Справа № 22ц-1825/2009
Категорія - 6
Головуючий у 1 інстанції Блохін А.А.
Доповідач Ігнатова Л.Є.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Краснощокової Н.С., суддів: Маширо О.П., Ігнатової Л.Є., при секретарі Лєдовській О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 22 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Горлівської міської ради про визнання права власності на об»єкт нерухомого майна -,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду, яким у задоволенні його позовних вимог було відмовлено.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
В обгрунтування скарги посилається на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права та висновки суду не відповідають фактичним обставинам.
Заслухавши доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що у березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Горлівської міської ради, посилаючись на те, що відповідно до договору дарування від 31.03.2004 року він прийняв у дар садибу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до складу якої входить: земельна ділянка, площею 545 кв.м., надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також жилий будинок з господарськими спорудами.
В 2007 році він на зазначеній земельній ділянці самовільно побудував будівлі складу літ. «Д-1», площею 209, 9 кв.м., літ. « Е-1», площею 36, 7 м.кв., навіс літ. «Ж», площею 35, 7 кв.м.
У теперішній час він бажає оформити право власності на зазначені будівлі, але КП «Горлівське БТІ» йому був виданий технічний паспорт в якому зроблена відмітка, що об»єкти нерухомого майна збудовані ним самочинно.
У відповідності до вимог ч.5 ст. 376 ЦК України просить визнати за ним право власності на самочинно збудовані об»єкти нерухомого майна: будівлі складу літ. «Д-1», площею 209, 9 кв.м., літ. «Е-1», площею 36, 7 кв.м., навіс літ. «Ж», площею 35, 7 кв.м., які розташовані за вказаною вище адресою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що немає передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду є правильним і він відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до вимог п.4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Законом України «Про землеустрій» передбачено, що цільове призначення земельної ділянки, це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Як вбачається із державного акту на право власності на земельну ділянку від 14.10.2004 року, виданого на ім»я позивача, цільове призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.(а.с. 10)
Статтею 20 Земельного Кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян...., здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Заміна цільового призначення земельної ділянки проводиться на підставі заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. Обов»язковою умовою зміни цільового призначення земельної ділянки є погодження такої заміни з місцевими органами виконавчої влади - районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.
Відповідно до Постанови КМУ № 502 від 11.04.2002 року «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.
З зазначеного вбачається, що зміна цільового призначення - це виключне повноваження міської ради.
Позивач же на своїй земельній ділянці, площею 545 кв.м., яка розташована за вказаною вище адресою та призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, без належного дозволу щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, збудував виробничі будинки складу літ. «Д-1», літ. «Е-1», а також навіс літ. «Ж».
З листа, наданого Комунальним підприємством «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації» від 05.02.2008 року за № 162 вбачається, що вищеперераховані об»єкти позивачем самочинно збудовані, (а.с.6)
Тобто до міської ради ОСОБА_1 не звертався і питання стосовно зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 на сесії міської ради не обговорювалось.
А відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.
На вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинне збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до пунктів І.І., 1.2. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 року № 173 Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення. Дотримання цих Правил повинно забезпечити найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні умови життєдіяльності населення. Ці Правила є обов»язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав. При вирішенні питань планування та забудови населених пунктів необхідно керуватися вимогами діючих будівельних норм і правил та інших інструктивно-методичних документів, узгоджених з Міністерством охорони здоров»я України, що використовуються для вказаних цілей.
У додатку 6 до цих правил визначені санітарно-захисні зони для складів та овочесховищ, мінімальна санітарно-захисна зона 50 метрів.
З технічного паспорту, виданого 01.02.2008 року КП «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації», вбачається, що складські приміщення, які розташовані за вказаною адресою, є виробничими, (а.с. 12-19).
В судовому засіданні позивачем не доведено того факту, що складські виробничі приміщення збудовані з додержанням санітарних норм та правил і визнання права власності на них не порушуватиме права жителів територіальної громади, які мешкають в прилежних житлових будинках.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи представника позивача в апеляційному судовому засіданні, що самовільно збудовані ОСОБА_1 складові будівлі не є виробничими складськими будівлями, а є господарськими, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а саме - технічним паспортом на зазначені виробничі складські будівлі (а.с.64-77). Інших доказів позивачем суду не надано.
Апеляційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування немає.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об»активно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивача відносно визнання за ним права власності на самовільно збудовані виробничі складські будівлі не ґрунтуються на законі.
У рішенні судом наведені відповідні мотиви, з яких суд його ухвалив.
Тобто постановлене по справі рішення є законним й обґрунтованим, воно ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Наведені в скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції і висновків суду не спростовують, а також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст., ст. 308, 313- 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 22 грудня 2008 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців безпросередньо до Верховного Суду України.