АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-1518/2010 року Головуючий у 1-й інстанції: Полянчук Б.І.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В .
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Комунальна установа Бердянський психоневрологічний диспансер,Бердянська міська Рада, про вселення, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2009 року ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа Комунальна установа Бердянський психоневрологічний диспансер про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.
В позовній заяві зазначала, що вона постійно проживала та була прописана за адресою АДРЕСА_1. Квартира не приватизована та належить територіальній громаді м. Бердянська. У зв’язку з погіршенням стану здоров’я вона з 16.04.2007 року перебувала в Бердянському психоневрологічному диспансері. На теперішній час не потребує знаходження у умовах психоневрологічного стаціонару.
Відповідач не забирає її з лікарні та чинить перешкоди в користуванні квартирою, хоча вона згідно з ст.. 156 ЖК має право нею користуватися.
В вересні 2009 року надала до суду уточнену позовну заяву, в якій в якості третьої особи зазначила – територіальну громаду м. Бердянська в особі Бердянської міської ради та посилаючись на ті самі обставини, просила суд усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням та вселити її в квартиру
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення представника Бердянського психоневрологічного диспансеру ,обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалене рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Встановивши, що ОСОБА_4 створює перешкоди позивачці як члену см’ї у користуванні квартирою , суд відмовив в задоволенні позовних вимог про вселення , мотивуючи тим, що правові підстави , на які посилається позивачка, а саме ст. 156 ЖК України , для задоволення позову відсутні , оскільки спірна квартира не приватизована.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.119 ЦПК України підставами позову є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Обґрунтовуючи свої вимоги про вселення , позивачка , хоча і зазначила ст.156 ЖК України , посилалась на те, що після закінчення лікування у психіатричній лікарні відповідачка не пускає її до квартири і позбавляє її охоронюваного законом права користування жилим приміщенням.
Підставами позову, які відповідно до вимог ст. ст. 31, 214 ЦПК України суд не може змінити за власною ініціативою, є не саме по собі посилання на певну норму закону, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Тому суд повинен був у відповідності до ч.4 ст.10 ЦПК України уточнити підстави позову й застосувати норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Статтею 25 Закону України „Про психіатричну допомогу” N 1489-III, 2000 передбачено , що особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на збереження права на жиле приміщення за місцем їх постійного проживання протягом часу надання їм стаціонарної психіатричної допомоги.
Проте суд зазначену норму не застосував , позовні вимоги про вселення фактично не розглянув і житловий спір залишився невирішеним, що у відповідності до п.5 ст.307 ЦПК України є підставою для скасування рішення.
Позов від імені ОСОБА_3 пред’явлено представником на підставі довіреності. У відповідності до ч.3 ст.247 ЦК України довіреність , у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною Проте , приймаючи позовну заяву, суд не звернув увагу на те, що у довіреності не зазначена дата її вчинення, не з’ясував чи ОСОБА_3 підтримує позов пред’явлений від її імені (а.с.4).
Із матеріалів справи вбачається, що у спірній квартирі проживає малолітня ОСОБА_5, яка позбавлена батьківського піклування і їй призначена опіка. Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа визначаються Законом України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” N 2342-IV, 13.01.2005. У відповідності до ст.3 цього Закону до соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування відноситься захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей. Згідно статі 11 Закону вирішення питань щодо соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей забезпечують органи опіки та піклування
Оскільки позов стосується житлових прав малолітньої з метою захисту її законних прав та інтересів , суд на підставі названого Закону, ст. 19 СК України, ч.3 ст. 45 ЦПК України повинен був залучити до участі у справі орган опіки та піклування.
З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції за п.п.4,5 ст.311 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 307,311 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: