Справа №2-485/07

2-2254/06

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ                     УКРАЇНИ

06    березня    2007    року    Центрально-Міський    районний    суд    м.    Кривого    Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого: судді Затолочного B.C., при секретарі Морозовій Н.М., за участю: позивача ОСОБА_1.,

представника позивача ОСОБА_2., представника відповідача Трушевської О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Відділення  виконавчої дирекції Фонду  соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кривому Розі про страхову виплату одноразової допомоги та виплати за моральну шкоду потерпілому, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кривому Розі про страхову виплату одноразової допомоги та виплати за моральну шкоду потерпілому.

Позов, на задоволенні якого в судовому засіданні наполягав позивач та його представник, обгрунтований тим, що позивач працював на шахті імені Валявко машиністом електровоза.

В 1969 році стався нещасний випадок внаслідок порушення адміністрацією шахти техніки безпеки і позивач отримав виробничу травму.

У зв'язку з ушкодженням здоров'я позивач визнаний інвалідом і отримує регресні виплати.

З 2001 року ці виплати здійснює відповідач.

Останнім не виконано вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили страту працездатності» (далі Закон) стосовно виплати одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності та компенсувати моральну шкоду.

Тому позивач просить стягнути з відповідача одноразову допомогу в сумі 8800 грн. та моральну шкоду в розмірі 80000 грн.

Представник відповідача позов не визнала.

Як вбачається із письмових заперечень позивача проти позову та пояснень представника відповідача у судовому засіданні, позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди.

Статтею 34 Закону не передбачено виплати відшкодування моральної шкоди особам, яким встановлено втрату професійної працездатності.

Дія норми Закону про виплату відшкодування моральної шкоди зупинено.

Позов подано до неналежного відповідача, оскільки за створення необхідних умов на виробництві має відповідати роботодавець.

Позивачем пропущений строк позовної давності.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, позивач працював на шахті імені Валявко підземним машиністом електровоза.

В 1969 році при виконанні позивачем трудових обов'язків йому було заподіяно каліцтво.

Актом № НОМЕР_1року про нещасний випадок на виробництві встановлено, що причиною нещасного випадку стало порушення з боку адміністрації правил охорони праці, техніки безпеки та технологічного процесу при транспортуванні підземних рудних мас.

За висновком медико-соціальної експертної комісії від ІНФОРМАЦІЯ_1року та ІНФОРМАЦІЯ_2року позивача визнано інвалідом III групи із втратою професійної працездатності 65%.

2

Позивачу визначено виплату щомісячних регресних виплат, які з 2001 року здійснює відповідач.

Одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності та компенсація моральної шкоди позивачу не виплачувалися.

Шахта імені Валявко ліквідована без правонаступництва.

Зазначені фактичні обставини справи визнані сторонами в беззаперечному порядку і підтверджуються також дослідженими документами - Актом про нещасний випадок а виробництві, трудовою книжкою позивача, довідками довідкою ВАТ «Крйвбасзалізрудком».

Вимагаючи виплати йому одноразової допомоги у разі стійкої втрати професійної працездатності та компенсації моральної шкоди позивач посилається ст.. ст.. 21 та 34 Закону.

Норми Закону, які передбачають виплату сум, яких вимагає позивач, набрали чинності з 01 квітня 2001 року.

Первинне визначення позивачу стійкої втрати працездатності мало місце у 1996 році і на той час не передбачалося призначення та виплати сум, яких в позові вимагає позивач.

Дія Закону поширюється виключно на страхові випадки, які сталися після 01 квітня 2001 року.

Відповідно до пункту 1-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (із змінами) особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі і на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Таким чином, слід визнати, що хоча дійсно у зв'язку з травмуванням та стійкою втратою працездатності позивач зазнав і продовжує зазнавати моральних страждань, підстав для виплати грошової компенсації такої моральної шкоди немає.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача про те, що Законом України «Про Дивний бюджет України на 2007 рік» (пункт 22 статті 71) зупинено на 2007 рік дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту «є» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Тому підстав для стягнення з відповідача сум, яких вимагає позивач, суд не вбачає.

Від сплати судового збору позивача звільнено.

Керуючись ст. ст. 10,11,60,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В- позові ОСОБА_1до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кривому Розі про страхову виплату одноразової допомоги та виплати за моральну шкоду потерпілому відмовити за недоведеністю.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подань протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через районний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.