П О С Т А Н О В А
Іменем України
18 лютого 2010 року Справа №2а-822/10/1270
Категорія №.6.19
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Ірметової О.В.
при секретарі Коробенко Т.М.
за участю:
військового прокурора: Статівка О.Є,
позивача: ОСОБА_1
представник відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
02 лютого 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду з Вищого адміністративного суду України надійшла адміністративна справа за позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов’язання вчинити певні дії.
З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2007 року до Ленінського районного суду м. Луганська надійшов адміністративний позов військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов’язання вчинити певні дії .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 11 квітня 2007 року відкрито провадження по справі.
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 06 серпня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні повністю.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року скасовано постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 06 серпня 2007 року. У задоволенні позову військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2009 року постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 06 серпня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року скасовано. С праву направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог військовий прокурор послався на те, що під час проходження військової (публічної) служби військовослужбовцю Збройних Сил України полковнику ОСОБА_1 речове майно своєчасно, для використання його у службовій діяльності , видано не було. На теперішній час полковник запасу ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас та не являється військовослужбовцем Збройних Сил України, тому він має право на отримання грошової компенсації замість не виданого під час служби речового майна.
Тому військовий прокурор просив суд зобов'язати Луганський обласний військовий комісаріат здійснити, відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплату на користь гр. ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, що підлягало видачі, у розмірі 6134 грн. 29 коп.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечень на позов або заяви про визнання позову до суду не надав .
Заслухавши пояснення прокурора, позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.121 Конституції України, ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадян або держави в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
В судовому засіданні встановлено, що Наказом голови Ворошиловграського обласного комітету добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту СССР (ДТСААФ СССР) № 46 від 07.06.1991 року ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника голови - начальника відділу військово-технічної та початкової військової підготовки, зарахований до списків особового складу Ворошиловградського обласного комітету ДТСААФ СССР та поставлений на всі види матеріального забезпечення у Луганському обласному військовому комісаріаті. В подальшому він проходив військову службу в Ворошиловградському обласному комітеті ДТСААФ СССР, який було перейменовано в Луганську обласну організацію Товариства сприяння обороні України (ТСО України), на різних посадах.
На підставі наказу голови Товариства сприяння обороні України № 77 від 01.08.2006 року ОСОБА_1 було звільнено з військової (публічної) служби у запас за станом здоров'я та у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, відповідно до "Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України" з правом носіння військової форми одягу, та на підставі наказу голови Луганської обласної організації ТСО України № 9 від 04.08.2006 року виключено з 26 серпня 2006 року зі списків особового складу ТСО України та усіх видів забезпечення.
Під час звільнення в запас з позивачем не було проведено остаточного розрахунку за речове майно за період військової (публічної) служби у Луганський обласній організації ТСО України, яке підлягало видачі йому на протязі військової (публічної) служби в Збройних Силах України.
З довідки № 208 від 29.12.2006 року адміністративного господарського відділу Луганського обласного військового комісаріату на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 10.03.2000 року вбачається, що звільненому у запас полковнику ОСОБА_1 на підставі наказу №9 від 04.08.2006 року підлягає виплаті компенсація у розмірі 1248,06 грн.(а.с. 22).
Згідно довідки-розрахунку № 209 від 29.12.2006 року за речове майно, що підлягає видачі з 11.03.2000 року по день звільнення – 04.08.2006 року полковнику ОСОБА_1 на підставі наказу №9 від 04.08.2006 року підлягає виплаті компенсація у розмірі 4886,23 грн.
Відповідно до положень ст. 1, 1-2, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011 ХІІ військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Згідно вимог ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються кабінетом Міністрів України.
Дію ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено ст. 2 Закону України « Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Зазначений Закон набув чинності з 11 березня 2000 року. Отже, до вказаної дати позивач мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що до 11.03.2000 року позивач мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна у розмірі 1248,06 грн.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-лікувального) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Зазначений Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.
Згідно вимог п. 27 Положення «Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28 жовтня 2004 року, в ійськовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.
Таким чином , грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством Ураїни в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з 28 жовтня 2004 року.
Таким чином, з урахуванням довідки-розрахунку № 209 від 29.12.2006 року, позивач також має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 28 жовтня 2004 року по день звільнення – 04.08.2006 року, а саме за одне пальто зимове, одну куртку утеплену польову, одні брюки утеплені комбінезон польові, одну куртку і брюки шерстяні, один кашкет шерстяний, один берет шерстяний, одні рукавички напівшерстяні, дві сорочки верхні, чотири галстуки, дві білизни натільні, дві фуфайки з кор. рукавами, двоє трусів трикотажних, чотири шкарпетки літні, одні напівчоботи утеплені, одні напівчеревики хромові, одну папаху для полковників, одну шапку-вушанку солдатську, чотири шкарпетки зимові у розмірі 1325,20 грн.
У зв’язку з цим, суд дійшов до висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за речове майно в сумі 2573,26 грн.
Згідно з ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу — відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки відповідно до положень ст. 4 ч. 30 Декрету Кабінету Міністрів України від її січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (зі змінами та доповненнями від 17.01.2006 року) Генеральна прокуратура України та її органи за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави, звільняється від сплати державного мита.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 21, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно, що підлягало видачі у розмірі 2573,26 грн.( дві тисячі п’ятсот сімдесят три гривні двадцять шість копійок).
В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі, а якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 23 лютого 2010 року.
СУДДЯ О.В. Ірметова