ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" березня 2010 р. Справа № 16/634
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 06.11.2009р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Спайк-Плюс", м.Бердичів Житомирської області
на рішення господарського суду Житомирської області
від "17" грудня 2009 р. по справі № 16/634 (суддя Соловей Л.А.)
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.БердичівЖитомирської області
до приватного підприємства "Спайк-Плюс", м.Бердичів Житомирської області
про стягнення 29718,00грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.12.2009р. посправі №16/634 задоволено позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м.Бердичів) до приватного підприємства "Спайк-плюс" (м.Бердичів) про стягнення 29718,00грн.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 29718,00грн. основного боргу, 297,18грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати зазначений судовий акт та прийняти новий, яким відмовити у задоволенні позову (а.с. 73 - 75).
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач, зазначив, що господарський суд не в повній мірі дослідив докази та встановив обставини справи. Так, судом не прийнято до уваги квитанції до прибуткового касового ордеру, які підтверджують проведення розрахунків з позивачем у повному обсязі, лише з тих підстав, що вони не містять печатки позивача. Однак, позивач є фізичною особою – підприємцем і наявність у нього печатки для здійснення господарської печатки не є обов’язковим. Відповідач посилається на акт звірки взаєморозрахунків від 30.03.2009р., у якому його представник зазначив, що ПП «Спайк – плюс» не має заборгованості перед ФОП ОСОБА_2 в сумі 29718,00грн.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився.
На адресу Житомирського апеляційного господарського суду 09.03.2010р. від ПП «Спайк-плюс» надійшло клопотання №40 від 05.03.2010р. про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням повноважного представника підприємства до м.Вінниця (а.с. 81).
Колегія суддів відхиляє зазначене клопотання ПП «Спайк-плюс» з огляду на те, що останнє не позбавлене права уповноважити іншу особу для представництва інтересів підприємства в суді.
Так, згідно приписів ст.28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справи в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання (про що свідчить клопотання відповідача про відкладення слухання справи), не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з’ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (позивач) за усною домовленістю здійснив поставку партії продукції (пластик) приватному підприємству "Спайк-плюс" (відповідач) на загальну суму 29718,00грн., що підтверджується видатковою накладною №ПП-000001 від 17.01.2008р. (а.с.8).
Відповідач не оплатив вартість поставленої продукції, в зв'язку з чим 30.03.2009р. позивач направив на адресу останнього претензію з вимогою сплатити суму боргу у розмірі 29718,00грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення (а.с.9-10).
За вказаних обставин, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою №4 від 17.04.2009р. про стягнення з ПП "Спайк-плюс" 29718,00грн. боргу за поставлений товар (а.с. 2–3).
Як вже було зазначено, господарський суд розглянувши вимоги позивача, задовольнив їх у повному обсязі та стягнув з відповідача 29718,00грн. основного боргу, з чим також погоджується колегія суддів з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою правовідносини, які склалися між сторонами, є правовідносинами купівлі-продажу товару.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 і ч.2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст.ст.525, 527 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Надані відповідачем копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №1 від 17.01.2008р. на суму 10000,00грн., №2 від 18.01.2008р. на суму 10000,00грн. та №3 від 21.01.2008р. на суму 9718,00грн. колегія суддів не вважає належними доказами, що підтверджують факт проведення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Так, згідно приписів п.3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 N 637 (зі змінами від 13.12.2006р.), приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
Копії квитанцій №1 від 17.01.2008р., №2 від 18.01.2008р. та №3 від 21.01.2008р. не містять відбитку печатки позивача, не зважаючи на те, що позивач має печатку та використовує її при здійсненні господарської діяльності. Так, відбиток печатки фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 містять позовна заява та копії доданих до неї документів (а.с. 2 - 15).
У судовому засіданні 09.03.2010р. представник позивача зазначив, що ФОП ОСОБА_2 квитанції не видавав та, відповідно, підписи на останніх не ставив (протокол судового засідання від 09.03.2010р., а.с. 84).
Отже, відповідач не надав господарському суду належних доказів проведення з позивачем розрахунків за отриманий згідно видаткової накладної №ПП-000001 від 17.01.2008р. товар на загальну суму 29718,00грн.
З огляду на зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 29718,00грн. заборгованості є законною та обгрунтованою, а тому правильно задоволена судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 17.12.2009р. прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 17 грудня 2009 року у справі №16/634 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Спайк-Плюс", м.Бердичів Житомирської області - без задоволення.
2. Справу №16/634 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи,
2,3 - сторонам,
4 - в наряд.