Справа №2-а-428/ 2009

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2009 р. м. Київ

Солом’янський районний суд міста Києва у складі:

Головуючого судді Коробенка С.В.

При секретарі Маршалюк К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0107 Міністерства оборони України та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як особі, яка має пільги встановлені для учасників бойових дій, в розмірі п'яти мінімальних розмірів мінімальної пенсії за віком за 2007 рік.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що відповідо до посвідчення, виданого Департаментом 'кадрової політики та військової освіти МОУ він має право на пільги, встановлені чинним законодавством для учасників бойових дій, а тому відповідно до статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня, він має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Така виплата у 2007 році була здійснена, але не в повному обсязі, сума недоплаченої допомоги складає 1770, 30 гривень.

Просив суд визнати дії відповідачів щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної разової грошової допомоги неправомірними та зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити недоотриману щорічну разову грошову допомогу за 2007 рік.

Представник відповідача - Військової частини А0107 Міністерства оборони України - у судове засідання не з'явився.

Представник відповідача - Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат - у судовому засіданні проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що разова щорічна до 5 травня допомога Позивачу була виплачена йому в повному обсязі у відповідності до діючого на той час законодавства, а тому ніяких порушень законодавства з боку Центру не було.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача, представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до посвідчення НОМЕР_1, виданого 21.03.2005р. Департаментом кадрової політики та військової освіти Міністерства оборони України, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Дана обставина визнана всіма учасниками процесу та ніким не заперечується.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, статтею 29 Закону України «Про державний бюджет на 2007» № 489-V від

19.12.2006 року встановлено, що у 2007 році розмір щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій встановлюється у сумі 280 гривень.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному регулювали питання розміру щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від З жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеною нормою Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення саме Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

В подальшому положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду від 09.07.2007 року № 6-рп/2007.

Однак, за нормою частини 2 статті 152 Конституції України, у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Дія нормативно-правових актів в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняються з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. ( Рішення Конституційного суду України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року).

Отже, рішення КСУ не мають зворотньої сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.

Також, слід взяти до уваги рішення КСУ щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень КСУ (справа про порядок виконання рішень КСУ) №15-рп/2000 від 14.12.2000 р., в якому КСУ зазначає, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках КСУ приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення КСУ рішення про "їх неконституційність.

Крім того, відповідно до змісту пункту 4 мотивувальної частини і пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України рішення КСУ №8-зп від 24.12.1997 р., КСУ зазначив, що акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

З вищенаведеного випливає, що рішення КСУ зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв'язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної норми до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому, посилання Позивача на Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в частині визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, суд вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після фактичної виплати цієї допомоги.

Судом встановлено, що у 2007 році Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснив виплату Позивачу разової щорічної допомоги до 5 травня в розмірі 280 у травні 2007 року, що Позивачем не заперечується.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги Відповідачі діяли відповідно до діючого законодавства.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у Відповідачів відсутні правові підстави для здійснення виплати разової щорічної допомоги до 5 травня за 2007 рік Позивачу відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, оскільки свої зобов'язання Відповідачі виконали в строк і відповідно до чинного на момент виконання цих зобов'язань законодавства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана протягом 10 днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.