною особою за законодавством України, в особі  керуючого філією – Керченським відділенням № 4552 ОСОБА_2 повноваження якої підтверджені Положенням, довіреністю  від 16. 05. 2007 року, посвідченою приватним нотаріусом ОСОБА_3, зареєстрованою в реєстрі за № 1949 з однієї сторони, та фізичною особою ОСОБА_1, НОМЕР_1, з другої сторони, який свідчить, що Сторони досягли згоди щодо врегулювання усіх майнових та організаційних аспектів на нижченаведених умовах і уклали цей Договір по наступне:

Банк зобов’язується надавати Позичальнику на умовах цього Договору грошові кошти у сумі 1 450 000 грн., а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у розмір 17, 5 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором.

Кредит надається на споживчі потреби.

    Зазначений правочин за своєю формою  відповідає ст. 1055  ЦК України і не суперечить загальним вимогам, додержання яких є необхідним  для чинності правочину передбачених ст. 203 ЦК України.

Позивач у позові зазначив, що перед укладанням  договору кредитування  відповідач не повідомив його письмовій формі про тип  відсоткової ставки, а при укладанні договору всупереч вимогам ч. 2 ст. 11 «про захист прав споживачів» не зазначив форму його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між  зобов’язаннями  споживача; не роз’яснив податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати  докладнішу інформацію; не повідомив про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

    Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо надійність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визначений судом недійсним.

Але, Закон України «Про захист прав споживачів» не містить таких підстав, на які посилається позивач, для  визнання правочину кредитування недійсним у судовому порядку.

    Позивач не довів судові наявність свого порушеного права яке можливо захистити шляхом визнання недійсним договору кредитування, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 1055 ЦК України, ст. ст. 60, 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

    У позові ОСОБА_1 – відмовити.  

    Рішення може бути оскаржено у Апеляційний  суд АР Крим у порядку ст. 294 ЦПК України.

Суддя                                                                                          Кисельов Є. М.

     Згідно з оригіналом