Справа №2-4038/09

№2-247/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 березня 2010 року.

            Октябрський районний суд м.Полтави  в складі:

            Головуючої судді Сороки К.М.

            При секретарі Кучарській Т.Є.

            За участю адвокатів ОСОБА_1 ОСОБА_2

    Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві  цивільну справу  за

позовом  ОСОБА_3 ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6  про визнання договору дарування  частини квартири недійсним,-

                                                                         в с т а н о в и в :

    15 квітня 2009 року  позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до відповідачів  ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про  визнання договору дарування  частини квартири недійсним,посилаючись на те,що 23 червня 2001 року  приватним нотаріусом Полтавського  міського нотаріального округу Гризуновою О.В. було посвідчено договір дарування ? частини  квартири АДРЕСА_2,який укладений між позивачами та відповідачем ОСОБА_5 та  ОСОБА_9.

    В результаті договору дарування дарувальники ОСОБА_3ОСОБА_7 ОСОБА_5 подарували обдарованій ОСОБА_9   по ? частині  квартири  АДРЕСА_2.

    ІНФОРМАЦІЯ_1 померла  ОСОБА_9  В зв’язку зі смертю ОСОБА_9 відкрилась спадщина на  майно померлої в тому числі і на  АДРЕСА_2.

    Спадкоємцями на майно померлої є,як вказують позивачі позивачка ОСОБА_3 – мати померлої,ОСОБА_5 – батько,ОСОБА_6- чоловік  та неповнолітня донька померлої ОСОБА_10  2001 року народження.

    Позивачі вважають,що до спадкової маси  не повинно входити ? частини квартири,оскільки між ними, відповідачем ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в 2001 році  фактично не відбулося  договору дарування,  так як квартира  обдарованій не передавалася,а позивачі залишилися в ній  проживати , а ОСОБА_9 залишилася лише зареєстрованою в спірній квартирі, а фактично проживала за місцем проживання свого чоловіка ОСОБА_6  АДРЕСА_1.

    Позивачі  до даного часу  оплачують комунальні зручності,проживають в квартирі.  Зважаючи на те,що договір  дарування вважається  укладеним з моменту передачі обдарованому  майна,а такий факт не відбувся,позивачі просили визнати вказаний договір недійсним.

    В судовому засіданні  позивачі  ОСОБА_3 ОСОБА_7 позов підтримали та просили його задовольнити з підстав,зазначених в позові.

    Відповідач ОСОБА_5  просив в позові відмовити, так як з моменту  дарування квартири вважає договір таким,що відбувся  і обдарована ОСОБА_9 стала власницею квартири.

    Відповідач ОСОБА_6  просив відмовити в позові та суду пояснив,що він не  є стороною вказаного договору,але на час  отримання в дарунок квартири знаходився з ОСОБА_9   в   зареєстрованому шлюбі. Квартира АДРЕСА_2 була подарована   його дружині за спільною згодою всіх власників,ніяких умов в результаті   укладення договору дарування не обговорювалося.В квартирі  залишалася проживати мати обдарованої ОСОБА_3, яка і   в даний  час там проживає. Він та дружина після шлюбу проживали  в спірній квартирі , а потім  переїхали жити в квартиру  його бабусі АДРЕСА_3,але ОСОБА_9  залишалася  зареєстрованою в спірній квартирі,а після народження доньки в 2001 році  була  в квартиру АДРЕСА_2  зареєстрована і донька ОСОБА_10. Дружина ОСОБА_9  здійснювала  оплату за комунальні послуги,квартирну плату в спірній квартирі,окрім того спільно з дружиною  вони  проводили поточний ремонт в квартирі.

    Треті особи Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу  надала суду письмову заяву та пояснення,просила в позові відмовити,оскільки  на момент посвідчення  договору дарування  підстав,які б  перешкоджали його укладенню не було. При  укладенні договору  сторонам було  роз’яснено правові наслідки  вчинення  даного правочину. Сторони підтвердили,що договір не носить  характеру  мнимої  та удаваної угоди. У  діях дарувальників  нею  не було виявлено дій,які б  приховували  дійсні наміри сторін та не було помічено   нерозуміння реальних наслідків,які обумовлені вчиненням даного правочину.(а.с.14).

    Орган опіки та піклування  до суду не з’явився,будучи повідомленим,суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника органу опіки та піклування Октябрського райвиконкому,оскільки  в справі достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін.

    Заслухавши сторони, допитавши свідків, вивчивши  матеріали справи,вислухавши думку адвокатів,суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

    Судом  встановлено,що  23 червня 2001 року  було укладено договір дарування  ? частин квартири  АДРЕСА_2 в м.Полтаві між  дарувальниками ОСОБА_3,  ОСОБА_12 та ОСОБА_7 та обдарованою ОСОБА_9. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гризуновою О.В. 23.06.01 року  та зареєстрований в реєстрі№2673.

    Право власності  ? частини  квартири №7  зареєстровано власницею ОСОБА_9 в  КП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» в реєстровій книзі №112 за реєстровим номером 15545 26.06.2001 року.

    У відповідності до ст..243 ЦК України  (в редакції 1963 року)  за договором  дарування одна сторона  передає безоплатно   другій стороні  майно у власність.

    Договір дарування  вважається укладеним з моменту  передачі майна обдарованому.

