КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2019 року м. Київ

Єдиний унікальний номер справи № 369/13285/18

Апеляційне провадження №22-ц/824/11343/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Іванченка М.М.

суддів: Желепи О.В., Білич І.М.

при секретарі: Макаровій К.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області ухваленого 10 квітня 2019 року в приміщенні суду в складі судді Пінкевич Н.С., повний текст судового рішення складено 15 квітня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в якому просив визнати ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування домоволодінням (житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування якого зазначає, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 Вказує, що відповідачі у вказаному будинку не проживали понад шість місяців, а відтак керуючись положеннями ст.71, 72 ЖК України звернувся із даним позовом до суду.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних його вимог у повному обсязі.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин справи. При цьому зазначає, що судом належним чином не встановлено характер спірних правовідносин, зокрема чи входять до складу сім'ї позивача відповідачі. Також вказує, на низку процесуальних порушень при розгляді даної справи районним судом.

Від представників відповідачів надійшли відзиви на апеляційну скаргу в якому просили судове рішення залишити без змін. Також подавались заяви про поновлення строку на подачу відзиву. В обґрунтування заяви вказували, що про відкриття провадження у справі дізналась у серпні 2019 року з ЄДРСР, всю поштову кореспонденцію відповідачів отримує сусідка, оскільки вони не проживають за адресою вказану у відзиві. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за необхідне прийняти до уваги відзив на апеляційну скаргу представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Так, у відзивах на апеляційну скаргу вказували, що позивач за власною волею надав згоду на реєстрацію відповідачів у своєму будинку. Також, вказувала, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, так ОСОБА_8 мав би звертатись із позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні правом власності.

Представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладеній у ній.

Відповідачі у судове засідання не з'явились, про день час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Тому, у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності осіб, що не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником домоволодінням (житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно наявного акту депутата Петропавлівської-Борщагівської сільської ради від 31 серпня 2018 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані, але не проживають ОСОБА_9 та ОСОБА_4 (а.с. 5).

Відмовляючи у задовленні позовних вимог суд першої інстанції вважав, що позивачем обрано невірний спосіб порушеного права, оскільки позивач має звертатись із даним позовом до суду в поруку визначеному ЦК України.

Проте апеляційний суд не може погодитись із таким висновком суду з огляду на таке.

Частиною 1 ст.383 ЦК та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів її сім'ї.

Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього кодексу, а саме - подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Отже, не можна вважати, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є членами сім»ї ОСОБА_2

А тому, в даному випадку, якщо особа, яка не є членом сім'ї власника, не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник житла має можливість в будь-який час може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Така позиція, висловлена і в Постанові ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16.

Проте, суд на указане уваги не звернув внаслідок чого ухвалив необґрунтоване рішення.

Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно з ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року визначено, що у справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Так, відповідно до наявних в матеріалах справи доказах відповідачі не проживали та не користувались домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1.

З урахуванням викладених обставин апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладені обставини апеляційний суд вважає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

А відтак в порядку розподілу судових витрат з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сума понесених судових витрат за подачу апеляційної скарги у розмірі 528 грн 60 к. з кожного, також з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позивачем позовної заяви у розмірі 252 грн 40 к з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням- задовольнити.

Визнати ОСОБА_3та ОСОБА_4ну такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути ОСОБА_3та ОСОБА_4на на користь ОСОБА_2суму понесених судових витрат у розмірі 528 грн 60 к. з кожного.

Стягнути ОСОБА_3та ОСОБА_4на на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) рахунок отримувача: UA798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету:22030106) судовий збір у розмірі 252 грн 40 к. з кожного.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2(РНОКПП НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1);

Відповідач: ОСОБА_3(РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ОСОБА_4на (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя:

Судді: