ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"04" березня 2010 р. м. Київ К-31304/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
суддів: Васильченко Н.В.,
Кравченко О.О.,
Матолича С.В.,
Розваляєвої Т.С.,
Черпіцької Л.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області на постанову Сатробільского районного суду Луганської області від 12 березня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області про відновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов’язання відповідача зарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу,-
встановила
У лютому 2009 року ОСОБА_5 (далі –ОСОБА_5, позивач) звернулася до Старобільського районного суду Луганської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області (далі –УПФУ, відповідач) про відновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов’язання відповідача зарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки у сумі 3891 грн. 90 коп., та при нарахуванні пенсії з 01.01.2009 року враховувати ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 12 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність УПФУ щодо нездійснення нарахування і належних виплат позивачу як дитини війни недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, зобов’язано відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_5 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в сумі 1 426 грн. 13 коп. (одну тисячу чотириста двадцять шість грн.. тринадцять коп..). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, УПФУ звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.
Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, пенсіонером за віком та має статус дитини війни, а відтак і право на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно частин 3, 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, доводи скаржника в своїй касаційній скарзі щодо неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для відмови у здійсненні таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, оскільки чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року, іншого нормативно-правового акту, який визначав би цей розмір або встановлював інший немає, застосуванню підлягає саме стаття 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».
Крім того, згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01 березня 2002 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Зазначеним Положенням на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Відповідно до положень пункту 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №8-2 від 30 квітня 2002 року, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії покладено на органи Пенсійного фонду України.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” та Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог за 2006 рік, оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» було встановлене що пільги дітям війни передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у 2006 році запроваджується поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМ України за погодженням з Комітетом ВР України з питань бюджету. В 2006 році КМ України не був визначений порядок запровадження в дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Будь-яких змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік»в частині дії ст. 6 ЗУ «Про соціальних захист дітей війни»не вносилось. Конституційний Суд не приймав рішення про визнання положення ст. 110 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік»не конституційним.
Разом з тим, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 р. та №10-рп від 22 травня 2008 року, положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”) та пункт 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»(згідно якого дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії, або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, установленої для учасників війни –10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність), визнані неконституційними.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що положення статей, які визнанні неконституційними, відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року відповідно.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 статті 6, частині 2 статті 8, частині 2 статті 19, статтями 21, 22, пункту 1 частини 2 статті 92, частинами 1 та 2, 3 статті 95 Конституції України, тобто Верховна Рада України не мала повноважень при прийнятті Закону «Про Державний Бюджет України на 2007 рік»включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Крім того, право громадян на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни” не може бути обмежене відсутністю певних коштів чи фінансування.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком згідно статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Разом з тим, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні, враховуючи наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги суди помилково виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права про зобов’язання відповідача щодо нарахування та виплати саме в частині конкретного розміру суми доплати до пенсії підлягає задоволенню, оскільки такі виплати не були нараховані позивачу, а суд не вправі перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження, тому відповідно до положень ст. 11 КАС України для захисту порушених прав позивача слід прийняти рішення щодо зобов»язання відповідача провести відповідні нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суди повинні були лише визнати такі дії незаконними і зобов’язати відповідача діяти відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили вказане порушення, і судове рішення є помилковим лише в цій частині, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області –залишити без задоволення.
Постанову Сатробільского районного суду Луганської області від 12 березня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2009 року –змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_5 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_5 підвищення до пенсії, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 по 31 грудня 2008 року з врахуванням фактично отриманих сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити».
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав у строки та порядку, передбаченому ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України.