    Як встановлено судом,після укладення договору дарування    ОСОБА_9   вступила в володіння майном- квартирою АДРЕСА_2  шляхом державної реєстрації  ? частини квартири в Полтавському КП БТІ «Інвентаризатор»,уклала договори на  надання послуг з  електропостачання,водовідведення,теплопостачання  в квартиру,та сплачувала  комунальні платежі. Вказаного факту не заперечувала позивачка ОСОБА_3

    Чинним  цивільним законодавством України  не передбачено  порядку передачі  нерухомого майна  від дарувальника до обдарованого при укладенні договору дарування.

    Судом встановлено,що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку,яку  з пологового будинку  привезла до місця  своєї реєстрації та проживання  в квартиру АДРЕСА_2 (а.с.61). За вказаною  адресою малолітня дитина спостерігалася лікарями до  лютого 2002 року.

    Позивачі  вважають,що  договір дарування   є мнимою угодою,оскільки  був укладений лише для вигляду, без наміру створити юридичні наслідки у відповідності до ст.. 58 ЦК України ( в редакції 1963 року).

    Судом не добуто доказів,які вказують на те,що  договір дарування було укладено без наміру створити юридичні наслідки.

    Як вбачається з матеріалів  справи   дарувальники ОСОБА_5  знявся з реєстрації  в спірній квартирі  21.12.2001 року, а ОСОБА_7 знявся з реєстрації  16.10.2001 року. що підтверджує той факт  що останні  відмовилися від користування бувшою власністю та тим самим визнали право власності обдарованої ОСОБА_9на квартиру.

    Позивачка  ОСОБА_3  проживає та зареєстрована в цій квартирі по даний час як  член сім’ї власниці ОСОБА_9 і це право власниці,яким чином розпоряджатися своєю власністю.

    У відповідності до ст..319 ЦК України,власник  володіє,користується,розпоряджається  своїм майном на власний розсуд.

    Вказана норма ст..319 ЦК України в редакції 2004 року кореспондується  зі ст..4 Закону України «Про власність»  №697-12.02.1991 року з послідуючими змінами та доповненнями,який діяв на момент укладення договору дарування,в якій передбачено, що власник на свій розсуд володіє,користується і розпоряджається належним йому майном. Отже  обдарована   не заперечувала проти проживання в подарованій  їй квартирі своєї матері позивачки ОСОБА_3 яка  наглядала за квартирою,користувалася  всіма зручностями та  здійснювала  також оплату за послуги,якими користувалася.

    ІНФОРМАЦІЯ_1 обдарована ОСОБА_9 померла. Після її смерті  відкрилась спадщина  в тому числі і  на квартиру АДРЕСА_2 в м.Полтаві.

    Четвертою Полтавською держнотконторою  м.Полтави було відкрито спадкову справу , в якій знаходяться  заяви про прийняття спадщини від імені  ОСОБА_3- матері ,ОСОБА_6 Павловича- чоловіка,який діє  за себе та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_10 2001 року народження,та заява про відмову від спадщини на користь  неповнолітньої ОСОБА_10 від ОСОБА_5 – батька спадкодавиці.

    Отже на час смерті  спадкодавиці ОСОБА_9 позивачка ОСОБА_3 вважала себе спадкоємицею її майна – квартири №7, а не її власницею.

    Таким чином суд вважає,що в справі  добуто достатньо доказів,які дають підстави суду вважати,що договір дарування від 23.06.2001 року укладений  з метою  настання юридичних наслідків, а отже набуття права власності на спірну квартиру обдарованою ОСОБА_9

    У відповідності до п.7 Постанови Племуну Верховного суду України  від 06.11.2009 року  «Про судову практику розгляду  цивільних справ  про визнання  правочинів недійсними», судам необхідно враховувати ,що виконання чи невиконання  сторонами зобов’язань,які виникли з правочину,має значення  лише для  визначення наслідків його недійсності,а не для визнання правочину недійсним.

    Відповідно до  частини першої ст..215 ЦК України (2004 року) підставою недійсності правочину  є недодержання  стороною (сторонами) вимог,які встановлені  ст..203 ЦК України,саме на момент вчинення правочину.

    Вказані обставини судом не встановлені. А отже підстав для визнання  укладеного договору  дарування  недійсним, не вбачається

    За правилами ст..71 ЦК України в редакції 1963 року  загальний строк    для захисту  права  за позовом  особи,право якої порушено (позовна давність) встановлений в три роки  в редакції Закону України від 11.07.1995 року.

    Ст.257 ЦК України в редакції 2004 року  загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

    Як вказують позивачі,що вони вважають їх право порушене з моменту укладення договору дарування,але  з  червня 2001 року  вони не зверталися до суду  за захистом порушеного права.

    І  лише   в квітні 2009 року позивачі  звернулися  до суду з позовом  про визнання договору недійсним.

    Причину пропуску  строку позовної давності   не   пояснили  та не надали доказів поважності  пропуску строку .

    Отже  суд вважає  що позивачами пропущено встановлений  законодавством строк для звернення до суду за захистом  порушеного права.

    Викладені обставини підтверджуються матеріалами справи.

    Керуючись ст..5,10,60,218 ЦПК України,ст..58,71,243 ЦК України( в редакції 1963 року), ст..203,215,257,319 ЦК України (в редакції 2004 року),Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику з розгляду  цивільних справ  про визнання  правочинів недійсними»,суд,-

                                                                         В И Р І Ш И В :

    В задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_5,ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним – відмовити за безпідставністю позовних вимог.

    Стягнути  судові витрати на користь держави  з ОСОБА_3 – 324 грн.  та з  ОСОБА_7 – 405 грн.    

    На рішення може бути подано заяву про апеляційне оскарження рішення суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

    Апеляційна  скарга може бути подана протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду.

    Суддя                                                                                                       К.М.Сорока.