Справа № 2-591/09

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2009 року

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого-судді Федюшина М.В.,

при секретарі –        Корнєєвій І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватної фірми «Вікторія» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просить стягнути з ПФ «Вікторія» на її користь 8400.84 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача 3000 грн. моральної шкоди, 1000 гривень витрат на правову допомогу та судові витрати розгляду справи в сумі 16 гривень.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що наказом № 2/к від 15.02.05 року вона була прийнята на роботу в ПФ «Вікторія» на посаду продавця. Відпрацював півроку, при проведенні інвентаризації, ОСОБА_1 знайшла недостачу товару, яка утворилася не з її вини. Незважаючи на це, засновник ПП «Вікторія» - ОСОБА_2 погрозами та шантажем примусив ОСОБА_1 з власного заробітку, погашати виниклу недостачу, внаслідок чого вона працювала наступні півроку на фірмі безоплатно. Погасив заборгованість по нестачі, напередодні нового року, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з вимогою разом із головним бухгалтером, або разом з ним особисто провести передноворічну інвентаризацію, але ОСОБА_2 відмовляв їй в цій вимозі. Після новорічних свят, ОСОБА_1, особисто провела інвентаризацію ввіреного їй товару, і знову знайшла недостачу в розмірі більше 6000 гривень. Ключі від приміщення магазину в новорічні свята знаходились у ОСОБА_2, її вини в недостачі товару не було, однак ОСОБА_2 знову погрозами та шантажем почав примушувати її погодитись працювати безкоштовно в наступний період до погашення нововиявленої нестачі, та змусив її підписати договір позики, тому, що вона бажала звільнитись з роботи.

Наказом №2/к від 15.01.2006р. вона була звільнена на підставі ст..38 КЗпП України за власним бажанням. Однак, в день звільнення трудову книжку вона не отримала та ОСОБА_2 взагалі відмовив їй у видачі трудової книжку доти, доки вона не поверне борг за підписаним нею договором позики. Трудову книжку вона отримала лише 10.06.2008р., що позбавило її можливості тривалий час влаштуватись на роботу. За таких обставин вона змушена звернутись до суду.

В судовому засіданні позивачка та її представник за довіреністю ОСОБА_3 підтримали заявлені нею вимоги, пояснили, що такі дії з боку роботодавця по відношенню до неї носять шахрайський характер, і проводяться з метою примусити ОСОБА_1 в подальшому безкоштовно працювати. Вона категорично відмовилась прийняти товар та вимагала звільнити її за власним бажанням. Однак ОСОБА_2 пообіцяв звільнити її лише у випадку, якщо вона погодиться підписати з ним Договір позики на загальну суму 7000 грн., в іншому випадку ОСОБА_2 погрожував написати заяву до міліції та звинуватити її в крадіжці товару. Під впливом  психологічного тиску і обману з боку ОСОБА_2, а також під впливом тяжких для неї обставин (пів року праці без оплати), вона підписала Договір позики з однією метою, скоріше звільнитись та знайти собі іншу роботу. Юридичних наслідків укладання такого договору на час його підписання, позивачка не могла передбачити.

Наказом № 2к від 15.01.06 року, ОСОБА_1 була звільнена з ПФ «Вікторія» за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Однак, в день звільнення ОСОБА_1 не була видана на руки трудова книжка, яку ОСОБА_2 взагалі відмовився віддавати до дня, поки вона не сплатить йому 7000 гривень за договором позики. В квітні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 коштів за договором позики. На її неодноразові звернення про повернення трудової книжки, для працевлаштування на інше місце роботи, ОСОБА_2 відповідав категоричною відмовою. При цьому, ОСОБА_2 шантажував позивачку тим, що якщо вона буде суперечити йому при розгляді справи у суді, він взагалі знищить її трудову книжку і звинуватить її в шахрайстві. Лише в червні 2008 року, після закінчення слухання справи в апеляційному суді Харківської області, ОСОБА_1 отримала лист № 11 від 03.06.08 року, підписаний ОСОБА_2 з пропозицією з’явитись для отримання трудової книжки. Таким чином, ОСОБА_1, отримала у відповідача трудову книжку лише 10.06.08 року, в той час як звільнилась з роботи 15.01.06 р. Протягом всього часу з дати звільнення і до червня 2008 року, з вини відповідача вона була позбавлена можливості влаштуватись на нормальну постійну роботу, а тому знаходилась в тяжкому матеріальному і моральному стані. Її право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України було грубо порушене відповідачем. ОСОБА_1 зверталася за допомогою у витребуванні власної трудової книжки від відповідача як до органів прокуратури, так і до Державної інспекції праці у Харківській області, що підтверджується копіями її відповідних заяв, залучених до матеріалів справи. Але від органів прокуратури ОСОБА_1 взагалі не отримала жодної відповіді окрім повідомлення про направлення її заяви до Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області, а Державна інспекція праці у Харківській області листом від 30.05.07 року повідомила про проведення перевірки за її заявою та встановлення фактів порушення відповідачем норм трудового законодавства, в тому числі і стосовно факту невидачі їй трудової книжки при звільненні. Однак, жодна інспекція, до яких зверталася позивачка не надала їй фактичної допомоги у витребуванні трудової книжки.

Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що протиправними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 3000 гривень, яка виражається в наступному. Внаслідок неможливості влаштуватися на постійну роботу за відсутністю трудової книжки, позивачка була позбавлена можливості отримувати постійний гарантований заробіток, що призвело до неможливості вчасно погашати поточні комунальні платежі за житло, нормально харчуватись, вести повноцінне життя, підтримуючи життєві зв’язки зі своїм оточенням. На підставі відсутності постійної роботи, в родині ОСОБА_1 росло непорозуміння та взаємні обвинувачення, що завдавало їй додаткових моральних страждань. Крім того, позивачка витратила багато часу та нервів на звернення до різних інстанцій з проханням про допомогу.      

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить оголошення в газеті „Слобідський Край” від 12 грудня 2009р. про розгляд справи, надане судом у зв’язку з тим, що представник відповідача на виклики до суду не з’являвся.

За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Заслухав пояснення позивача та її представника, дослідив матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні до них правовідносини.

Оцінюючи докази суд виходить з положень ст. 60 ЦПК України.

Судом встановлено, що наказом № 2/к від 15.02.05 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в ПФ «Вікторія» на посаду продавця.

Наказом № 2к від 15.01.06 року, ОСОБА_1 була звільнена з ПФ «Вікторія» за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Однак, в день звільнення позивачці не була видана на руки трудова книжка, яку власник підприємства відмовився видати.

В червні 2008 року, ОСОБА_1 отримала лист № 11 від 03.06.08 року, за підписом ОСОБА_2 з пропозицією з’явитись для отримання трудової книжки.

ОСОБА_1, отримала у відповідача трудову книжку 10.06.08 року, в той час як звільнилась з роботи 15.01.06 р.

Позивач зверталася за допомогою у витребуванні власної трудової книжки від відповідача як до органів прокуратури, так і до Державної інспекції праці у Харківській області, що підтверджується копіями її відповідних заяв, залучених до матеріалів справи.

Згідно листа Державної інспекції праці у Харківській області від 30.05.07 року, встановлені факти порушення відповідачем норм трудового законодавства відносно ОСОБА_1, в тому числі і стосовно факту невидачі їй трудової книжки при звільненні.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України, в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В судовому засіданні встановлено, що копія наказу про звільнення ОСОБА_1 не видавалась, трудову книжку вона отримала від власника підприємства 10.06.08 р. Таким чином, строк звернення до суду за захистом порушеного трудового права за цим позовом ОСОБА_1 не пропущений та спливає 10.09.08 р.

Згідно п. 5 Постанови КМУ від 08.02.1995 р. № 100 «Про порядок обчислення середньої заробітної плати», - працівникові, який працював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно довідки Управління ПФУ в Ленінському районі м.Харкова, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 3211 грн. - 335 днів = 9.59 грн. Кількість днів затримки видачі трудової книжки з 15.01.06 р. по 10.06.08 р. складає 876 днів. Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 9.59 грн. х 876 днів = 8400.84 грн.

В силу ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст. 116 КЗпП України, п ри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не  працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

    При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із характеру й обсягу заподіяних позивачці моральних страждань, ураховує ступінь провини відповідача, а також тривалість страждань і вважає, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної підлягають повному задоволенню.

Однак, позивачкою не надано суду доказів на підтвердження вимог щодо стягнення з відповідача понесених нею витрат на надання юридичної допомоги.

    За вказаних вище обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – задоволенню в повному обсягу, оскільки остання тривалий час не отримувала трудову книжку з вини роботодавця, в частині стягнення з відповідача витрат на надання юридичної допомоги, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача за недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження вимог в цій частині.

    Відповідно ст. 88 ЦПК України, суд присуджує стороні, на користь якої ухвалене рішення в справі, з іншої сторони судові витрати понесені при зверненні до суду. По даній справі судові витрати позивача склали 16 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 116, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 212 -   215, 292, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

 Позов ОСОБА_1 до приватної фірми «Вікторія» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрат за надання юридичної допомоги – задовольнити частково.

Стягнути з ПФ «Вікторія» на користь ОСОБА_1 - 8400 (вісім тисяч чотириста) гривень 84 коп., в якості відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стягнути з ПФ «Вікторія» на користь ОСОБА_1 - 3000 (три тисячі) гривень в якості моральної шкоди.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо стягнення - 1000 (тисячі) гривень в якості витрат на правову допомогу – відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Стягнути з ПФ «Вікторія» на користь ОСОБА_1 - судові витрати пов’язані з розглядом справи в сумі - 16 (шістнадцяти) гривень.

 Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

   Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, шляхом подачі заяви про перегляд протягом 10 днів з дня отримання його копії, або оскаржено у загальному порядку, передбаченому ЦПК України.

Суддя:                                 М.В. Федюшин