КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2-а-1224/10/1070
13 січня 2010 року м. Київ
Київський окружний адміністративний суд в особі судді Волкова А.С., при секретарі судового засідання Гончаровій А.О., за участю представників
позивача: - Заріцького В.В.,
відповідача: - не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Владиславка»
про стягнення податкової заборгованості, -
в с т а н о в и в:
У серпні 2009 року до Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна податкова інспекція у Миронівському районі Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Владиславка» про стягнення податкової заборгованості на загальну суму 34805,22 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у відповідача утворилася заборгованість перед бюджетом з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, комунального податку, збору за забруднення навколишнього природного середовища, податку з доходів фізичних осіб, податку з власників транспортних засобів.
Податкові органи в силу закону від імені держави здійснюють функції з контролю за своєчасністю, правильністю нарахування та сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), а також стягнення з платників податків заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податкової заборгованості.
Ухвалою від 11.08.2009 судом відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено на 13.01.2009.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином. У призначений день і час до суду з’явився представник податкового органу. Представник відповідача до суду не з’явився, просив суд відкласти судовий розгляд, мотивуючи клопотання тим, що директор відповідача Буртовий В.А. перебуває у службовому відрядженні. Суд вважає, що відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання без поважних причин, адже закон не вимагає особистої присутності директора товариства в суді для представництва інтересів юридичної особи, а повноваженнями представника може бути наділена будь-яка інша особа.
Неприбуття в судове засідання представників сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України). За таких обставин суд вирішив розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду надіслав. Таким чином, справа розгадалась судом за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Владиславка» є юридичною особою, що зареєстрована Миронівською районною державною адміністрацією Київської області (номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців – 1 341 120 0000 000269), як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 24.12.1991 за №82.
У березні 2009 року ДПІ у Миронівському районі проведено планову виїзну документальну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2005 по 30.09.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.09.2008 (акт перевірки від 27.03.2009 №61/231/31070963).
В частині виконання податкових зобов’язань з податку на прибуток судом встановлено наступне .
Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог абзацу шостого підпункту 1.22.1 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28.12.1997 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у заниженні валових доходів на 3742,95 грн. у зв’язку з не включенням до складу валових доходів умовних відсотків за неповернуту фінансову допомогу.
Крім того, в порушення вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1997 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідачем завищено валові витрати на 7211,60 грн. у зв’язку з включенням до складу валових таких витрат, що не пов’язані з господарською діяльністю.
За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2009 № 0000022301/0, згідно з яким податковий орган визначив відповідачу податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 4107,96 грн., з яких: 2738,64 грн. – зобов’язання за основним платежем, 1369,32 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача 06.04.2009 та не оскаржено ним в установленому порядку.
Відповідач частково сплатив податкову заборгованість за цим платежем в сумі 1911,00 грн., залишок непогашеної заборгованості становить 2198,96 грн.
Крім того, у зв’язку з несвоєчасною сплатою відповідачем податкових зобов’язань за цим видом податку ДПІ у Миронівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2009 № 0002511501/0, згідно з яким податковий орган на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» застосував до відповідача штрафні (фінансові) санкції в сумі 190,00 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача 12.05.2009, не оскаржено ним в установленому порядку, заборгованість за цим платежем не сплачено.
Таким чином, загальна сума податкової заборгованості відповідача з податку на прибуток підприємств з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій становить 2388,96 грн.
В частині виконання податкових зобов’язань з податку на додану вартість судом встановлено наступне .
Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», що виявилось у завищенні податкового кредиту на суму 17696,00 грн. у зв’язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум витрат, що не пов’язані з виробничим характером.
За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2009 № 0000012301/0, згідно з яким податковий орган визначив відповідачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 26544,00 грн., з яких: 17696,00 грн. – зобов’язання за основним платежем, 8848,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача 06.04.2009 та не оскаржено ним в установленому порядку.
Відповідач частково сплатив податкову заборгованість за цим платежем в сумі 738,00 грн., залишок непогашеної заборгованості становить 25806,00 грн.
Крім того, у зв’язку з несвоєчасною сплатою відповідачем податкових зобов’язань за цим видом податку позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2009 № 0012291601/0, згідно з яким податковий орган на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» застосував до відповідача штрафні (фінансові) санкції в сумі 10,00 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача, не оскаржено ним в установленому порядку, заборгованість не сплачено.
Також, у 2009 році відповідачем було подано до ДПІ у Миронівському районі податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2009 року (від 22.06.2009), згідно з якою він самостійно визначив власні податкові зобов’язання за цим видом податку, а саме: 32,60 грн. Вказану суму відповідач також не сплатив.
Таким чином, загальна сума податкової заборгованості відповідача з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій становить 25848,00 грн.
В частині виконання податкових зобов’язань з комунального податку судом встановлено наступне .
Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 №56-93 «Про місцеві податки і збори», що виявилось у заниженні сум комунального податку, що підлягав сплаті у звітний період, на загальну 1336,20 грн.
За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2009 № 0000092301/0, згідно з яким податковий орган визначив відповідачу податкове зобов’язання з комунального податку в сумі 2004,30 грн., з яких: 1336,20 грн. – зобов’язання за основним платежем, 668,10 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача 06.04.2009 та не оскаржено ним в установленому порядку.
Відповідач частково сплатив податкову заборгованість за цим платежем в сумі 352,78 грн., залишок непогашеної заборгованості становить 1651,52 грн.
Також, у 2009 році відповідачем було подано до ДПІ у Миронівському районі податковий розрахунок комунального податку за І-й квартал 2009 року (від 16.04.2009), згідно з якою він самостійно визначив власні податкові зобов’язання за цим видом податку, а саме: 61,20 грн. Вказану суму відповідач також не сплатив.
Крім того, у зв’язку з несвоєчасною сплатою відповідачем податкових зобов’язань за комунальним податком позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.05.2009 № 0003091501/0, згідно з яким податковий орган на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» застосував до відповідача штрафні (фінансові) санкції в сумі 28,00 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача 21.05.2009, не оскаржено ним в установленому порядку, заборгованість не сплачено.
Таким чином, загальна сума податкової заборгованості відповідача за комунальним податком з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій становить 1740,72 грн.
В частині виконання податкових зобов’язань щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища судом встановлено наступне.
Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 «Про порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища», що виявилось у заниженні сум збору, що підлягав сплаті у звітний період, на загальну 216,94 грн.
За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2009 № 0000032301/0, згідно з яким податковий орган визначив відповідачу податкове зобов’язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 386,94 грн., з яких: 216,94 грн. – зобов’язання за основним платежем, 170,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача 06.04.2009 та не оскаржено ним в установленому порядку.
Відповідач частково сплатив податкову заборгованість за цим платежем в сумі 20,18 грн., залишок непогашеної заборгованості становить 366,76 грн.
В частині виконання податкових зобов’язань щодо сплати податку з доходів фізичних осіб судом встановлено наступне.
Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV Про податок з доходів фізичних осіб» та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2003 №2035 «Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової пільги», що виявилось у наданні податкових соціальних пільг працівникам при утриманні податку з доходів фізичних осіб з порушенням встановленого порядку (за відсутності заяв працівників), що призвело до неутримання суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1276,61 грн.
За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2009 № 0000211702/0, згідно з яким податковий орган визначив відповідачу податкове зобов’язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 3802,83 грн., з яких: 1267,61 грн. – зобов’язання за основним платежем, 2535,22 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено представнику відповідача 06.04.2009, не оскаржено ним в установленому порядку та не сплачено.
Крім того, відповідач має заборгованість перед бюджетом за податком з транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів.
У 2009 році відповідачем було подано до ДПІ у Миронівському районі податковий розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на 2009 рік (від 27.02.2009 №2848), згідно з яким він самостійно визначив власні податкові зобов’язання за цим видом податку, а саме 657,95 грн., які не сплатив.
Таким чином, загальна сума податкової заборгованості відповідача перед державним бюджетом з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, комунального податку, збору за забруднення навколишнього природного середовища, податку з доходів фізичних осіб, податку з власників транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів становить 34805,22 грн.
У зв’язку з тим, що відповідач не сплатив податкові зобов’язання в установлені строки в повному обсязі позивачем надіслано і вручено відповідачу першу і другу податкові вимоги (перша податкова вимога від 17.04.2009 №1/72; друга податкова вимога від 18.05.2009 №2/85).
На день судового розгляду загальна сума заборгованості відповідача не зменшилась і становить 34805,22 грн., що підтвердив представник позивача в судовому засіданні.
Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із статтею 2 Закону України від 28.12.1997 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку на прибуток є, зокрема, суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Об’єктом оподаткування, в силу статті 3 Закону України від 28.12.1997 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
При цьому, валовим доходом вважається загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (стаття 4 Закону України від 28.12.1997 № 334/94-ВР) .
Валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (стаття 5 Закону України від 28.12.1997 № 334/94-ВР) .
Ставка податку визначена статтею 10 Закону України від 28.12.1997 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» і становить 25 відсотків до об’єкта оподаткування.
