Категорія № 2.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
«19» березня 2010 р. Справа № 2а-1487/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Смішливої Т.В.
при секретарі: Лейбенко О.Д.,
за участю представників сторін:
від позивача: Петренко А.Ю. (дов. №27/03-44 від 11.01.2010),
від відповідача: Неровний М.Д. - начальник,
Бірюков А.І. (дов. №2701 від 17.03.2010)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Станично-Луганського районного центру зайнятості до Відділу Державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
26 лютого 2010 року Станично-Луганський районний центр зайнятості звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції, в якому просить визнати бездіяльність неправомірною, а також зобов'язати відповідача виконати виконавчий лист Станично-Луганський місцевого суду № 2-395 від 03 червня 2003 р. про стягнення з ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у сумі 590,31 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що державною виконавчою службою Станично-Луганського району було порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» щодо неупередженого, своєчасного та повного вчинення виконавчих дій. За думкою позивача, відповідачем не в повному обсязі проведені дії по виконанню виконавчого листа Станично-Луганський місцевого суду № 2-395 від 03 червня 2003 р. про стягнення з ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у сумі 590,31 грн., у зв'язку із чим зазначені кошти на рахунок Станично-Луганського районного центру зайнятості не надійшли.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги Станично-Луганського районного центру зайнятості, просив позов задовольнити.
Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на те, що в діях державного виконавця відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції не має вказаних позивачем порушень законодавства щодо здійснення виконавчого провадження. Зазначив, що під час проведення дій по виконанню виконавчого листа Станично-Луганський місцевого суду № 2-395 від 03 червня 2003 р. державним виконавцем в межах наданих Законом повноважень направлялися запити до належних установ, в результаті чого встановлена відсутність у боржника ліквідного майна, що підлягає опису в рахунок погашення боргу. Крім того, відповідачем на адресу боржника неодноразово направлялися вимоги щодо негайної сплати суми боргу. Враховуючи зазначене, представник відповідача просив відмовити Станично-Луганського районному центру зайнятості в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Станично-Луганського районного суду від 30 квітня 2003 року з ОСОБА_1 на користь Станично-Луганського районному центру зайнятості стягнуто кошти за навчання, матеріальну допомогу, компенсацію за проїзд у сумі 631,09 грн.
На виконання рішення Станично-Луганського місцевого суду, винесеного за результатами розгляду зазначеної справи, видано виконавчий лист № 2-395 від 03 червня 2003 року.
Станично-Луганським районним центром зайнятості на адресу виконавчої служби в Станично-Луганському районі виконавчий лист місцевого суду №2-395 від 03.06.2003 спрямовувався тричі: 03.06.2003 вих. № 27/06-363; 25.10.2005 вих. №27/03-1283; 27.09.2006 вих.№27/03-1208.(а.с.5,6,7).
Державною виконавчою службою Станично-Луганського району 15.03.2004 вих. №б/н та 07.09.2006 вих. №4639, виконавчий лист №2-395 від 03.06.2003 про стягнення з ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у сумі 631,09 грн. – повернуто без виконання.(а.с.8).
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що за період з 03.06.2003 по теперішній час виконавчою службою на виконання виконавчого листа №2-395 від 03.06.2003 було стягнуто 05.06.2008 40 грн., залишок – 590,31 грн.(а.с.13,14).
Позивач вважає, що відповідач не повністю провів всі необхідні дії з виконання судового рішення, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, в порушення ст. 25 вказаного Закону виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не проведено.
Суд вважає посилання позивача не обґрунтованими з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідачем по справі виступає відділ державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції правовий статус якого визначається Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999. Згідно зі ст. 2 даного Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Отже, органи державної виконавчої служби у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб’єктами владних повноважень.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб’єкти.
Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, до відділу ДВС Станично-Луганського РУЮ 05.10.2006 надійшов виконавчий лист № 2-395 від 03.06.2003 виданий Станично-Луганським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Станично-Луганського центру зайнятості 631,09 грн.
Постановою державного виконавця від 05.10.2006, згідно ст. ст. 3, 18, 24 Закону України "Про виконавче провадження", відкрито виконавче провадження, копії вказаної постанови надіслано сторонам, для відома та боржнику для виконання.(а.с.28).
12.10.2006, згідно ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, копію вказаної постанови надіслано боржнику для виконання.(а.с.29).
Судом встановлено, що з моменту відкриття виконавчих проваджень державним виконавцем здійснено ряд виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення, а саме неодноразово направлялись запити до обласного адресного бюро про місце реєстрації боржника. Згідно відповідей від 21.12.2006, 31.07.2007, 20.05.2008, 26.03.2009 ( а.с. 31 - 33, 40) ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, знята з реєстрації 28.01.2006 – вибула до АДРЕСА_2, реєстрації немає.
З метою визначення майнового стану боржника згідно ст. 5,6 ЗУ ?ро виконавче провадження" державним виконавцем направлялись запити до обліково-реєстраційних установ: філії Станично-Луганського відділення Ощадного банку, РБТІ в Станично-Луганському районі, МРЕВ ВДАІ в Станично-Луганському районі, відділу Держкомзему в Станично-Луганському районі.
Після встановлення факту наявності у ОСОБА_1 відкритого рахунку у філії Станично-Луганського відділення № 3119 Ощадного банку 15.05.2008 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.(а.с.35).
Згідно відповіді з Філії Станично-Луганського відділення № 3119 ОБ від 19.05.2008 накладено арешту на кошти боржника на рахунку, залишок на якому складає 44,87 грн.(а.с.36)
Після цього державним виконавчем виконано дії щодо звернення стягнення на кошти боржника, зокрема, надіслано платіжну вимогу від 23.05.2008, винесено розпорядження про розподіл коштів та платіжні доручення від 05.06.2008 про перерахування частини коштів 40,78 грн. стягувану та стягнення виконавчого збору – 4,08 грн. (а.с. 36 - 38).
Представником позивача у судовому засіданні підтверджено факт надходження на рахунок Станично-Луганського районного центру зайнятості коштів у сумі 40,78 грн.
Згідно відповіді керуючого філії Станично-Луганського відділення № 3119 Ощадного банку від 01.10.2008 залишок на рахунку, відкритому на ім’я ОСОБА_1 складає 0,01 грн. (а.с. 39)
Відповідями МРЕВ ВДАІ на запити від 14.05.2008, 26.11.2009, 26.02.2010 повідомлено державного виконавця про те, що транспортних засобів за ОСОБА_1 не зареєстровано.(а.с. 30, 31, 41, 42)
Згідно відповідей Комунального підприємства «Станично-Луганське районне бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_1 право власності та об'єкти нерухомості не зареєстровано. (а.с. 33, 42, 45)
Згідно відповідей з відділу Держкомзему в Станично-Луганському районі дані про видачу боржнику акту на право власності на земельну ділянку в архіві Відділу відсутні.(а.с.30)
Державним виконавцем неодноразово здійснювались виходи за місцем останньої реєстрації ОСОБА_1 Актами від 09.01.2008 та 12.03.2010 на момент виходу за адресою, вказаною в виконавчому документі, боржник не мешкає, згідно пояснень власника будинку ОСОБА_2 боржниця за даною адресою не мешкає близько 7 років (станом на 09.01.2008), майно, яке б належало ОСОБА_1 відсутнє. (а.с. 44, 46).
Частиною 5 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за виконавчими документами, до переліку яких відноситься виконавчий лист про стягнення коштів з ОСОБА_1, державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов'язаних з проведенням розшуку.
У судовому засіданні представником позивача підтверджено, що ВДВС Станично-Луганського РУЮ пропонувалось здійснити авансування витрат на розшук майна ОСОБА_1 або самої боржниці, однак, таку пропозицію було відхилено через відсутність відповідної статті витрат.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем здійснено всі можливі дії щодо встановлення місця знаходження боржника та майна, на яке можливо звернути стягнення.
Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно постанови державного виконавця ВДВС Станично-Луганського РУЮ від 13.03.2010 виконавчий лист № 2-395, виданий Станично-Луганським районним судом 03.06.2003 про стягнення з ОСОБА_1 631,09 грн. на користь Станично-Луганського районного центру зайнятості повернуто стягувану. (а.с. 49).
З урахуванням викладеного, враховуючи весь обсяг матеріалів справи, пояснення представників сторін, наданих в ході судового розгляду, суд не вбачає допущеної відповідачем бездіяльності щодо виконання виконавчого документу №2-395 від 03 червня 2003 та, відповідно, порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин, позовні вимоги Станично-Луганського районного центру зайнятості, у тому числі щодо винесення окремої ухвали на адресу Головного управління юстиції Луганської області, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підставі зазначеного, керуючись, ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позовних вимог Станично-Луганського районного центру зайнятості до Відділу Державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову проголошено у відсутність особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову у повному обсязі виготовлено та підписано 23 березня 2010 року.
СУДДЯ Т.В. Смішлива