ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2010 р. № 7/116-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКравчука Г.А.,
суддів:Мачульського Г.М.,
Шаргала В.І.
За участю представників сторін:
позивачане з’явився
відповідачаФОП ОСОБА_4
прокурораРудак О.В. –прокурора відділу Генпрокуратури України
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуФізичної особи –підприємця ОСОБА_6
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 р.
у справі№7/116-09 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомПрокурора Криворізького району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Глеюватської сільської ради
доФізичної особи –підприємця ОСОБА_6
прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та 461,2 грн. стягнення шкоди
В С Т А Н О В И В:
Прокурор Криворізького району Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області до Підприємця –фізичної особи ОСОБА_6 та просив зобов'язати відповідача привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку розміром 0,0086 га, розташовану по АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту капітального будівництва –магазину, та повернути її власнику –державі в особі Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, а також стягнути на користь держави в особі Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 461,20 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач самовільно зайняв спірну земельну ділянку під розміщення об’єкта капітального будівництва –магазину. Правовстановлюючі документи на користування спірною земельною ділянкою у відповідача відсутні.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2009 року (суддя Коваль Л.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 року (судді: Павловський П.П., Швець В.В., Чус О.В.), позов задоволений, зобов'язано ФОП ОСОБА_6 привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку розміром 0,0086 га, розташовану по АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту капітального будівництва –магазину, та повернути її власнику –державі в особі Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, а також стягнуто на користь держави в особі Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 461,20 грн. Відповідним чином розподілені судові витрати.
Судові рішення мотивовані тим, що на вказаній земельній ділянці, за відсутності правовстановлюючих документів на землю, відповідачем самочинно побудований вищезазначений об'єкт нерухомості, який відповідно до норм цивільного та земельного законодавства підлягає знесенню, а земельна ділянка –поверненню власнику –позивачу.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ФОП ОСОБА_6 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що зведений ним на спірній земельній ділянці торговельний павільйон є малою архітектурною формою, а не капітальною будівлею і відповідає розробленому проекту; ним здійснені всі необхідні дії для укладення договору оренди, однак сільрада гальмувала укладення цього договору, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
Заслухавши в судовому засіданні відповідача, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 08.05.2009 р. державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Держземінспекції у Дніпропетровській області Коваленко О.М. за участю голови Глеюватської сільської ради Сергієнко Ю.О. та землевпорядника Глеюватської сільської ради Коваленко А.Г. на підставі вимоги прокурора Криворізького району №685 вих-09 від 31.03.2009 р. та відповідно до статей 6 і 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" проведена перевірка з питання дотримання вимог земельного законодавства Підприємцем –фізичною особою ОСОБА_6 (с. Глеюватка Криворізького району Дніпропетровської області) при використанні земельної ділянки по АДРЕСА_1, про що складено акт перевірки від названої дати. Проведеною перевіркою встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,0086 га по АДРЕСА_1 на землях житлової та громадської забудови самовільно зайнята та використовується відповідачем під розміщення торговельного павільйону з прибудовою, літнього майданчику, вбиральні та використовується для ведення комерційної діяльності.
Копія акту перевірки направлена відповідачу 12.05.2009 р, а 08.05.2009 р. відповідачу видано припис №259 про усунення порушень земельного законодавства, який відправлено поштою 12.05.2009 р.
Статтями 116, 125 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Право користування зазначеними земельними ділянками також набувається за результатами аукціону.
За правилами частини 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки можливо лише після встановлення її меж в натурі та отримання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
Зі змісту статей 124, 125, 126 цього Кодексу вбачається, що документами, що посвідчують право особи на земельну ділянку є, зокрема, належним чином зареєстрований договір оренди або відповідний державний акт.
За правилами ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Статтями 156, 157 цього Кодексу встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, внаслідок погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Господарські суди відзначили, що відповідачем не подано жодного належного та допустимого доказу (документу), що підтверджував би його право на спірну земельну ділянку, тому за відсутності правовстановлюючих документів на землю, навіть за наявності всіх дозволів на будівництво та будівельного проекту, відповідач не мав права приступати до використання земельної ділянки. А відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірна земельна ділянка є самовільно зайнятою та відповідно задовольнили позовні вимоги прокурора.
Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснень, що містяться в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 “Про судове рішення", з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.
Колегія вважає, що постановлені у справі рішення та постанова не у повній мірі відповідають названим вимогам процесуального законодавства та роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України.
Зокрема, у матеріалах справи є копії:
- дозволу сільського Голови від 04.05.2006 р. №126 про надання дозволу ОСОБА_6 на розробку проекту відведення земельної ділянки для розміщення торгівельного комплексу;
- акту від 26.12.2006 р. вибору та обстеження земельної ділянки ОСОБА_6 для розміщення та обслуговування торгівельного комплексу комісією у складі: начальників відділів земельних ресурсів, містобудування архітектури та житлово-комунального господарства, головного лікаря санепідемстанції, головного архітектора, начальника регіональної екологічної інспекції, представника обласного центру з охорони історико-культурних цінностей;
- дозволу в. о. Голови райдержадміністрації від 12.02.2008 р. №4/08, виданого ОСОБА_6 на розміщення торгівельного павільйону в с. Глеюватка;
- висновку головного архітектора Криворізького району про погодження проекту відведення в оренду ОСОБА_6 земельної ділянки для розміщення торгівельного комплексу;
- рішення 9 сесії 5 скликання сільської ради від 08.11.2007 р. про надання ОСОБА_6 дозволу на розміщення малої архітектурної форми (торгівельного павільйону) в с. Глеюватка;
- рішення 16 сесії 5 скликання сільської ради від 17.02.2009 р. про надання ОСОБА_6 згоди на розміщення об’єкту торгівлі по АДРЕСА_1;
Належної оцінки названим доказам при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови суди попередніх інстанцій не дали, незважаючи на ці докази прийшли до висновку про самовільне зайняття земельної ділянки відповідачем. Думку сільської ради, як повноважного органу місцевого самоврядування громади с. Глеюватка –власника земельної ділянки, щодо можливості надання відповідачу у користування земельної ділянки і необхідності узаконення та збереження у селі об’єкту торгівлі не з’ясували, хоча ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.
В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постановлені у справі судові рішення –скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 р. у справі №7/116-09 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2009 р. у тій же справі скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Головуючий суддя
Кравчук Г.А.
СуддяМачульський Г.М.
Суддя
Шаргало В.І.