Категорія 2.14.4
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2010 року Справа № 2а-26030/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ірметової О.В.,
при секретарі судового засідання Коробенко Т.М.,
за участю сторін:
представник позивача: Мерзлякова В.П.,
представники відповідача: Шепіль В.В., Тупіченко В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом відкрите акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганської митниці про визнання нечинним податкового повідомлення форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6290 грн., -
ВСТАНОВИВ:
21 вересня 2009 року відкрите акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганської митниці про визнання нечинним податкового повідомлення форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6290 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6290 грн. прийнято відповідачем відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Позивач вважає, що митний орган нарахував штрафну санкцію без правових обґрунтувань, зазначає, що застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не належить до компетенції митних органів у розумінні статті 2 зазначеного Закону, оскільки митниця є відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також у зв’язку з тим, що у відповідача відсутнє право на застосування санкцій за несвоєчасне подання вантажної митної декларації.
В порушення вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205, позивачу не надавався акт перевірки, за результатами розгляду якого прийнято оскаржуване повідомлення.
Зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення не вбачається, з яких підстав було здійснено нарахування – не наведено відповідних юридичних фактів та відсутній окремий документ, в якому б ці факти фіксувалися.
Позивач просить визнати податкове повідомлення форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6290 грн. нечинним.
В письмових поясненнях від 15.12.2009 № 10-7502 позивач зазначив, що податковим повідомлення форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 відповідач повідомив позивача про обов’язок сплатити суму податкового зобов’язання у розмірі 6290 грн. згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статті 85 Митного Кодексу України та підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Підставою для оформлення податкового повідомлення стало порушення позивачем вимог статті 85 Митного кодексу України стосовно терміну подачі вантажної митної декларації. Представник позивача вважає, що штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у розумінні діючого законодавства не є податковим боргом або збором, який справляється при ввезенні товарів на митну територію України.
Крім цього, штрафні санкції за порушення норм Митного кодексу України не можуть прирівнюватися до сплати податку, оскільки не пов’язані з невиконанням податкового зобов’язання, а отже у митного органу не було підстав для прийняття податкового повідомлення і визначення платнику податкового зобов’язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій у сумі 6290 грн., за відсутністю підстав для визначення податкового зобов’язання, передбачених підпунктами «а», «б», «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
До того ж, статтею 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачений вичерпний перелік обставин (підстав) для застосування штрафних санкцій і залежно від цих обставин законом встановлені розміри штрафів, у тому числі при неподанні податкових декларацій, але підстави, з якими закон пов’язує застосування штрафу по даній справі, відсутні.
Також позивач зазначив, що при розгляді актів від № 660-№ 696 про неподання вантажної митної декларації у визначений законодавством строк вбачається, що:
Згідно актів №663-№665 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту №РКТ-АЬК/01-2009 від 17.06.09р.. 15.08.09р. Вантажна митна декларація №4693 надана 31.08.09г.
Згідно актів №666-№667 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту №РК.Т-АЬК/01-2009 від 17.06.09р.. 13.08.09р. Вантажна митна декларація №4645 надана 31.08.09г.
Згідно актів №669-3670 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту №61-331 від 01.04.06р.. 15.08.09р. Вантажна митна декларація №5362 надана 30.09.09г.
Згідно актів №671-№672 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту №РКТ-АЬК/01-2009 від 17.06.09р.. 14.08.09р. Вантажна митна декларація №4444 надана 31.08.09г.
Згідно актів №673-№674 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту. №61-331 від 01.04.06р. 13.08.09р. Вантажна митна декларація №4790 надана 04.09.09г.
Згідно актів №675-№681 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту 61-84 від 23.01.09р.. 13.08.09р. Вантажна митна декларація №4626 надана 31.08.09г.
Згідно актів №684-№685 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту №61-331 від 01.04.06р.. 15.08.09р. Вантажна митна декларація №4935 надана 14.09.09г.
Згідно актів №686-№687 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту №61-84 від 23.01.09р 13.08.09р. Вантажна митна декларація №4851 надана 09.09.09г
Згідно актів №688-№693 від 26.08.09р. під митний контроль вантаж поступив по контракту №61-84 від 23.01.09р.. 15.08.09р. Вантажна митна декларація №4717 надана 01.09.09г.
Згідно з пунктом 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574, партія товарів це, зокрема, товари, які перевозяться залізничним транспортом і прибувають на станцію призначення одночасно, на адресу одного вантажоотримувача від одного вантажовідправника з однієї станції відправлення у межах одного зовнішньоекономічного договору (контракту). Згідно з пунктом 12 Положення ВМД заповнюється на партію товарів, які належать юридичним особам або фізичним особам (підприємцям), за умови, що до всіх товарів цієї партії застосовується єдиний митний режим.
Враховуючи це, на товари, що декларувалися в єдиному митному режимі, ввозилися залізничним транспортом і прибули на станцію призначення одночасно, на адресу одного вантажоотримувача від одного вантажовідправника з однієї станції відправлення у межах одного зовнішньоекономічного договору (контракту) позивачем було оформлено по цьому податковому повідомленню 18 ВМД , але відповідачем були надані акти по кожній окремої накладній в кількості 37 актів (що є порушенням Положення про вантажну митну декларацію), та нараховані штрафні санкції по кожному акту окремо в розмірі 6290 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та поясненнях до неї.
Представники відповідача - Луганської митниці позовні вимоги не визнали, про що подали суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначили, що пунктом 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що штрафні санкції можуть бути накладені за порушення податкового законодавства, а у підпункті 17.1.1 визначено, за яке саме порушення податкового законодавства застосовуються штрафні санкції і в якому розмірі.
Таким чином, строки є невід’ємною частиною податкового законодавства, Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» містить у собі відсилочні норми до спеціального законодавства, яке встановлює конкретні строки подання податкових декларацій. Відповідно до статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф.
При цьому, відповідно до абзацу 2 пункту 17.1 статті 17 штрафні санкції накладаються контролюючими органами, яким в даному випадку є митний орган. Дії Луганської митниці не виходили за межі Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Форма податкового повідомлення відповідає всім вимогам, визначеним статтею 6 зазначеного Закону, підстави накладення штрафних санкцій та їх розмір відповідають вимогам статті 17 Закону, компетенція чітко визначена статтею 2 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 Луганська митниця на підставі актів перевірки № 660 - № 696 за порушення підпункту «а» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та статті 85 Митного кодексу України застосувала штрафні санкції до відкритого акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» у розмірі 6290 грн.
Відповідно до актів від 26.08.2009 року №№ 660-696 про неподання вантажної митної декларації у визначений законодавством строк митним органом зафіксовано, що на адресу відкритого акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» прибув вантаж, який знаходиться під митним контролем та у передбачений законом 10-денний строк, вантажну митну декларацію відкрите акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» не подало.
Відповідно до частини 1 статті 85 Митного кодексу України митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення.
Факт неподання вантажних митних декларацій у строк, встановлений статтею 85 Митного кодексу України, відкритим акціонерним товариством «Алчевський коксохімічний завод» не заперечується.
Предметом спору у даній справі є наявність/відсутність у митного органу права застосовувати штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за порушення строків подачі митних декларацій, встановлених статтею 85 Митного кодексу України.
Визначення поняття «митна декларація» наведено у пункті 12 статті 1 Митного кодексу України, а саме: митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.
Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.
Відповідно до пункту 1.11 статті 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.
Підпунктом 7.3.6. пункту 7.3 статті 7 Закону України 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» регламентовано, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.
На підставі вантажних митних декларацій здійснюється нарахування та сплата податку на додану вартість, який контролюється митними органами.
Таким чином, вантажна митна декларація є різновидом податкової декларації, контроль за поданням та достовірністю даних, а також своєчасністю сплати податку на додану вартість у якій здійснює митний орган.
Відповідальність за несвоєчасне подання податкової декларації передбачена підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган має право проводити камеральні перевірки, які проводяться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.
У разі, коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності (частина 1 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 Порядку підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків, установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень, затвердженого наказом Державної митної служби України від 11 травня 2006 року № 370 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 травня 2006 року за № 613/12487, митні органи самостійно визначають суми податкових зобов'язань платників податків на підставі положень підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та штрафних санкцій, за їх наявності, щодо податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 цього Закону.
Згідно з пунктом 2.2 розділу 2 Порядку підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків, установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень, затвердженого наказом Державної митної служби України від 11 травня 2006 року № 370 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 травня 2006 року за № 613/12487, у випадку, зазначеному в пункті 2.1 цього Порядку, митний орган складає та надсилає платнику податків податкові повідомлення за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку (форма «Р» - при здійсненні розрахунку сум податкових зобов'язань та штрафних санкцій, нарахованих відповідно до підпунктів 17.1.1-17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за їх наявності.
Аналізуючи вищенаведені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що митний орган має право проводити камеральні перевірки, у тому числі і щодо своєчасності подання вантажних митних декларацій, а також застосовувати при виявленні порушень штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Разом з цим, суд не погоджується з розміром застосованих штрафних санкцій у податковому повідомленні форми «Р» від 10.09.2009 року № 66, оскільки він не відповідає вимогам підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з огляду на таке.
Згідно вантажних митних декларацій отриманий позивачем вантаж прибув залізничним транспортом на станцію призначення одночасно, на адресу одного вантажоотримувача від одного вантажовідправника з однієї станції відправлення у межах одного зовнішньоекономічного контракту. Тобто, вказаний вантаж підпадає під поняття партії товару, визначення якої наведено у пункті 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 1997 року № 574.
Таким чином, відповідач повинен був скласти акти про факт неподання вантажної митної декларації у визначений законодавством строк за партії товару межах одного зовнішньоекономічного контракту, та відповідно до податкового повідомлення скласти 27 актів та застосувати штрафні санкції у розмірі 4590,00 грн.
Враховуючи, що митний орган застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 6290 грн., а не у розмірі 4590,00 грн., позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акта), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є правовий акт індивідуальної дії суб’єкта владних повноважень, який не може бути визнаний нечинним, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення Луганської митниці форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1700,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 29 січня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» до Луганської митниці про визнання нечинним податкового повідомлення форми «Р» від 10.09. 2009 року № 66 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6290 грн. задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення Луганської митниці форми «Р» від 10.09.2009 року № 66 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1700,00 грн. (одна тисяча сімсот гривень нуль копійок).
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» (ідентифікаційний код 00190816, місцезнаходження: Луганська область, м. Алчевськ, вул. Красних партизан, буд. 1) судові витрати зі сплати судового збору в 01 грн. 70 коп. (одна гривня сімдесят копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови викладено та підписано 19 лютого 2010 року.
Суддя: Ірметова О.В.