Категорія № 2.24
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2010 року Справа № 2а-27508/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Островської О.П.
при секретарі – Смішливій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом Громадської організації «Луганське регіональне відділення Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України» до Виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Ленінської районної виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про зобов’язання вчинити дії по відшкодуванню суми заборгованості та відшкодування витрат на правову допомогу,-
ВСТАНОВИВ:
09 листопада 2009 року позивач Громадська організація «Луганське регіональне відділення Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України» звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Ленінської районної виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в обґрунтування якого посилається на наступне. Позивач є громадською організацією, діяльність якої визначено Законом України «Про об’єднання громадян», та має ознаку неприбуткової установи. Позивач є страхувальником відповідно до Закону України № 2213-ІІІ від 11.01.2001. Статтею 3 даного Закону встановлено гарантії щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення у разі тимчасової непрацездатності, а також додаткове фінансування з коштів Фонду в разі перевищення суми фактичних витрат із загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, над сумою нарахованих страхових внесків. Позивач зареєстрований як платних страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, у Ленінській районній виконавчій дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з втрати працездатності. 12.05.2009 року та 31.08.2009 року (листки непрацездатності № 214385, 214947 по вагітності і пологам) позивач як страхувальник за рахунок власних коштів фактично виплатив допомогу застрахованій особі в строк, установлений законом. Згідно Закону № 2213-ІІІ Р. 6 ст. 27 п. 5 та абзацу 2 п. 6.9 Інструкції 16 позивач має право на додаткове фінансування з коштів Фонду у зв’язку з перевищенням суми фактичних витрат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, зумовленими оплатою листка непрацездатності по вагітності і пологам, над сумою страхових внесків. Однак, відповідач свої обов’язки, передбачені Конституцією України, законами та інструкціями, не виконує. У зв’язку з відсутністю обігових коштів, який виник з вини відповідача, позивач не має можливості прийняти на роботу працівника на період відпустки по догляду за дитиною до трьох років. Відповідач та Територіальне управління Державної інспекції праці у Луганській області здійснили перевірку додержання законодавства про працю та нарахування і перерахування витрат, пов’язаних з втратою працездатності, про що складено акти перевірок, в яких зазначено, що діяльність порушень не має і діюче законодавство дотримується. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.04.2009 року склала 9226,53 грн., крім того, витрати на правову допомогу становлять 5773,47 грн., а разом – 15000 грн. Позивач звертався до відповідача із заявами про відшкодування заборгованості. Однак, до цього часу відповідач її не перерахував. Позивач просить зобов’язати відповідача вчинити дії по відшкодуванню суми заборгованості, яка складає 9226,53 грн., стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди, завданої його бездіяльністю, - суму витрат на правову допомогу в розмірі 5773,47 грн.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, дали пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні ….
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – Основи) встановлено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі їх хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до ст. 4 Основ в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
- медичне страхування;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
- страхування на випадок безробіття.
Відносини, що виникають за зазначеними в частині першій цієї статті видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Статтею 14 Основ визначено, що страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, проводять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі – Закон № 2240) передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 9 ч. 1 Закону № 2240 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 27 Закону № 2240 страхувальник має право на додаткове фінансування з коштів Фонду в разі перевищення суми фактичних витрат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, над сумою нарахованих страхових внесків.
Відповідно до ст. 38 Закону № 2240, допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів.
Стаття 39 Закону № 2240 встановлює розмір допомоги по вагітності та пологах. Так, допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до статті 53 цього Закону, і не залежить від страхового стажу. Сума допомоги по вагітності та пологах в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини (граничної суми) місячної заробітної плати (доходу), з якої сплачувались страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
Стаття 50 Закону № 2240 визначає, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.
Згідно п. 6.9 Інструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 року № 16, якщо витрати, проведені страхувальником-роботодавцем, за звітний квартал перевищують нараховану суму страхових внесків та інших платежів, то різниця між сумою витрат і сумою страхових внесків зараховується в рахунок сплати наступного кварталу. Якщо ж витрати не можуть бути покриті страховими внесками і в наступному кварталі, то сума перевищення, з урахуванням очікуваного результату в наступному кварталі, відшкодовується страхувальнику-роботодавцю органом реєстрації після одержання від нього звіту за формою ф4 - ФСС з ТВП за минулий квартал. Відшкодування здійснюються органом Фонду шляхом перерахування відповідних сум на поточний рахунок страхувальника.
Судом встановлено, що позивач Громадська організація «Луганське регіональне відділення Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України» зареєстрований як юридична особа Виконавчим комітетом Луганської міської ради 14.03.2008 № 13821020000014707 (а.с. 29). Позивач взятий на облік як страхувальник у Ленінській районній виконавчій дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а.с. 43).
12 травня 2009 року та 31 серпня 2009 року позивачем, як страхувальником за рахунок власних коштів було виплачено допомогу застрахованій особі - працівниці позивача ОСОБА_3 на підставі листків непрацездатності №214385, та №214947 по вагітності та пологам у сумі 9226,53 грн., які відповідачем позивачеві не відшкодовано у встановленому порядку.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування вказаної суми є обґрунтованими.
Доводи відповідача про те, що Законом України «Про загальбнообов`язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» не передбачено повернення Фондом страхувальникам-роботодавцям витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, існує інший порядок, шляхом зарахування різниці в рахунок наступного платежу, на увагу не заслуговують.
Судом встановлено, що після виплати застрахованій особі ОСОБА_3 допомоги по вагітності та пологах, у зв’язку з відсутністю штатних застрахованих працівників, внески до Фонду позивачем не проводилися, про що ним у встановленому порядку надано встановлені форми звітів, які відповідачем прийняті.
Посилання відповідача про те, що укладений між позивачем та ОСОБА_3 трудовий договір не відповідає вимогам трудового законодавства, є фіктивним, на увагу не заслуговують, оскільки ніяких доказів з цього приводу не надано, це є його припущенням. З цього приводу проводилася перевірка Територіальною державною інспекцією праці в Луганській області, яка не виявила порушень при укладенні трудового договору з ОСОБА_3.
Інших доказів фіктивності вказаного трудового договору суду не надано, а до компетенції адміністративного судочинства не входить визнання трудового договору фіктивним.
Таким чином, відповідач мав відшкодувати позивачеві понесені витрати по виплаті допомоги застрахованій працівниці ОСОБА_3, що ним не зроблено, а тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Згідно ст. 90 КАС України витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень КАС України частина третя статті 90 цього Кодексу набирає чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» визначено розміри компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних та адміністративних справ і зазначено, що розмір компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 № 835-VI розмір мінімальної заробітної плати складає: з 1 січня 2009 року – 605 гривень, з 1 квітня 2009 року – 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 листопада 2009 року - 744 гривні на місяць.
Таким чином, зі змісту вказаної норми вбачається, що правову допомогу має право надавати адвокат або іншій фахівець у галузі права, відшкодування вказаних витрат має проводитися у визначеному вище порядку та розмірах.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що особа з якою ним укладено договір на надання правової допомоги є адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця та про сплату єдиного податку не може бути визнано доказом того, що ця особа є фахівцем у галузі права.
Крім того, позивачем не надано розрахунку та доказів витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги саме на вказану ним суму 5773,47 грн.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача зазначеної суму витрат.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 2.03.2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 5.03.2010 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
На підставі викладенного, керуючись статтями 94,159, 160, 161, 163, 167 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги Громадської організації «Луганське регіональне відділення Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України» - задовольнити частково.
Зобов’язати відповідача Виконавчу дирекцію Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Ленінської районної виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вчинити дії по відшкодуванню суми заборгованості перед Громадською організацією «Луганське регіональне відділення Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України», яка складає 9226,53 грн.
У задоволенні решти позовних вимог Громадській організації «Луганське регіональне відділення Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України» відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складено та підписано 5.03.2010 року.
СУДДЯ: Островська О.П.