КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2009 року Справа № 2-а-1785/09/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Волкова А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області,
Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації,
про визнання неправомірними дій та зобов’язання здійснити виплату недоотриманої суми доплати непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, -
в с т а н о в и в:
У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоплаченої суми щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату заборгованості за цією доплатою за період з 1999 по 2008 роки в сумі 28527,20 грн.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що йому відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, має виплачуватися доплата до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Проте, з 1999 по 2008 рік вказана доплата виплачувалась у розмірах менших, ніж передбачено законом, що призвело до порушення прав позивача.
Сторони заявили суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідач позову не визнав, заперечення проти позову надав суду в письмовій формі. Заперечення обґрунтовуються тим, що виплата підвищення до пенсії позивачу здійснювалась відповідачем в розмірах, визначених на підставі Закону №796-XII з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836, а також того, що здійснення соціальних виплат неодноразово зупинялось законами про Державний бюджет України. Відповідач наполягає на тому, що всі виплати здійснював в порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством, свої дії вважає правомірними, тому підстави для задоволення відсутні.
Крім того, відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову у зв’язку з пропуском позивачем строку для звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 99 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії, непрацюючим пенсіонером, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується копіями посвідчення громадянина, який постійно проживає території зони посиленого радіоекологічного контролю, пенсійного посвідчення, паспорту. Ці факти не заперечується відповідачем.
У період з січня 1999 по грудень 2008 позивачу здійснювалась виплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживачння позивача у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме – 5,20 грн. на місяць.
Вважаючи, що виплата доплати до пенсії здійснюється у розмірах, що не відповідають закону, позивач звернувся до відповідача про здійснення перерахунку, але листом від 19.09.2008 №2947/05 відповідач повідомив, що всі виплати здійснені відповідно до чинного законодавства, зокрема, згідно з Постановою КМУ від 26.07.1996 №836, фактично відмовивши у проведенні перерахунку.
Спірні правовідносини охоплюють період з січня 1999 по грудень 2008 включно, упродовж якого законодавче регулювання зазнавало змін, окремі положення оцінювалися Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону від 06.06.1996 №230/96-ВР) пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях зони посиленого радіоекологічного контролю, підвищуються у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Однак, розмір доплати (підвищення) до пенсії, що підлягала виплаті непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях зони посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до Закону №796-XII, упродовж 2006, 2007 та 2008 років обмежувався на підставі законів України про Державний бюджет на 2006, 2007 та 2008 роки.
Так, пунктом 37 статті 77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 №3235-IV дію абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39 Закону № 796-XII на 2006 рік було зупинено.
Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 №489-V дію частини першої статті 39 Закону №796-XII на 2007 рік зупинено, однак, у подальшому ці положення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007.
Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI частину першу статті 39 Закону №796-XII було змінено. Згідно з новою редакцією цієї норми громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Однак, у подальшому ці положення також було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому, в силу статті 58 Конституції України законодавчі акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто, законодавчі акти застосовуються до відносин, які виникли з дня набрання ними чинності.
Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).
Як вже зазначалося судом, у період з січня 1999 по грудень 2008 спірні відносини регулювалися статтею 39 Закону №796-XII, дія якої зупинялась законами про держбюджет на відповідний рік: з 01.01.2006 по 31.12.2006 – Законом від 20.12.2005 №3235-IV; з 01.01.2007 по 08.07.2007 – Законом від 19.12.2006 №489-V.
Це означає, що в період з 01.01.2006 по 08.07.2007 відповідач не мав законних підстав для здійснення доплат до пенсії позивачу за проживання в зоні посиленого радіоеклогічного контролю, тож його дії у цей проміжок часу не можуть вважатися неправомірними, відповідно, в цій частині позов задоволенню не підлягає.
У липні 2007 Конституційним Судом України прийнято рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007, яким положення Закону від 19.12.2006 року №489-V, якими зупинялась дія статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», були визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Це означає, що такі законодавчі акти не підлягають застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 №15-рп/2000).
Рішення Конституційного Суду України згідно зі статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є обов'язковим до виконання на території України. Ухвалюючи рішення про неконституційність законодавчого акта, Конституційний Суд здійснює негативну (скасувальну) правотворчість - позбавляє неконституційні норми юридичної сили і здатності до застосування, усуваючи їх із чинного законодавства.
Тож, починаючи з 09.07.2007 по 31.12.2007 (після прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007) законодавче регулювання відносин з виплати доплати громадянам, які працюють чи проживають в зоні посиленого радіоекологічного контролю визначалось статтею 39 Закону №796-XII (у редакції Закону від 06.06.1996 року №230/96-ВР), оскільки обмеження щодо її застосування було скасовано, а жодних інших обмежень Верховна Рада України не встановлювала.
Таким чином, у цей період часу непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні посиленого радіоекологічного контролю, повинна була виплачуватися доплата (підвищення до пенсії) у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Невиконання суб’єктом владних повноважень вимог закону тягне за собою визнання його дій неправомірними.
У грудні 2007 статтю 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було змінено згідно із Законом від 28.12.2007 №107-VI.
З 01.01.2008 по 21.05.2008 відповідно до статті 39 Закону №796-XII (з урахуванням змін, внесених Законом від 28.12.2007 №107-VI) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, доплата повинна була провадитися в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Вказана норма передбачає здійснення доплат лише громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, і не передбачає випшлату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у цій зоні.
Це означає, що у період з 01.01.2008 по 21.05.2008 передбачених законом підстав для здійснення доплат непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у відповідача не було, що виключає можливість визнання дій відповідача неправомірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 27 розділу II Закону від 28.12.2007 №107-VI, якими було внесено зміни до статті 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було визнано неконституційними, а відповідно вони є такими, що втратили чинність.
Усунувши із законодавчого регулювання неконституційні норми, Конституційний Суд фактично відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції Закону від 06.06.1996 №230/96-ВР). Тож, починаючи з 22.05.2008 позивачу повинна була виплачуватися підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати на підставі вказаної норми закону.
Відносно застосування до спірних відносин Постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 №836, суд зазначає наступне.
Принцип законності, закріплений у частині другій статті 6, частині другій статті 19 Конституції України, є визначальним для дій органів державної влади.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки.
Розмір доплати за роботу в зоні визначається статтею 39 Закону №796-XII, а статтею 67 цього ж Закону Кабінету Міністрів України були надані повноваження підвищувати конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Розмір мінімальної заробітної плати в період 1996 – 2008 років встановлювався Указами Президента України, законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» та підвищувався на відповідні роки законами України про державний бюджет.
Розмір доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, був встановлений ще у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 і на протязі багатьох років не змінювався. Так, відповідно до пункту 2 вказаної Постанови, громадянам, які працюють в зоні посиленого радіоекологічного контролю, доплата має здійснюватися у розмірі 520 тис. карбованців (5 грн. 20 коп.), що є набагато менше, ніж встановленрий законами розмір мінімальної заробітної плати. Зокрема, у 2006 році відповідно до Закону України від 20.12.2005 №3235-IV розмір мінімальної заробітної плати становив 350,00 грн., 375,00 грн. та 400,00 грн., у 2007 – 400,00 грн., 420,00 грн., 440,00 грн. та 460 грн. (Закон України від 19.12.2006 №489-V), а у 2008 – 515,00 грн., 525,00 грн., 545,00 грн. та 605,00 грн. (Закон України від 28.12.2007 №107-VI).
В силу частини четвертої статті 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 застосуванню не підлягає, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших законів України.
Під час судового розгляду до участі у справі у якості співвідповідача судом залучено Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області.
Однак, підпунктом «а» пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 №497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» встановлено, що органи пенсійного фонду України здійснюють призначення і виплату пенсій, надбавок, підвищень та доплат відповідно до Законів України, зокрема, «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, судом установлено, що належним відповідачем у даній справі є територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем проживання відповідача, а Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області є неналежним відповідачем у даній справі.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача (органу Пенсійного фонду) у проведенні перерахунку і здійсненні виплати позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, недоотриманих сум підвищення до пенсії згідно зі статтею 39 Закону №796-XII є неправомірною лише по відношенню до виплат, що мали здійснюватися у періоди з 01.01.1999 по 31.12.2005, з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позовна заява була подана позивачем до суду 08.12.2008. Вимоги позивача, що випливають з права на отримання підвищення до пенсії у зв’язку з проживанням в зоні посиленого радіоекологічного контролю, мають захищатися судом з урахуванням правил, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.
Відповідач наполягає на застосуванні частини першої статті 100 КАС України, якою визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. Відомостей щодо обставин, які б надавали суду підстави вважати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду або відраховувати цей строк від іншого моменту позивачем не надано і не доведено належними доказами.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, задоволенню підлягають лише вимоги позивача, що випливають з права на отримання підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, за період з 08.12.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008. Виходячи розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом у цей період, а також періодичного щомісячного характеру виплат, розмір яких не залежить від кількості днів у місяці, позивачу повинна була виплачена доплата в сумі 4780,00 грн. З огляду на те, що відповідач у цей період здійснював виплату підвищення до пенсії позивачу в розмірі 5,20 грн. на місяць, суд встановив, що у період з 08.12.2007 по 31.12.2008 позивачу виплачено 62,40 грн. Таким чином, сума підвищення до пенсії, що не була виплачена позивачу, визначається судом як різниця між сумою підвищення, обчисленої виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, та сумою фактично виплачених позивачу коштів, що становить – 4717,60 грн.
Адміністративний позов в частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок (нарахування) сум доплати задоволенню не підлягає, оскільки покладення судом на відповідача такого обов’язку не має юридичного значення, адже розмір сум доплати визначено рішенням суду.
Оскільки спір вирішено на користь особи, яка в силу пункту 18 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення нею інших витрат, пов’язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 99, 100, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Дії Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплати недоотриманих сум підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, на користь ОСОБА_1 за періоди з 8 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, - визнати неправомірними.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області здійснити виплату на користь ОСОБА_1 (місце проживання – АДРЕСА_1) заборгованість з підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, за періоди з 8 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в сумі 4717 (чотири тисячі сімсот сімнадцять) гривень 60 коп.
У задоволенні решти позовних вимог, – відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Волков А.С.