Справа № 2-а-11824/09/5170
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2010 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Хлюстіна Ю.М.
суддів - Потоцької Н.В., Самойлюк Г.П.
при секретарі судового засідання - Череватому М.Ю.
за участю сторін:
позивачі - ОСОБА_1
- ОСОБА_2
- ОСОБА_3
позивач ОСОБА_4 – не з’явилася
позивач ОСОБА_5 – не з’явилася
позивач ОСОБА_6 - не з’явилася
від позивачів ОСОБА_1 та
ОСОБА_4 представник - ОСОБА_7 (по усній заяві)
від відповідача представник - Курбанова Г.Р. (по довіреності)
від третьої особи представник - Стратієвський К.Е. (по довіреності)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 до Фонду державного майна України про визнання протиправним рішення Фонду державного майна України про приватизацію будинку АДРЕСА_1 та скасування наказів Фонду державного майна України № 2-ПП від 20.09.1994 року та № 57-АТ від 21.09.1994 року в частині затвердження п. 7.1 Плану приватизації, що стосується передачі до статутного фонду ВАТ «Одессільмаш» будинку АДРЕСА_1, -
ВСТАНОВИВ:
До суду з адміністративним позовом звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, які у позові до Фонду державного майна України, зазначили, що мешкають з 80-х – 90-х років у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, призначеного для проживання працівників ВО Одессільмаш. У зв'язку з тим, що у січні 2006 року вони дізнались про реєстрацію 13.12.2005 року права власності і видання 3.06.2003 року Переліку майна, в який увійшов 9-поверховий будинок АДРЕСА_1. Позивачі просили визнати протиправним рішення Фонду державного майна України про приватизацію будинку АДРЕСА_1, скасувати накази Фонду державного майна України № 2-ПП 20.09.1994 року та № 57 - AT 21.09.1994 року в частині затвердження п. 71.1 Плану приватизації, що стосується передачі до статутного фонду ВАТ «Одессільмаш» будинку АДРЕСА_1. Свої вимоги позивачі обґрунтували тим, що приватизація гуртожитку здійснена в супереч статі 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статті 2 частини 1, статті 4 ЖК України, частини 2 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав, а також надав до суду письмову заяву про визнання позовних вимог, обґрунтував свою позицію тим що, частина 2 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», у редакції, яка діяла на момент затвердження плану приватизації не поширювалась на об'єкти житлового фонду до якого згідно статей 4, 127-131 Житлового Кодексу відносяться і гуртожитки. Таким чином, гуртожиток № 8 будинку АДРЕСА_1 не повинен був включатись до статутного фонду ВАТ « ОЗСГМБ».
Представник третьої особи у судовому засіданні вважав позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають, так як при затвердженні Плану приватизації підприємством була виконана основна умова Фону майна України - отримання згоди трудового колективу підприємства, яка отримана на конференції трудового колективу 22.06.1994 року. Оскільки всі дії на підприємстві були публічні і кожний член його трудового колективу та акціонер мав право приймати участь і життєдіяльності підприємства, то посилання на те, що позивачам ніколи не було відомо про події які на ньому відбуваються не заслуговують уваги суду. Крім того, при розгляді справ за позовом підприємства про виселення деяких мешканців, в числі яких є і позивачки останнім було ще у 2004 році достовірно відомо про знаходженні гуртожитку у власності ВАТ «Одессільмаш». Посилаючись на викладені обставини представник третьої особи просив суд застосувати позовну давність.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачів, представника позивачів, представника відповідача та представника третьої особи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, суд вважає, в задоволенні позову потрібно відмовити у повному обсязі з наступних підстав.
Судом по справі встановлені наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що 06.06.1994 року Фонд затвердив протокол засідання інвентаризаційної комісії №1 30.05.1994 року. Інвентаризаційний опис загальних засобів (складений станом на 01.04.1996 року), який був предметом розгляду на засіданні, містить такий об'єкт, як 9-ти поверховий гуртожиток на 408 місць під інвентарним номером 60 177.
17 червня 1994 року до Фонду надійшов лист адміністрації та профспілкового комітету Одессільмаш, які клопотали перед головою комісії з приватизації включити до статутного фонду підприємства сімейні та холостяцькі гуртожитки.
На час приватизації правовідносини сторін регулювалися Законом України «Про приватизацію державного майна» № 2163-ХП від 04.03.1992 року, в редакції чинній на той час, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації» та іншими законодавчими актами.
Розпорядженням №51-РОМ від 23.06.1994 року Фонд у відповідності до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717, визначив оцінку вартості майна підприємства, розмір статутного фонду акціонерного товариства та затвердив акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Одессільмаш від 17.06.1994 року, до якого увійшла також вартість спірного гуртожитку.
Наказом Фонду державного майна України №2 -ПП від 20.09.1994 року був затверджений попередньо погоджений із Антимонопольним комітетом України, Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України та Кабінетом Міністрів України план приватизації Одессільмаша.
Згідно пункту 2.16.1 розділу II Плану приватизації у склад статутного фонду включено дев'ятиповерховий будинок гуртожитку для проживання одиноких громадян, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та є предметом спору у даній справі.
Наказом Фонду №57-АТ від 21.09.1994 року ВО «Одеський завод сільського господарського машинобудування» перетворено у відкрите акціонерне товариство «Одеський завод сільського господарського машинобудування», яким затверджено статутний фонд Товариства у розмірі 41903400 тисяч карбованців ( з урахуванням вартості холостяцького гуртожитку АДРЕСА_1).
Зазначений будинок прийнятий в експлуатацію, як холостяцький гуртожиток, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси №1043 від 22.12.1978 року, статус не змінювався до теперішнього часу.
ОСОБА_1 працювала на підприємстві з 18.06.1990 року по 18.09.2002 року, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 також працювали в об'єднані Одессільмаш.
Зазначені обставини у порядку частини 3 статті 71 КАС України вважаються судом встановленими, оскільки сторонами не оспорюються.
В силу статті 15 Закону України «Про підприємства в України», введений в дію постановою BP N 888-ХІІ ( 888-12 ) від 27.03.91р., та втратив чинність підставі Кодексу N 436-IV ( 436-15 ) від 16.01.2003 року, усі питання стосовно підприємства у тому числі його викупу, передачі підприємства майна вирішувались тільки трудовим колективом.
У березні 1994 року трудовий колектив Одессільмаш керуючись Законом України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 року №2163-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року № 686 «Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства» вирішив перетворити державне підприємство «ВО Одеський завод сільськогосподарського машинобудування» у відкрите акціонерне товариство «Одеський завод сільськогосподарського машинобудування».
22.06.1994 року конференцією трудового колективу була підтримана позиція викладена адміністрацією та профспілковим комітетом Одесільмаш у листі від 17.06.1994 року до Фонду, які клопотали перед головою комісії з приватизації включити до статутного фонду підприємства сімейні та холостяцькі гуртожитки, ці обставини підтверджуються копією витягу із протоколу конференції трудового колективу від 22.06.1994 року (аркуш справи 113, том І), яка у порядку частини 4 статті 15 Закону України «Про підприємства в України» реалізує повноваження трудового колективу.
Крім того, суд вважає, що оскільки в силу статей 127-131 Житлового Кодексу Української PCP та пункту 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208, було передбачено, що гуртожитки - це жилі будинки спеціально споруджені або переобладнанні для проживання робітників у період роботи для використання з цією метою, то логічне і зрозуміле рішення Фонду державного майна у 1994 році про включення гуртожитку до Плану.
Практика включення вартості гуртожитків коридорного типу (на які не видавались ордера міських, районних адміністрацій на право постійного проживання, у зв'язку з чим на них не поширювалась дія Закону України «Про приватизацію житлового фонду»), знайшла своє відображення у роз'ясненнях Міністерства юстиції України від 20.03.1998 року №11-8-1122, Міністерства економіки України від 17.03.1998 року №23-23/378 та Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 09.03.1998 року №5-79.
Таким чином, приватизація цілісного майнового комплексу була проведена відповідно до плану його приватизації, складання якого передбачено ст. 14 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» та відповідно до чинного на той період законодавства, що підтверджується матеріалами справи.
У відповідності із п. 4 ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р. № 2163-ХП - до статутного капіталу товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації), та майно, що є власністю орендаря. Стаття 42 п. 4 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 року № 717 виключає з вартості майна цілісного майнового комплексу державний житловий фонд, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції Закону № 3981-ХІІ від 22.02.1994 року, в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, тобто при зміні форми власності підприємства, у повному господарському відданні якого знаходиться державний житловий фонд, передача гуртожитків до комунальної власності не передбачалась. Враховуючи відсутність норм закону щодо обов'язкової передачі гуртожитків, що належали державним підприємствам, в комунальну власність при приватизації цих підприємств, а також беручи до уваги роз'яснення з цього приводу Міністерства юстиції України від 20 березня 1998 року № 11-8-1122, Мінекономіки України від 17 березня 1998 року № 23-23/378 та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 березня 1998 року № 5-79, суд вважає, що орган приватизації правильно включив вартість спірного гуртожитку до вартості цілісного майнового комплексу Одессільмаш, що підлягало приватизації.
Всупереч зазначеному в позові, на час проведення приватизації цілісного майнового комплексу Одессільмаш діючим законодавством не було передбачено заборони щодо приватизації підприємствами гуртожитків.
Заборону на приватизацію будівель гуртожитків встановлено лише Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках» від 03.03.2005 року №2453-ІV, який набрав чинності з 05.04.2005 року, відповідно до положень якого у ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» слова «(крім гуртожитків)» замінено словами «(у тому числі гуртожитки)»; а абзац 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» після слів «земельного та житлового фондів» доповнено словами «у тому числі гуртожитків», а отже на момент проведення приватизації таких обмежень чинним на той час законодавством встановлено не було.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Разом з тим, до визнання позову представником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області суд відноситься критично, оскільки згідно з п.4 ст. 51 КАС України, суд не приймає визнання адміністративного позову відповідачем, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права та свободи чи інтереси.
Позивачі у судовому засіданні не змогли пояснити в чому конкретно порушені їх права, свободи чи інтереси. Як до, так і після приватизації гуртожитку, що розташований за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 301-А, де вони мешкають.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28.09.2000 року №10-рп/2000, включення кімнат у гуртожитках державного житлового фонду до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, зумовлюється тимчасовим характером надання жилих приміщень. З огляду на це не можна розцінювати як обмеження прав і свобод людини і громадянина визначення Верховною Радою України конкретних об'єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації виходячи з цільового призначення жилих приміщень та інших обставин, пов'язаних з особливістю їх правового режиму, що унеможливлюють передачу цих жилих приміщень у приватну власність. Разом з тим, встановлюючи заборону на приватизацію зазначених об'єктів державного житлового фонду, законодавець передбачив гарантії компенсаційного характеру для громадян, які мешкають у таких квартирах (будинках). В разі зміни правового статусу об'єктів житлового фонду за тих чи інших обставин, внаслідок чого стала можливою приватизація цього майна, громадяни не позбавлені права вирішувати це питання в порядку, передбаченому Законом, в тому числі шляхом звернення за захистом порушеного права до суду загальної юрисдикції.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що позивачі не позбавлені права звернутися з іншими позовними вимогами в порядку цивільного судочинства, якщо вважає, що дії ВАТ «Одессільмаш» порушують їх права, свободи чи інтереси в якості особи, яка проживає в даному гуртожитку.
Разом з тим, судом в силу ч. 4 ст. 112 КАС України не прийняте визнання адміністративного позову Фондом державного майна України, оскільки воно порушує права та інтереси третьої особи ВАТ «Одессільмаш», як власника гуртожитку.
Зокрема, суд вважає, що в результаті задоволення позову буде зменшений розмір статутного фонду підприємства, що може вплинути на права та обов'язки його акціонерів (як колишніх так і теперішніх), можливості визнання Плану приватизації недійсним у цілому, вплине на права та обов'язки працівників підприємства, яким право проживання у гуртожитку надане вже після затвердження Плану приватизації.
На думку суду, факт того, що Фонд, якому відповідно до його заяви про визнання позовних вимог було відомо про порушення законодавства України про приватизацію, ніколи з 1994 року ні звертався до суду, рішення компетентних органів стосовно незаконності проведеної приватизації Одессільмаш не приймалось, що свідчить про необґрунтованість наведених Фондом у заяві підстав про визнання позову та його задоволення.
Судом не прийняті до уваги пояснення позивачів стосовно того, що під час роботи на підприємстві адміністрація перешкоджала їм приймати участь в загальних зборах трудового колективу, де вирішувались основні питання життєдіяльності підприємства, так як жодного доказу, а саме того, що вони звертались до будь-яких органів про захист своїх трудових прав суду надано не було.
Судом також не приймається до уваги ствердження позивача ОСОБА_1, про те, що про порушення своїх прав вона дізнались у січні 2006 року, так як, відповідач по справі визнав позов, і не з'ясовані питання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або на відмові у задоволенні з цих підстав не наполягав. Керуючись зазначеним, суд не приймає до уваги і позицію представника третьої особи ВАТ «Одесільмаш», стосовно пропуску позивачами строку на звернення, оскільки право вимагати у суду застосування строку давності звернення мають відповідно до частини 1 статті 100 КАС України сторони, якими згідно до частини 1 статті 50 того же Кодексу є позивач та відповідач.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 не довели суду ті обставини, на які вони посилались в обґрунтування своїх позовних вимог, а отже вони задоволенню не підлягають.
Керуючись ч.2 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст..ст. 4, 127-131 ЖК України, ст. 15 Закону України «Про підприємства в Україні», який введений в дію постановою BP N 888-ХІІ ( 888-12 ) від 27.03.91, та втратив чинність на підставі Кодексу N 436-IV ( 436-15 ) від 16.01.2003 року, постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року № 686 «Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства», постановою Кабінету Міністрів України № 717 від 08.09.1993 року «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації», ст.ст. 2,4, 9,71, 158-163 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 до Фонду державного майна України – відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десяти денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Головуючий суддя: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Головуючий суддя: Ю.М. Хлюстін
Секретар: