Справа № 22-343/2010 рік Головуючий суддя 1 інстанції: Діонісьєва Н.М.
Категорія : 30.31 Суддя-доповідач : Гордійчук С.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 березня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Шеремет А.М., Хилевича С.В.
при секретарі : Колесовій Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 28 грудня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочинними діями та відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я та втратою працездатності.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
встановила :
Рішенням Рівненського міського суду від 28 грудня 2009 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочинними діями та відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я та втратою працездатності задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 22 012 грн. 33 коп. майнової шкоди, в рахунок відшкодування, завданої моральної шкоди 50 000 грн.
В частині позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 228 грн. 62 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120 грн.
В поданій на рішення апеляційній скарзі представник відповідача вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував матеріальне становище відповідача, а саме те, що на його утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей. Відповідач також утримав тяжкі тілесні ушкодження внаслідок ДТП, тривалий час перебував на лікуванні, переніс 2 інсульти. За ОСОБА_2 право власності на житло та на транспортний засіб не зареєстровано. Доходи від його підприємницької діяльності є незначними.
Крім того, ОСОБА_5 призначена II група інвалідності з дитинства.
Суд не врахував, що позивач не надав доказів стосовно вартості його зіпсованого одягу. Також, він не надав і доказів про погіршення його здібностей та можливості їх реалізації, зниження успішності в навчанні, нездатність повноцінно продовжувати свою життєву діяльність, порушення звичайних життєвих зв'язків та устрою як підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.
Також, суд першої інстанції не врахував, що копії товарних чеків, долучені до матеріалів справи, потрібно досліджувати лише в сукупності з епікризами в частині співставлення періоду лікування та медичних препаратів, які були рекомендовані лікарями для позивача та тими, які зазначені у цих товарних чеках. Суд не врахував, що відповідач вже відшкодував позивачу 7 000 грн., що не оспорюється позивачем.
Суд першої інстанції не з'ясувавши дані обставини невірно застосував абз. 2 ч.1 ст. 1202 ЦК України, та помилково не застосував абз.1 ст. 1202 ЦК України.
Просить рішення змінити в частині розмірів стягнення на користь ОСОБА_5 матеріальної та моральної шкоди та судових витрат.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2008 року, близько 11 год. 30 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ-21144, д.н. НОМЕР_1, порушив вимоги п.п. 2.3.(6), 13.1., 12.3 Правил дорожнього руху України і скоїв дорожньо-транспортну пригоду, допустивши зіткнення з автомобілем ГАЗ-52 д.н. НОМЕР_2, внаслідок чого ОСОБА_5, отримав тілесні ушкодження, які належать до тяжких за критерієм небезпеки для життя.
Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 вересня 2008 року, який набрав законної сили 09 грудня 2008 року, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
В зв'язку з отриманими внаслідок вищевказаної ДТП тілесними ушкодженнями ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні з 26.02.2008 року по 04.03.2008 року, з 04.03.2008 року по 12.03.2008 року, з 25.07.2008 року по 05.08.2008 року, з 03.12.2008 року по 12.12.2008 року, з 20.03.2009 року по 31.03.2009 року, з 01.12.2009 року по 10.12.2009 року, що підтверджується епікризами.
В період стаціонарного лікування та дотримуючись подальшого рекомендованого курсу лікування ОСОБА_5 поніс витрати особистих коштів на придбання ліків на суму 9 532 грн. 33 коп., що підтверджено товарними чеками. Відповідачем добровільно відшкодовано позивачу 7 000 грн.
Доказів того, що найменування придбаних ліків, не співпадають з тими, які були призначені лікарями для позивача, та не співпадають з часовими періодами, коли позивач проходив лікування згідно з епікризами та призначеним лікарями курсом лікування відповідачем не надано і судом не здобуто.
Таким чином, в рахунок відшкодування витрат на лікування підлягає стягненню сума в розмірі 2 532 грн. 33 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував матеріальне становище відповідача не заслуговують на увагу, оскільки шкода позивачу завдана вчиненням злочину, то відповідно до ч.4 ст. 1193 ЦК України суд не має підстав для зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища.
Разом з тим, стягуючи з відповідача вартість одягу позивача, знищеного внаслідок ДТП, суд першої інстанції не врахував, що жодних доказів на підтвердження його вартості, всупереч ст. 10,60 ЦПК України, позивач не надав, а тому підстав для задоволення позову в цій частині немає.
Задовольняючи позов в частині стягнення шкоди, завданої ушкодженням здоров'я суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 1195 ЦК України таке відшкодування має місце внаслідок стійкої втрати чи зменшення працездатності, ОСОБА_5 має другу групу інвалідності, і тому відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1202 ЦК України є підстави для стягнення суми відшкодування одноразово за три роки наперед.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
Відповідно до ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до ст.1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).
Для вирішення питання щодо відшкодування позивачу заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок ушкодження здоров'я під час згаданої вище дорожньо-транспортної пригоди, по справі необхідно встановити, яка ступінь втрати професійної та/або загальної працездатності настала у ОСОБА_5 внаслідок даного ушкодження здоров'я, момент (дату) її настання та строк, на який її встановлено.
Довідки МСЕК від 14.07.2008 року №136535 та від 04.08.2009 року №138741, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог в цій частині, таких відомостей не містять. Висновку медико-соціальної експертизи щодо відсотку втрати позивачем працездатності внаслідок ДТП немає. Доказів наявності істотних обставин, які б давали підстави для стягнення відшкодування наперед за три роки він суду не надав.
За таких обставин, на розсуд колегії суддів, в позові в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно ст. 1167 ЦК України та роз'яснень, викладених в п. п. 7, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується у повному обсязі тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені противоправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вірними є висновки суду щодо заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача. При цьому суд першої інстанції взяв до уваги характер та обсяг страждань позивача, тривалість немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті. Крім того, необхідно врахувати намагання відповідача усунути негативні наслідки його протиправних дій - добровільне відшкодування значної частини витрат на лікування.
Зважаючи на ці обставини, а також з врахуванням засад виваженості, розумності та справедливості, колегія вважає доцільним знизити розмір відшкодування моральної шкоди до 10 000 грн.
Не заперечуючи глибини фізичних та душевних страждань позивача від втрати здоров'я, колегія вважає, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням потерпілого, а тому має суто умовний характер. Але компенсація у 50 000 грн. з урахуванням матеріального становища відповідача носила би конфіскаційний характер та не відповідала би вищезазначеним засадам та судовій практиці.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, ЦПК України ст. 23, 1167,1195, 1202 ЦК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 28 грудня 2009 року в частині стягнення матеріальної шкоди скасувати частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 2 532 грн. 33 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. В решті позовних вимог в цій частині відмовити.
Рішення в частині стягнення моральної шкоди змінити, зменшивши суму моральної шкоди з 50 000 грн. до 10 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 59 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним чинності.
Головуючий :
Судді :