Справа № 2-411/10      

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 лютого 2010 року

Новокаховський міський   суд  Херсонської  області у складі:  

головуючого   судді: Непомнящої Н.О.                              

при секретарі: Биковій Ю.В.

з участю позивача: ОСОБА_1

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому  засіданні в м. Нова Каховка цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Комунального підприємства «Основа» (третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду із позовом, посилаючись на те, що працювала диспетчером в КП «Основа» з 05.01.2009 року. 18.11.2009 року, перебуваючи у знервованому стані подала заяву про звільнення за власним бажанням, яку в той же день відкликала, забравши з відділу кадрів, після чого продовжувала працювати і виконувати свої посадові обов’язки. Згодом, після неодноразових звернень до керівника КП  дізналася, що була незаконно звільнена з роботи за власним бажанням,  оскільки мала намір продовжувати працювати після подачі заяви про звільнення, внаслідок чого просила поновити її на роботі.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала з наведених підстав, також доповнила позовні вимоги, просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 3276 грн.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що у заяві позивачка просила звільнити її за власним бажанням з посади диспетчера з 18.11.2009 року, усно повідомила про неможливість продовження роботи через постійні перевірки наглядових органів, зауваження керівництва. На підставі викладеного, вважає вимоги безпідставними, оскільки директор КП «Основа» лише виконала вимогу позивачки про звільнення її в день подачі заяви про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України , не допустивши таким чином порушень законодавства про працю.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала з аналогічних підстав.

Заслухавши сторони, тертю особу, свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 1/1-к від 05.01.2009 року прийнята в КП «Основа» на посаду диспетчера.

18.11.2009 року ОСОБА_1 подала директору КП заяву про звільнення за власним бажанням.

Наказом директора КП «Основа» від 18.11.2009 року № 126к ОСОБА_1 звільнена з 18.11.2009 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

    Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижня. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Суд вважає звільнення позивачки таким, що суперечить вимогам ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку  попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган, не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Про намір позивачки продовжувати роботу після подачі заяви про звільнення свідчать ті обставини, що вона одразу ж після накладення на заяву резолюції  керівником і передачі заяви секретарю, забрала в відділі кадрів цю заяву, про що свідчить факт знаходження оригіналу заяви у позивачки, а не на підприємстві, продовжувала виконувати свої посадові обов’язки, зокрема вела книгу приймання-здачі об’єктів 18.11, 19.11, 20.11, 23.11, 24.11.2009 року, приймала участь в передачі товарно-матеріальних цінностей (акт від 24.11.2009 року),  підписувала маршрутні листи 22.11.2009 року, вела журнал заявок.

Про факт продовження виконання позивачкою посадових обов’язків після 18.11.2009 року до 18.12.2009 року  свідчать акт  комісії КП «Основа» від 25.12.2009 року про відсутність ОСОБА_1 з 18.12. по 24.12.2009 року на робочому місці без поважних причин, доповідна записка головного інженера КП «Основа» від 18.12.2009 року про відсутність диспетчера ОСОБА_1 на робочому місці 18.12.2009 року без поважних причин, внаслідок чого  не було можливості випустити техніку на лінію, показання свідка ОСОБА_5, який в судовому засіданні підтвердив, що бачив ОСОБА_1 18.11., 19.11 та в подальшому на її робочому місці.

У цілій низці випадків  закон зобов’язав власників робити звільнення працівників в такий строк, про який вони просять, випадки, коли на власника покладається обов’язок звільнити працівника у строк, про якій він просить, перелічені у ст. 38 КЗпП України. Усі вони об’єднані однією загальною  ознакою – неможливістю для працівника продовжувати роботу.

Проте, як вбачається із заяви ОСОБА_1, остання не просила у заяві, про своє звільнення у певний строк, не обумовлювала заяву причинами, з яких продовження роботи для неї було б неможливим.

З таких підстав, посилання представника відповідача на ту обставину, що ОСОБА_1 була звільнена у строк, в який сама просила в заяві про звільнення за власним бажанням, є безпідставним.

За відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Однак власник не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить.

Представником відповідача не доведено, а у заяві про звільнення не вказано на те, що між сторонами існувала домовленість про звільнення ОСОБА_1 у день подачі нею заяви про звільнення.

Таким чином, звільнення позивачки до закінчення двотижневого строку за відсутності її згоди на це, є незаконним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або різниці у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік

На підставі викладеного, оскільки суд прийшов до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, вона підлягає поновленню на посаді диспетчера КП «Основа» із стягненням з відповідача на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу по день ухвалення судового рішення.

Як вбачається з  наданої позивачем довідки середньоденна заробітна плата склала 51 грн. 52 коп. Час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день ухвалення судового рішення склав 71 день (без урахування святкових та неробочих днів).

Таким чином середній заробіток, що підлягає присудженню до стягнення складає 3657,92грн. (51,52 х 31 = 3657,92).

При цьому, відповідно до   роз'яснення   Пленуму   Верховного Суду  України у постанові від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування   судами законодавства про оплату праці», суд має  визначати   суму  середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів з працівника, тому суд присуджує до стягнення вказану суму з урахуванням цих роз’яснень.

При цьому суд вважає, що строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі позивачкою не пропущений, оскільки як встановлено в судовому засіданні та визнано представником відповідача позивачці в день звільнення – 18.11.2009 року не була видана копія наказу про звільнення та трудова книжка, іншим чином з цим наказом позивачка ознайомлена не була, про наявність наказу вона дізналася після чисельних звернень до КП «Основа» та прокуратури м. Нова Каховка останнє з яких датоване 29.12.2009 року, тому місячний строк слід обчислювати з моменту, коли ОСОБА_1 дізналася про своє звільнення.

 Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 223 ЦПК  України, суд  –

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді диспетчера Комунального підприємства «Основа».

Стягнути з Комунального підприємства «Основа» на користь ОСОБА_1  середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3657 грн. 92  коп. без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Комунального підприємства «Основа» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи на користь Головного управління Державного казначейства України в Херсонській області в сумі 120 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

 Рішення може бути оскаржено шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження  протягом десяти днів з дня його проголошення  та апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Херсонської області через Новокаховський міський суд.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після її подачі, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                                                            Н.О. Непомняща