Відповідно до підпункту 2.1 статті 2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов’язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Об’єкти оподаткування і база оподаткування визначаються статтями статями 3, 4 цього Закону.
Згідно з підпунктом 6.1 статті 6 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР о б’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що п одатковим періодом є один календарний місяць.
Статтею 15 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування» та статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93 «Про місцеві податки і збори» до переліку місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку.
Згідно із статтею 15 вказаного Декрету комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
У разі якщо органом місцевого самоврядування для комунального податку встановлено базовий податковий (звітний) період квартал, то за підсумками кварталу поточного року платники зобов'язані подати органам державної податкової служби податкові розрахунки комунального податку протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем цього кварталу.
Відповідно до статті 44 Закону України від 25.06.1991 р. № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (обчислюється пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів, а також для експлуатуючої організації ядерних установок атомних електростанцій - на основі показників виробництва електричної енергії за певний період, для інших суб'єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, - пропорційно активності радіоактивних матеріалів, та стягується одночасно з їх придбанням) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками (обчислюється пропорційно терміну зберігання радіоактивних відходів понад встановлений строк з урахуванням їх обсягу та активності). Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303.
Вказаною Постановою передбачено, що нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів. Суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів.
Пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 встановлено, що базовий податковий (звітний) період збору дорівнює календарному кварталу. Платники збору складають податкові розрахунки за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, наростаючим підсумком за квартал, півріччя, дев'ять місяців та рік і подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби.
Згідно з пунктом 10 цієї постанови платники збору протягом десяти календарних днів, що настають після граничного строку подання податкового розрахунку, сплачують збір: за місцем знаходження стаціонарних джерел забруднення - у разі здійснення викидів стаціонарними джерелами забруднення та скидів; за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів - у разі розміщення відходів; або за місцем перебування платника збору на податковому обліку - у разі здійснення викидів пересувними джерелами забруднення.
Відповідно до Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є, зокрема, резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.
Згідно із статтею 3 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» об’єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.
Ставка податку встановлена статтею 7 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» і становить, зокрема, 15 відсотків від об’єкта оподаткування.
Відповідно до підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.
Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. При цьому, в силу пункту 1.15 статті 1 вказаного Закону .податковим агентом вважається – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
В силу пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов’язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Пунктом 20.2 статті 20 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено фінансово відповідальних за порушення норм цього Закону осіб, а саме: при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, фінансово відповідальними є такі особи.
В силу підпункту 20.3.1 пункту 20.3 статті 20 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу з цього податку, є податковий агент.
Відповідно до статті 14 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування» податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також збір за забруднення навколишнього природного середовища належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно зі статтею 1 Закону України від 11.12.1991 №1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.
Об’єкти оподаткування і ставки податку визначаються статтями 2, 3 цього Закону.
Частиною першою статті 5 Закону України від 11.12.1991 №1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» передбачено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон України від 21.12.2000 № 2181-III) податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Статтею 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. При цьому, відповідно до підпункту 1.11 статті 1 цього Закону під податковою декларацією розуміється документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу).
Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ передбачено, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ податкове зобов’язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту (якщо здійснюється оскарження визначеного податкового зобов’язання).
У разі визначення податкового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах «а» - «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов’язаний погасити нараховану суму податкового зобов’язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження (підпункт 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ).
В силу підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 4 Закону від 21.12.2000 № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III встановлено, що платник податків, який не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III, є виключно податкові органи.
Згідно з пунктом 11 статті 10 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем надано суду докази наявності у відповідача податкової заборгованості, наявності у позивача компетенції відносно стягнення з відповідача податкового боргу, а також правильності нарахування передбачених законом штрафних санкцій. Відповідач жодних заперечень проти позову суду не надав.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони — суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Владиславка» до Державного бюджету податкову заборгованість на загальну суму 34805 (тридцять чотири тисячі вісімсот п’ять) гривень 22 коп., з яких: 2388 (дві тисячі триста вісімдесят вісім) гривень 96 коп. – заборгованість з податку на прибуток підприємств; 25848 (двадцять п’ять тисяч вісімсот сорок вісім) гривень – з податку на додану вартість; 1740 (одна тисяча сімсот сорок) гривень 72 коп. – з комунального податку; 366 (триста шістдесят шість) гривень 76 коп. – зі збору за забруднення навколишнього природного середовища; 3802 (три тисячі вісімсот дві) гривні 83 коп. – з податку з доходів фізичних осіб; 657 (шістсот п’ятдесят сім) гривень 95 коп. – з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови – 18 січня 2010 року.