Постанова

Іменем України

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 1319/570/12

провадження № 61-31068св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Львівське комунальне підприємство «Житловик - С», Львівська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 квітня 2017 року у складі судді Горбань О. Ю. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року у складі суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2012 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення з квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що будинку АДРЕСА_1 наданий статус житлового на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 09 березня 2007 року № 139. Рішенням Львівської міської ради від 29 березня 2007 № 721 даний будинок прийнятий у власність територіальної громади м. Львова. Встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації проживає відповідач, котрий вселився в дане жиле приміщення та проживає в ньому без правових підстав. Відповідно до рішення громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Львівської міської ради по АДРЕСА_1, прийнятому в порядку, встановленому чинним законодавством, погоджено укладення договору житлового найму з відповідачем ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 . Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_1 без надання окремої кімнати, отже, йому не надавалось приміщення для відособленого користування. Відповідач, проживаючи у квартирі АДРЕСА_4 , додатково самоправно зайняв ще й квартиру АДРЕСА_1 .

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до Сихівської районнаої адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним рішення громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Львівської міської ради від 10 листопада 2009 року в частині відмови йому в укладенні договору найму жилого приміщення; про визнання за ним права користування житловим приміщенням площею 22 кв. м. АДРЕСА_3 .

Зустрічні позовні вимоги обгрунтовано тим, що в квартиру, яка складається з двох приміщень №№ НОМЕР_1 і НОМЕР_2, площею 22 кв. м він вселився ще у 1985 році задовго до рішення комісії при виконкомі Львівської міської ради, оскільки працював на ВО «Полярон». Зазначає, що у квартиру, яку він займає, є один вхід із загального коридору. Рішення громадської комісії і дії Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради суперечать вимогам статті НОМЕР_1 Конституції України. Після зміни статусу будинку АДРЕСА_1 (з гуртожитку на житловий) мешканці мають право отримати квартири відповідно до вимог житлового законодавства, в тому числі житло повинно бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. Спірним рішенням комісії йому надана замість благоустроєного приміщення кімната площею 11,4 кв. м № НОМЕР_1, що не відповідає вимогам до жилих приміщень, які надаються громадянам. Просив урахувати, що кімнати № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 є суміжними, об`єднаними, з єдиним входом і становлять єдине ціле площею 22 кв. м. Приймаючи розпорядження від 25 лютого 2009 року № 41, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради адміністрація неправомірно присвоїла житловому приміщенню, яке він займає, окремі номери № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2. Просив урахувати, що оплачує рахунки за комунальні послуги, виходячи з площі 22 кв. м, тому набув право користування кімнатами № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 квітня 2017 року у задоволенні первісного та зустрічного позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, будучи вселений у гуртожиток у 1985 році як працівник Львівського ВО «Полярон», тривалий час займає кімнати № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 , вхід в які з 2010 року є єдиним через кімнату № НОМЕР_2 , що не є ізольованою.При цьому, договори найму з ОСОБА_1 як на квартиру № НОМЕР_1, так і на квартиру № НОМЕР_2 не укладались, жодні рішення з цього питання виконавчим комітетом Львівської міської ради не приймались. Судом береться до уваги та обставина, що відсутні відомості про фактичне проживання інших осіб у спірних кімнатах, крім відповідача з його дружиною впродовж останніх 15 років, доказів виділення спірної квартири АДРЕСА_1 іншим особам суду не надано. На переконання суду, відсутність переконливих доказів стосовно часу перепланувань, внаслідок яких кімнати № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 стали об`єднаними, а не ізольованими, з 2010 року становлять єдине приміщення з одним входом, а також відсутність осіб, причетних до вказаних перепланувань, зафіксованих працівниками ОКП ЛОР «БТІтаЕО» на кресленнях поверхневих планів, забезпечення відповідача житлом - кімнатою № НОМЕР_1 , прохід в яку здійснюється через кімнату № НОМЕР_2 , в даному випадку не свідчить про самоправність зайняття відповідачем суміжної спірної житлової кімнати АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять даних про те, що користування ОСОБА_1 спірною квартирою порушує чиїсь права та інтереси. Наведене в сукупності дає суду підстави прийти до висновку, що відповідач не відноситься до осіб, які підлягають виселенню з наведених Сихівською районною адміністрацією підстав. Тому, незважаючи на недотримання порядку вселення у спірне помешкання АДРЕСА_1 , у суду відсутні підстави вважати, що відповідач зайняв суміжну спірну кімнату самоправно, оскільки він відкрито проживає протягом 13 років у житловому приміщенні площею 22 кв. м, хоч і без ордеру чи договору найму. При цьому судом встановлено, що відповідач виконує обов`язки щодо утримання житлового приміщення, з 2010 року здійснює оплату згідно рахунку за житлову площу 22 кв. м. Отже, позовні вимоги за первісним позовом про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 є безпідставними. Щодо зустрічного позову, відповідно до пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок, а також громадяни які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім`ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі, старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати). Виходячи зі змісту наведеного, законодавцем врегульовано, що заінтересована особа подає відповідне письмове прохання. Матеріалами справи встановлено відсутність письмових звернень з боку ОСОБА_1 щодо закріплення за ним як ізольованого, так і неізольованого приміщень, а також відсутні будь-які докази звернень позивача за зустрічним позовом стосовно укладення договорів найму. За наявності встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки при зміні статусу гуртожитку на житловий виконком Львівської міської ради лише вирішував питання закріплення жилих приміщень за мешканцями, котрі продовжили проживати у будинку, в тому числі стосовно ОСОБА_1 . Враховуючи наявну процедуру, яка передує закріпленню житла за наймачами, необхідність прийняття розпорядження органом місцевого самоврядування, котрому делеговані такі повноваження, за відсутності відповідних звернень відповідача, вимоги про визнання за ним права користування кімнатами № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 є передчасними.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову Сихівської районної адміністрації про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , районний суд обґрунтовано виходив з недоведеності незаконного проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_1 , оскільки відсутні відомості про фактичне проживання інших осіб у спірних кімнатах, крім відповідача впродовж останніх 15 років, суду не надано доказів виділення спірної квартири АДРЕСА_1 іншим особам. Суд також вірно взяв до уваги, що кімнати № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 не є ізольованими, становлять єдине приміщення з одним входом через кімнату № НОМЕР_2 . Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи, та ухвалив правильне по суті й справедливе рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради просить скасувати судові рішення та задовольнити первісний позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 зареєстрований у гуртожитку по АДРЕСА_1 без надання окремої кімнати, отже йому не було надано приміщення для відособленого користування. Слід зазначити, що ордер на вселення у квартиру та договір найму на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 відсутній. Вказані обставини згідно норм житлового законодавства визначають факт самоправного зайняття житлового приміщення, тому звернення до суду з позовом в порядку статті 116 ЖК Україської РСР є правомірним способом захисту прав територіальної громади м. Львова. Відтак, суд безпідставно відмовив у задоволенні первісного позову про виселення, встановивши при цьому оскаржуваним рішенням відсутність правових підстав для визнання за позивачем за зустрічним позовом права користування спірною квартирою. У 2016 році Український фонд соціальних інвестицій на кошти уряду Німеччини в рамках містопроекту № 13-46-00-002, реконструюють приміщення на АДРЕСА_1 під соціальний гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, навчання громади. У даному закладі буде створено 80 місць для тимчасового (до року) проживання внутрішньо переміщених осіб, своє перше тимчасове житло отримають сироти, що досягли повноліття. На базі відновленого гуртожитку буде створено центр соціально-психологічної допомоги для надання комплексу фахових послуг та супроводу осіб, котрі опинились у складних життєвих обставинах, в тому числі ВПО.

(2) Позиція ОСОБА_1 .

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що він вселений у гуртожиток на підставі ордеру, прописаний у спірному житловому приміщенні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що ОСОБА_1 вселився до гуртожитку по АДРЕСА_1 та був прописаний у даному гуртожитку з 21 серпня 1985 року. Реєстрація ОСОБА_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 відбулась без надання йому окремої кімнати. На час вселення ОСОБА_1 працював на Львівському ВО «Полярон», його вселення у гуртожиток проведено з відома адміністрації підприємства, на якому він працював.

Рішенням виконкому Львівської міської ради від 09 березня 2007 року № 139 гуртожитку для проживання сімей виробничого об`єднання «Полярон» по АДРЕСА_1 наданий статус житлового будинку та запропоновано Львівській міській раді прийняти даний будинок у власність територіальної громади м. Львова. Департамент житлового господарства та інфраструктури зобов`язано укласти договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані та проживають у даному житловому будинку.

Рішенням Львівської міської ради від 29 березня 2007 року № 721 відомчий житловий будинок АДРЕСА_1 прийнято у власність територіальної громади м. Львова.

Рішенням виконкому Львівської міської ради від 27 червня 2008 року № 636 внесено зміни до пункту 4 рішення виконкому Львівської міської ради від 09 березня 2007 №139, відповідно до яких Сихівську районну адміністрацію зобов`язано укласти договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані і проживають у будинку АДРЕСА_1 .

Розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації від 05 лютого 2009 року № 41 «Про присвоєння приміщенням в житловому будинку по АДРЕСА_1 квартирних номерів», приміщенням на третьому поверсі у житловому будинку присвоєно окремі квартирні номери, зокрема, під літ. 87 площею 11,4 кв. м - № НОМЕР_1, під літ. 88 площею 10,6 кв. м - № НОМЕР_2.

Встановлено, що у червні 2009 року Сихівська районна адміністрація звернулась з листом № 34/41 в ОКП ЛОР «БТІтаЕО» про приведення інвентаризаційної справи по житловому будинку АДРЕСА_1 у відповідність до фактичного стану приміщень. У поверховому плані 3-го поверху на 2010 рік містяться зміни (нанесені барвником червоного кольору) у кресленнях кімнат під літ. 87 і 88 (№ НОМЕР_1 і НОМЕР_2), котрі не є ізольованими, оскільки існує єдиний вхід з загального коридору лише у кімнату № НОМЕР_2 , яка є прохідною для кімнати № НОМЕР_1.

Згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 квітня 2011 року № 490 «Про завершення впорядкування проживання мешканців у будинку АДРЕСА_1 районній адміністрації делеговано повноваження щодо завершення роботи з впорядкування проживання мешканців у будинку АДРЕСА_1 .

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Встановивши, що ОСОБА_1 вселений у гуртожиток у 1985 році як працівник Львівського ВО «Полярон», тривалий час займає кімнати № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 , вхід в які з 2010 року є єдиним через кімнату № НОМЕР_2 , що не є ізольованою, права інших осіб на квартиру АДРЕСА_1 при цьому не порушуються, колегія суддів погоджується із висновками судів про відмову у задоволенні позову Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про виселення ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги та висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко