УХВАЛА

іменем     України

17 грудня 2008 року     м. Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого    Нікітіна Г.В.,
суддів     Нефедова B.C., Саліхова В.В.,

за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України Шашури А.П.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляцією військового прокурора Центрального регіону України на постанову судді військового місцевого суду Миколаївського гарнізону від 5 грудня 2008 року про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Краснопілки, Гайсинського району, Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1, одруженого, маючого на утриманні трьох дітей, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 263 ч.1, 27, 410 ч. 2 КК України.

установила:

Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що в період з липня по листопад 2008 року здійснював збут вибухових пристроїв, засобів імітації та іншого військового майна, яке викрадалося з військової частини А0224 (м. Миколаїв).

25 листопада 2008 року ОСОБА_2 затримано за підозрою у вчиненні злочинів та поміщено до ізолятору тимчасового тримання Миколаївського УМВС України в Миколаївської області.

Справа № 10-2/2008     Головуючий  у суді 1-ї категорії   Семенчук О.В.

28 числа того ж місяця до військового місцевого суду надійшло подання старшого слідчого військової прокуратури Центрального регіону, яке погоджено відповідним прокурором, про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу - взяття під варту.

Постановою військового місцевого суду Миколаївського гарнізону від 5 грудня ц.р. в обрання запобіжного заходу відмовлено.

В апеляції прокурора ставиться питання про скасування постанови у зв'язку з невідповідністю висновків суду, фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог процесуального законодавства.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що судом не враховано скоєння ОСОБА_2 тяжкого злочину. Крім того, данні ним пояснення не узгоджуються з поясненнями інших осіб, які допитані по цієї справі, а, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, він не сприяє слідству у встановленні істини. На думку органів досудового слідства ОСОБА_2 може приховувати частину викраденого майна та в послідуючому використати його за призначенням, в тому числі й для скоєння іншого тяжкого злочину. Не враховано судом те, що ОСОБА_2 діяв як організатор у складі стійкої організованої групи осіб, яка тривалий час займалася розкраданням майна, а, перебуваючи на волі, він може схиляти співучасників та свідків до надання неправдивих показань. Всупереч вимогам процесуального закону суддя виніс постанову про відмову в задоволенні подання слідчого, а не про відмову в обранні запобіжного заходу.

Заслухавши доповідь головуючого, думку прокурора, який пропонував постанову суду скасувати, а матеріали за поданням направити на новий судовий розгляд, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає за необхідне залишити апеляцію прокурора без задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст. 148 КПК України, запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. При цьому запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що особа буде намагатися ухилитися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Вивченням наданих до суду матеріалів установлено, що постанова суду про відмову в обранні ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту містить обґрунтування такого рішення й мотиви, з яких суд не погодився з доводами, викладеними у поданні. Висновки суду, всупереч твердженню в апеляції, повністю відповідають фактичним обставинам справи та є об'єктивними.

Обвинувачення ОСОБА_2 у скоєнні тяжкого злочину, а також наявність суперечностей в його поясненнях не є достатніми для взяття обвинуваченого під варту.

Відповідно до вимог ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Як вбачається з наданих до суду матеріалів, ОСОБА_2 при проведенні деяких слідчих дій за його участю дійсно скористався правом, закріпленим в Основному законі.

Однак, на думку колегії суддів апеляційного суду, добросовісне здійснення своїх конституційних і процесуальних прав не може бути підставою для обвинувачення особи в протидії органам досудового слідства та застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу.

Що стосується твердження в апеляції про те, що ОСОБА_2 може приховувати частину викраденого майна та в послідуючому використати його для скоєння іншого тяжкого злочину, а перебуваючи на волі, може схиляти співучасників та свідків до надання неправдивих показань, то вони не підтверджені будь-якими доказами, у зв'язку з чим вони можуть бути оцінені лише як припущення.

Посилка в апеляції на те, що обвинувачений діяв як організатор у складі стійкої організованої групи осіб, яка тривалий час займалася розкраданням майна, не може бути предметом апеляційного дослідження, оскільки при звернення до суду з поданням про взяття під варту органи досудового слідства на цій довід не посилалися і він не був предметом дослідження в суді першої інстанції.

Як передбачено ст. 150 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у статті 148 того ж Кодексу, враховується вік особи, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

На виконання вимог процесуального законодавства судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_2 є військовим пенсіонером, має постійне місце проживання та на утриманні трьох дітей, характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Також прийнято до уваги судом й стан його здоров'я.

Процесуальні порушення, на які посилається в апеляції прокурор, не є істотними і будь-яким чином на законність прийнятого рішення не впливають.

У зв'язку з викладеним колегія суддів апеляційного суду вважає ухвалену постанову про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обгрунтованою, а доводи апеляції прокурора недостатніми для її скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 366, 377, 382 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду

ухвалила:

Постанову судді військового місцевого суду Миколаївського гарнізону від 5 грудня 2008 року про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ОСОБА_2, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 263 ч.1, 27, 410 ч. 2 КК України залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.