Постанова

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 756/2413/16-ц

провадження № 61-23508св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2017 року у складі судді Васалатія К. А. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою.

Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк» було укладено кредитний договір, відповідно до якого боржник отримав кошти у сумі 150 000 доларів США строком до 10 жовтня 2027 року зі сплатою 11,95 % річних.

Того ж дня, між нею та банком було укладено договір поруки щодо належного виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед банком. 19 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою було скорочено строк кредитування до 10 жовтня 2017 року.

29 квітня 2014 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору від 19 жовтня 2007 року та внесено зміни до договору, а саме збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами.

Вважала, що банк без її згоди збільшив обсяг відповідальності як поручителя.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати її поруку, визначену договором поруки від 19 жовтня 2007 року та договором поруки від 29 квітня 2014 року припиненою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустила строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.

Водночас, суд не досліджував позовні вимоги на предмет їх обґрунтованості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2017 року скасовано та відмовлено у задоволенні її позову з інших правових підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районний суд безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 через пропущення нею строку позовної давності, оскільки її позовні вимоги є необґрунтованими. Суд вказав, що внаслідок укладення між банком та боржником додаткових договорів обсяг відповідальності поручителя не збільшився, а тільки зменшився, тому немає підстав визнавати її поруку припиненою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доказам у справі, а саме розрахунку заборгованості банку, з огляду на який відповідач застосував збільшену процентну ставку до боржника ще з 15 липня 2008 року, при цьому не повідомив про це ні поручителя, ні боржника.

Вказує, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд судом справи, чим порушив її право на справедливий суд.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У червні 2017 року ПАТ «Універсал Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи скарги є безпідставними. Вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що внаслідок укладення додаткових договорів між банком та боржником без згоди поручителя (позивача), обсяг її зобов`язань не збільшився, а навіть зменшився. За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та правильно відмовив у задоволенні її позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення районного суду, який відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, у той час як позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та відмовив у задоволенні її позову з наведених вище підстав.

Доводи касаційної скарги з посилання на розрахунок заборгованості банку, з огляду на який, на її думку, відповідач застосував збільшену процентну ставку до боржника ще з 15 липня 2008 року не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність розгляду цієї справи. Наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір не є предметом розгляду у цій справі. Згідно з положеннями частини першої статті 559 ЦК України підставою для припинення поруки є саме зміна зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, така зміна зобов`язань має бути узгоджена між кредитором та боржником і закріплена у відповідному договорі. А безпідставна вимога кредитора щодо розміру заборгованості не є зміною зобов`язання. Обґрунтованість чи необґрунтованість такої вимоги повинна вирішуватися у спорі щодо цієї заборгованості.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи, є безпідставним та спростовується наявними у справі доказами, а саме зворотним повідомленням з поштової установи (а. с. 118).

Доводи ОСОБА_1 про те, що насправді вона не отримувала повідомлень з апеляційного суду, а вказане зворотне повідомлення містить неправдиву інформацію, нею не підтверджені, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк