Справа № 2а-26113/09/1270
Категорія № 2.11.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
19 лютого 2009 року місто Луганськ
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Шембелян В.С.,
при секретарі – Лисенко Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом Комунального теплопостачального підприємства «Алчевськтеплокомуненерго» до Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
23.09.2009 року позивач звернувся до суду з позовом, вважаючи неправомірним повідомлення-рішення відповідача №0000642310/0 від 11.09.2009 року про донарахування позивачу до сплати суми податку на прибуток за 4-й квартал 2006 року за основним платежем в розмірі 1 463 148 грн. та штрафних санкцій в сумі 731574 грн., а всього в загальному розмірі: 2 1947 22 грн.
Позивач вважає, що у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки від сплати податку на прибуток, що зараховується до місцевого бюджету, за 2006 рік та за підсумками роботи за 2006 рік позивача було звільнено рішеннями Алчевської міської ради від 13.01.2006 року № 45/6 та від 25.01.2007 року №12/19, в яких вказано, що вивільнені від оподаткування кошти підприємство має спрямувати на сплату енергоносіїв та виконання заходів з енергозбереження. Вказані рішення не були визнані неправомірними та скасовані, тому для позивача та відповідача вони носять загальнообов’язковий характер.
Крім того, неправильність нарахування позивачем податку на прибуток в 2006 році відповідачем була встановлена ще 30.03.2007 року в акті камеральної перевірки № 850/151-0213226, однак, рішення щодо встановлених фактів не приймалося. В акті зазначено, що сума заниженого податку на прибуток на час складання акту камеральної перевірки не підлягає до сплати.
Оскаржуване рішення було прийняте відповідачем на підставі акту документальної перевірки позивача № 2158/231-02132266 від 31.08.2009 року, яким фактично встановлене одне і те саме порушення податкового законодавства, що і в акті камеральної перевірки. Однак, надавши оцінку рішенням Алчевської міської ради від 13.01.2006 року № 45/6 та від 25.01.2007 року №12/19 (на що відповідач не мав права, на думку позивача) відповідач в акті документальної перевірки прийшов до інших висновків та донарахував суму податку та штрафні санкції.
Посилаючись на вказані рішення Алчевської міської ради від 13.01.2006 року № 45/6 та від 25.01.2007 року №12/19, позивач вважає, що він не мав сплачувати податок на прибуток за 4-й квартал 2006 року, що підтверджує акт камеральної перевірки. Тому фактично ним були допущені технічні неточності в заповненні декларації з податку на прибуток за 2006 рік, що не може бути підставою для самостійного нарахування податковим органом податкового зобов’язання позивачу та штрафних санкцій за несвоєчасність сплати вказаного податку.
Тому просить визнати оскаржуване рішення нечинним.
В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги з зазначених в позові підстав та додатково пояснили наступне. В актах перевірок відповідача не вказано, яку саме норму Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР порушено позивачем, тому підстав для прийняття оскарженого повідомлення-рішення у відповідача не було.
Представники відповідача вважали позов таким, що не підлягає задоволенню, пояснили наступне. Податок на прибуток є загальнодержавним податком, тому Алчевська міська рада не має повноважень щодо звільнення позивача від його сплати, а вказані рішення про звільнення від сплати податку, не відповідають чинному законодавству, тому не підлягають виконанню. Своїм рішенням Алчевська міська рада не зобов’язала позивача, а надала йому право не сплачувати податок на прибуток, тому в позивача було право вибору щодо можливості виконання зазначеного рішення. Чинне законодавство не обмежує прав податкового органу проводити камеральні, а потім документальні перевірки суб’єктів господарювання за один і той самий податковий період. Тому висновки камеральної перевірки позивача щодо наявності в нього порушень податкового законодавства були підтверджені в ході планової документальної перевірки. І саме на підставі акту документальної перевірки, в ході якої були досліджені первинні бухгалтерські документи позивача, відповідач донарахував податкове зобов’язання позивачу в сумі несплаченого за четвертий квартал 2006 року податку на прибуток. Органом податкової служби в межах строку, що передбачений ст.15 Закону України №2181, визначене податкове зобов’язання позивача з урахуванням штрафних санкцій. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Позивач КТП «АТКЕ» зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності із статусом юридичної особи виконавчим комітетом Алчевської міської ради народних депутатів 28.07.1993 року, свідоцтво № 123 (код ЄДРПОУ 02132266) та є платником податку і на обліку в органах податкової служби від 28.07.1993 року, свідоцтво №520 .
Позивач є підприємством комунальної форми власності, його засновником є Алчевська міська рада .
Рішеннями Алчевської міської ради від 13.01.2006 року № 45/6 та від 25.01.2007 року №12/19 позивача звільнено від сплати податку на прибуток за 2006 рік та за підсумками роботи за 2006 рік, вивільнені від оподаткування кошти підприємство мало спрямувати на сплату енергоносіїв та виконання заходів з енергозбереження (а.с111-115).
Сторони не оспорюють тих обставин, що вказані рішення є чинними.
Оцінивши вказані рішення Алчевської міської ради як доказ в справі, суд не вважає їх належним доказом наявності підстав у позивача для не нарахування та несплати загальнодержавного податку на прибуток в четвертому кварталі 2006 року.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Основним та іншими законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 143 Конституції до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься затвердження відповідних місцевих бюджетів та вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до компетенції місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.
Частиною 2 статті 1 Закону «Про систему оподаткування»передбачено, що селищні ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до підвідомчого їм бюджету.
Пунктами 28 та 29 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»визначено виключну компетенцію селищних рад щодо прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах, встановлення для підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету.
У свою чергу, статтею 25 цього ж Закону передбачено, що місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання.
За змістом наведених правових норм, надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження часткою прибутку окремих підприємств, яка зараховується до місцевого бюджету, не дає їм права встановлювати пільги з податку на прибуток, приймати рішення щодо розміру сум цього податку, що мають зараховуватися до бюджетів.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про систему оподаткування»визначено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Відповідно до ст. ст. 14, 15 зазначеного Закону податок на прибуток підприємств віднесено до загальнодержавних податків.
Статтею 15 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», положення якої узгоджуються з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», визначено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об’єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України податок на прибуток підприємств комунальної власності належить до місцевих бюджетів, що не враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Крім цього, статтею 47 Закону України 20 грудня 2005 року №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»передбачено, що податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів.
Встановивши додаткове джерело надходження коштів до місцевих бюджетів, Верховна Рада України не наділяла органи місцевого самоврядування повноваженнями надавати пільги зі сплати податку на прибуток. Ці кошти не віднесено до міжбюджетних трансферів, до механізму вирівнювання бюджету, а тому на них не поширюються місцеві програми, які би передбачали звільнення підприємств від сплати загальнодержавних податків. Установивши пільгу такого роду, орган місцевого самоврядування порушив норми прямої дії Конституції, законів та перевищив свої повноваження. Кошти в рахунок сплати податку на прибуток мали зараховуватися до місцевого бюджету та в разі відсутності у них потреби орган місцевого самоврядування, розпорядник цього бюджету, повинен був їх скерувати до державного бюджету.
Закони України «Про систему оподаткування», «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про місцеве самоврядування в Україні»регулюють різні сфери правового регулювання. Віднесення податку на прибуток в окремий період до джерел поповнення місцевого бюджету не породжує в його розпорядника права звільнення від сплати цього податку, тому що такий податок є загальнодержавним.
За таких обставин, суд вважає слушними доводи представників відповідача про те, що тому Алчевська міська рада не мала повноважень щодо звільнення позивача від сплати загальнодержавного податку на прибуток, тому вказані рішення Алчевської міської ради не відповідають чинному законодавству та не підлягають виконанню.
Чинне законодавство не обмежує прав податкового органу проводити камеральні, а потім документальні перевірки суб’єктів господарювання за один і той самий податковий період. Тому висновки акту камеральної перевірки позивача від 30.03.2007 року № 850/151-0213226 щодо неправильності нарахування позивачем податку на прибуток в 2006 році були перевірені та підтверджені в ході планової документальної перевірки.
Саме в акті документальної перевірки № 2158/231-02132266 від 31.08.2009 року, в ході якої були досліджені первинні бухгалтерські документи позивача, було встановлено заниження податку на прибуток позивачем за 4-й квартал 2006 року в розмірі 1463148 грн.(а.с.9-104).
На підставі висновків акту документальної перевірки в межах строку, що передбачений ст.15 Закону України України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетам та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181) відповідачем було прийняте повідомлення-рішення №0000642310/0 від 11.09.2009 року про донарахування позивачу до сплати суми податку на прибуток за основним платежем в розмірі 1 463 148 грн. та штрафних санкцій в розмірі 50% цієї суми - 731574 грн., а всього в загальному розмірі: 2 1947 22 грн. (а.с.8).
Сторони не оспорюють правильності розрахунку податкового зобов’язання та розміру штрафних санкцій, тому суд, розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог, вважає їх правильними.
Так, згідно з підпунктом „б" п.4.2.2. пункту 4.2. ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетам та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181) контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Відповідно до п.1.2. Закону № 2181 податкове зобов’язання визначається як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно з п. 17.1.3. Закону №2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податку за підставами, викладеними у підпункті „б" підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми.
За таких обставин, доводи позивача суд вважає необґрунтованими, такими, що суперечать чинному законодавству та не відповідають обставинам справи, що встановлені судом.
Тому, суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст..94 КАС судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 11, 71, 159-163 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Комунального теплопостачального підприємства «Алчевськтеплокомуненерго» до Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення №0000642310/0 від 11.09.2009 року – відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови суду складено 24 лютого 2010 року.
Головуючий:суддя Шембелян В.С.