АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-1538/2010 року Головуючий у 1-й інстанції: Самойленко В.В.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В .
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_3
на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5 про визнання правочину купівлі-продажу будинку дійсним та про визнання права власності на житловий будинок, -
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 третя особа: ОСОБА_5 про визнання правочину купівлі-продажу будинку дійсним та про визнання права власності на житловий будинок.
В позовній заяві зазначала, що 22 серпня 2005 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 Вона сплатила відповідачу 650 доларів США за будинок , відповідач передав їй розписку про отримання грошей, документи на будинок, зобов’язався через деякий час оформити договір купівлі-продажу нотаріально. після чого почала користуватися будинком. Весь час вона користується будинком.
Відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, мотивуючі свої дії відсутністю часу.
Оскільки договір не було посвідчено нотаріально, просила визнати договір купівлі-продажу дійсним та визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2010 року позов задоволено.
Визнано правочин купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 який було здійснено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та який мав місце 22 серпня 2005 року дійсним.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок А-1 загальною площею 63,0 кв.м., житловою площею - 43,6 кв.м., Б-1 гараж площею 21,8 кв.м., В- погреб, Г-1 сарай площею 5,9 кв.м., Е-1 літня кухня площею 12,0 кв.м., Ж-1 сарай площею 5,9 кв.м., З-1 сарай площею 5,9 кв.м., у – вбиральні, № 1 - огорожі, № 2 – водогону, розташований за адресою АДРЕСА_1
Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає АДРЕСА_2 (код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 судові витрати у сумі 360 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ,ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість винесеного рішення, просить його скасувати та провадження у справі закрити.
ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надіслала клопотання про розгляд справи у її відсутність. Проти апеляційної скарги заперечує.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3, ОСОБА_6, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
З адовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного будинку та виконали його, а тому укладений договір може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України
Проте ухвалене рішення вимогам ст.ст.213,214 ЦПК України не відповідає, оскільки суд, хоча і керувався ст.ст.220, 657 ЦПК України, проте вирішив спір не у відповідності до їх змісту та не застосував ст. 640 ЦК України.
Судом встановлено, що в серпні 2005 року сторони домовилися про купівлю-продаж житлового будинку. 22 серпня 2005 року ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_3 650 доларів США., про що останній написав розписку, та в подальшому вселилася до будинку.
Позивачка стверджувала , що повністю розрахувалася за будинок, а відповідач пояснював, що зазначена сума це частина вартості будинку за договором, який мав відбутися.
Сторонни в нотариальному порядку договір не уклали.
Однак , згідно з вимогами статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення двостороннього договору передбачені ст. 220 ЦК України Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 2 цієї ж статті, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.
Як роз’яснив у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Проте суд на ці вимоги закону уваги не звернув та, встановивши, що позивачкою заявлено позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, який відповідно до ст.210,657 Цивільного Кодексу підлягав нотаріальному посвідченню й державній реєстрації, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову .
Оскільки фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції вірно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до п.4 ст.309 ЦПК України судове рішення скасувати й постановити нове рішення про відмову в позові .
Підстави для закриття провадження у справі, про що просити ОСОБА_7 в апеляційній скарзі відсутні.
На підставі ст.ст. 210,220,640,657 ЦК України, Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України , колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним та визнання права власності на будинок відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: