Справа № 2–а- 16/10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 4 березня  2010 року Згурівський районний суд Київської області в складі головуючого      

   судді  ДЕНИСЕНКО Н.О.,

 розглянувши в порядку письмового провадження в смт.Згурівка в смт.Згурівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними, встановлення статус інваліда війни, видачу посвідчення,

В С Т А Н О В И В :

      ОСОБА_1 1 лютого 2010 року звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом, посилаючись не те, що він є інвалідом, інвалідність пов'язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (далі - ЛНА на ЧАЕС) у 1986 році, на момент аварії приймав участь в ЛНА на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування цивільної оборони (далі – ЦО) Чорнобильського району в селі Стечанка, яке було створене по місцю його роботи в колгоспі “Перемога”, про що свідчить ряд документів, однак відповідач відмовив йому у встановленні статусу інваліда війни, тому просить визнати дії відповідача щодо відмови йому у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними, зобов'язати відповідача встановити  йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення     .

      Управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області (далі - УПСЗН) в своїх письмових запереченнях проти позову посилається на те, що відповідно до абзацу 2 п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року “Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни” “Посвідчення інваліда війни” видається органами праці та соціального захисту населення, відповідно до роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України від 5 листопада 2007 року органи праці встановлюють статус інваліда війни на підставі довідки, яка містить інформацію про залучення особи до формувань ЦО та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ЛНА на ЧАЕС, а також довідки про встановлення інвалідності, чинність Закону України  “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не поширюється на осіб, які направлялись на виконання робіт з ЛНА на ЧАЕС органами управління у справах ЦО, створеними у складі підприємств, тому позивач не має права на отримання посвідчення.

В судове засідання сторони не з'явилися, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності на основі наявних у суду матеріалів в порядку письмового провадження, позивач позов підтримує повністю, відповідач позов не визнає повністю.

     Керуючись принципами верховенства права та законності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні в судовому засіданні доказів в їх сукупності, які є у справі, суд приходить до наступного висновку.

      Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6 — копія паспорта серії СК № 145034) є інвалідом другої групи від профзахворювання, пов'язаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС, довічно (а.с.9 — копія довідки МСЕК Серії  КИО-1 № 226996), є  учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, категорія 1 (а.с.8 - копія  посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, серії А № 123770, копія вкладки № 110109 до посвідчення серії А № 123770), приймав участь в ЛНА на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Чорнобильського району, в період з 30 квітня по 1 травня 1986 року був залучений до виконання заходів ЦО по локалізації джерела радіоактивного забруднення  (а.с.10 — копія довідки управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації (далі - УПНС) від 1 грудня 2009 року), а саме, займався у зазначений період затарюванням піску у мішки (а.с.11 — копія довідки-маршрутного листа КСП “Перемога” с.Стечанка Чорнобильського району Київської області від 23 вересня 1986 року),

скористався можливістю досудового порядку вирішення спору, звернувся до відповідача з приводу встановлення статусу інваліда війни, від якого як від суб'єкта владних повноважень отримав за результатами розгляду його звернення офіційну письмову відповідь від 31 грудня 2009 року щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни  (а.с.7 — копія листа УПСЗН).

    Відповідно до вимог Положення про ЦО СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 18 березня 1976 року № 1111, та Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженого наказом начальника ЦО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, починаючи з 26 квітня 1986 року проводились роботи по ліквідації аварії та її наслідків, яка сталася на території Чорнобильського району і вийшла за межі підприємства, на якому трапилася, силами невоєнізованих формувань цивільної оборони, зокрема, Київської області.

 Відповідач є юридичною особою та здійснює видачу посвідчень інвалідам війни (а.с.38-40 — копія Положення про УПСЗН).

    Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Верховної ради України вважає довідку, видану відповідним управлінням з питань надзвичайних ситуацій та посвідчення громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, з вкладкою учасника ЛНА на ЧАЕС достатньою підставою для встановлення статусу інваліда війни (а.с.19).

      Суд критично оцінює листи заступників Міністрів Міністерства праці та соціальної політики України від 25 травня 2009 року № 631/0/15-09/014 та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 14 серпня 2006 року, оскільки листи не є нормативними актами, суперечать нормі п.9 ч.2 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, носять інформативний характер (а.с.34, 36 — копії листів).

2    

    Суд не приймає до уваги листа Міністерства праці та соціальної політики України від від 5 листопада 2007 року № 751/014/91, оскільки він не є нормативним актом та суперечать нормі п.9 ч.2 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”,  конкретної заборони щодо неприйняття від потерпілих довідок про підтвердження участі в роботах по ЛНА на ЧАЕС у складі формувань ЦО не містять та носять інформативний характер (а.с.33), та виходить із загальних засад чинного законодавства України в тій частині, що всі сумніви мають тлумачитися на користь позивача.

     Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі ст.16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

    Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Згідно зі ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Згідно з ч.1 ст.8 КАС України с уд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

     Згідно з ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

  Згідно з ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість  якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював  правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від  9 липня 2007 року за № 6-рп/2007).

Згідно зі ст.2 Закону України “Про Цивільну оборону України” завданнями ЦО України є захист населення від наслідків аварій, катастроф; організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф.

Згідно із п.9 ч.2 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань ЦО, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

 Згідно з абз.2 п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року  № 302 “Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни” "Посвідчення інваліда війни” і відповідні нагрудні знаки видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 “Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни” посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

        Згідно з п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю, так суд вважає доведеним, що мають місце протиправні дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки позивач є інвалідом з числа осіб, залучених до складу формувань ЦО, та став інвалідом внаслідок профзахворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Позивач на підставі ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” звільнений від сплати судового збору в доход держави, тому судові витрати відповідно до ст.94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету України, однак на

3

підставі ст.88 КАС України суд вважає за необхідне звільнити  управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області  від сплати судового збору в доход держави, так як відповідач є бюджетною організацією.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 16, 19, 22, 64, 92 Конституції України, Законами України “Про Цивільну оборону України”, “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року  № 302 “Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни”, постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, ст.ст.8, 9, 10, 11, 12, 17, 21, 69, 71, 86,  159, 160, 162, 163, 167 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В :

      А дміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними, встановлення статус інваліда війни, видачу посвідчення задовольнити повністю .

      Визнати рішення управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни, видачі відповідного посвідчення протиправним.

    Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області, ідентифікаційний код 20624042, встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

    Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського  апеляційного адміністративного суду через Згурівський районний суд Київської області протягом 10 (десяти) днів з  дня її складення.

    Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Згурівський районний суд Київської області протягом 20 (двадцяти) днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

ГОЛОВУЮЧИЙ                     Н.О.ДЕНИСЕНКО