Справа № 2-257/10

                              РІШЕННЯ

                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2010 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Сватаненко В.І.

за участю секретаря – Забегловської Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» - «Про визначення часток кожного з подружжя у спільному майні, поділ спільного майна подружжя із наданням компенсації права на частку у спільному майні, визначення місця проживання дитини», -

                             ВСТАНОВИВ:

4.11.2008 року позивач звернувся до суду з позовом, який у подальшому був уточнений, до відповідача про визначення часток кожного з подружжя у спільному майні, поділ спільного майна подружжя із наданням компенсації права на частку у спільному майні, визначення місця проживання дитини, по якому просить суд визнати за позивачем право власності на житловий будинок № 18-б по вул. Лінія, 3 у с. Мізікевича, ж/м „Дружний”, Овідіопольського району Одеської області, а також визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з позивачем за вказаною адресою, посилаючись на те, що у період шлюбу з відповідачем вказаний житловий будинок був ним придбаний, але в ньому відповідач не проживає, оскільки фактично в неї є інша сім’я, позивач разом з сином постійно проживають у будинку, позивач виховує та дбає про свого сина, утримує його та піклується про нього.

Позивач позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити, пояснивши, що належна відповідачу частина житлового будинку була їй компенсована придбанням квартири, де вона проживає у теперішній час, а для покупки житлового будинку відповідачем були отриманні грошові кошти у кредит, поручителем якого став позивач та який спочатку виплачував та виплачує у теперішній час кредит.

Відповідач позовні вимоги позивача визнала частково, не спростовувала доводи позивача та те, що супружні відносини з позивачем припиненні з липня 2008 року, син проживає з батьком – позивачем, не заперечувала проти розподілу майна таким шляхом, але вважає, що позивач повинен сплатити їй 20000 доларів США як компенсацію та  для проведення ремонтних робіт у квартирі.

Суд, вислухавши доводи, пояснення учасників судового розгляду, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, надані докази, матеріали цивільної справи про розірвання шлюбу між ОСОБА_2, вважає позов підлягаючим задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2004 року та СК України.

По справі встановленні фактичні обставини по справі.

З 19.02.1999 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, про що свідчить свідоцтво про шлюб, актовий запис № 26, видане Відділом РАГС Вознесенського міського виконавчого комітету Миколаївської області (а.с.8).

Від вказаного шлюбу у ОСОБА_2 народився син – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про народження, актовий запис № 359, видане Відділом РАГС Вознесенського міського виконавчого комітету Миколаївської області (а.с.99).

1.06.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 був укладений договір про кредитування поточного рахунку,  за яким ОСОБА_2 отримала від банку Овердрафт 35000 грн. (а.с.43-46), а ОСОБА_1 став її поручителем за договором поруки від 1.06.2006 року (а.с.47-49), а всього ОСОБА_2 отримано кредит в розмірі 350000 доларів США ( а.с.93-96).

5.06.2006 року, 3.02.2007 року, 2.03.2007 року, 1.02.2008 року, 1.08.2008 року ОСОБА_1 укладав договори позики, за якими брав у борг грошові кошти (а.с.16, 17, 19, 24, 25), що також підтверджується й відповідними розписками від 20.06.2006 року, 19.07.2006 року, 30.08.2006 року, 12.10.2006 року, 3.02.2007 року, 2.03.2007 року, 1.02.2008 року, 1.08.2008 року, з яких також вбачається, що грошові кошти, які ОСОБА_1 брав у борг, ним були повернуті, претензій немає (а.с.20, 23, 22, 21, 15, 18, 26, 14).

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 5.06.2006 року ОСОБА_2 придбала житловий будинок з господарськими спорудами № 18-б по вул. Лінія, 3 у с. Мізікевича, ж/м „Дружний”, Овідіопольського району Одеської області (а.с.9).

5.06.2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» був укладений договір іпотеки, предметом якого став зазначений житловий будинок (а.с.35-42).

З пояснень сторін вбачається, що супружні відносини між ними були припиненні влітку 2008 року.

Припинення супружних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтверджується цією обставиною, що 7.07.2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а.с.126-127).

На протязі всього часу з моменту отримання ОСОБА_2 кредиту для придбання житлового будинку, погашення кредиту здійснював ОСОБА_1, та продовжує погашати кредит й після того, як супружні відносини між ним та ОСОБА_2 були припиненні, що не було спростовано ОСОБА_2

Після припинення супружних відносин, ОСОБА_1 придбав ОСОБА_2 двохкімнатну квартиру за адресою .Одеса, пр-кт Ак.Глушко, 32, 15, загальною площею 90,8 кв.м., за яку сплатив 414000 грн., (що в доларовому еквіваленті складає 54402), що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.97,98).

У свою чергу, ОСОБА_2 не спростовує факту погашення кредиту та інвестування квартири ОСОБА_1

Також судом було встановлено, що у період шлюбу до моменту припинення шлюбних відносин – по червень 2008 року ОСОБА_2 було оплачено кредит у розмірі 93673,44 доларів США, що являється загальними шлюбними коштами, які були витрачені на погашення кредиту, тобто сторони мають право в рівних частках на 46836 доларів США.

Відповідно до чинного законодавства загальною спільною власністю чоловіка і жінки є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, що може бути об'єктом права приватної власності, крім майна нажитого кожним з чоловіка і жінки за час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні подружніх відносин.  

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку.

Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому усі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном.

Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (житловий будинок) лише на ім’я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

 Дружина та чоловік з часу реєстрації шлюбу мають право на поділ набутого ними майна як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Ст. 69 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна.

Прагнення реалізувати це право не завжди є свідченням відсутності злагоди між співвласниками.

Поділ всього майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя, або лише певної речі, означає припинення щодо нього режиму об’єкта права спільної сумісної власності.

У ході судового розгляду справи, судом було встановлено, що між сторонами по справі виникла домовленість щодо розділу їх спільного майна, шляхом виділенням кожному у право власності відповідного майна – ОСОБА_1 залишається житловий будинок, по якому він продовжує виплачувати кредит, та у якому він проживає з сином, а ОСОБА_2 як компенсація залишається придбана ОСОБА_1 за власні кошти квартира.

Дана обставина була підтверджена та не спростована сторонами по справі у ході судового засідання під час судового розгляду справи, у зв’язку з чим суд вважає за можливе позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі, відмовивши ОСОБА_2 у компенсації з ОСОБА_1 на її користь у розмірі 20000 доларів США, оскільки заперечення ОСОБА_2 є необґрунтованими та безпідставними.

ОСОБА_1 вважає за необхідне в подальшому обов’язки по погашенню кредиту покласти на нього.

Суд вважає дану вимогу обґрунтованою та такою, що не порушує нічиїх прав та інтересів, оскільки ОСОБА_1 виплачував та виплачує кредитні кошти, які були отриманні сторонами по справі для придбання житлового будинку, у якому, між іншим, продовжує проживати ОСОБА_1 з сином, проти чого також не заперечувала ОСОБА_2

Представник банку не заперечував проти проведення відповідних змін у договорі іпотеки.

Судом було встановлено, що ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов’язків ЗАТ «ОТП Банк», яке в свою чергу є правонаступником усіх прав та обов’язків АКБ «Райффайзенбанк Україна», що вбачається зі статуту банку (а.с.102-125).

Приймаючи до уваги принципи розумності та справедливості, суд вважає, що матеріальна компенсація з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 20000 доларів США не підлягає стягненню, оскільки ОСОБА_1 повністю компенсував ОСОБА_2 її частку в спільному майні подружжя, яка складала 46836 доларів тим, що придбав для неї особисто квартиру вартістю 54402 долара та не наполягав на стягнені компенсації 7566 доларів, оплачував та продовжує оплачувати кредит.    

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо проживання його сина з ним, судом приймається до уваги, по-перше, що мати дитини – ОСОБА_2 не заперечувала проти проживання їх спільного сина з батьком, а напроти підтвердила, що вже тривалий час дитина проживає з батьком, який її виховує.

Насамперед, суд розглядаючи справу ставився до спору з порозумінням, усвідомлюючи цінності мирного вирішення сімейних проблем, з шанобливим ставленням до матері, до батька, до дитини, до тих, хто поруч, хто очікує на піклування і має на це право.

Також, судом приймається до уваги акт сусідів від 11.10.2008 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 у будинку разом з ОСОБА_1 та їх сином не проживає з квітня 2008 року (а.с.11).

Одночасно, з заяв сусідів вбачається, що ОСОБА_2 у будинку разом з ОСОБА_1 та їх сином – ОСОБА_3 не проживає, а батько з сином живуть добре, дружно, ОСОБА_1 відводить сина ОСОБА_3 до школи, на тренування, виховує його, піклується про нього, оточує його турботою, дитина виглядає доглянутою, охайною, ОСОБА_1 готує, пере, веде домашнє господарство (а.с.78-83).

З характеристики Свято-вознесенського кафедрального собору вбачається, що ОСОБА_1 постійно допомагає церкві, недільній школі, допомагає прихожанам, допомагає дітям духовною літературою, робить їм подарунки, відвідував богослужіння разом зі своїм сином (а.с.76).

ОСОБА_1 приділяє увагу виховання та навчанню ОСОБА_3, постійно приходить до навчального закладу, відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами сина у навчанні, що вбачається з довідки Одеського навчально-виховного комплексу «НАДІЯ» «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний заклад № 275» Одеської міської ради Одеської області (а.с.77).    

Чинне законодавство України сприяє трактуванню дитини як рівноправного члена сім’ї стосовно вирішення умов її життя, як того, хто має власну гідність і право на повагу до неї, право на власну думку і право на протест.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає дитинство як період розвитку людини до досягнення повноліття. Водночас дитинство – це й особливий біопсихосоціально-правовий стан людини. У преамбулі Конвенції про права дитини зазначено, що дитина потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

 Як вбачається з положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

 Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

 Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

 Батьківське право – це можливість або комплекс можливостей, наданих матері, батькові щодо дитини, але водночас вони зобов’язані зважати на право дитини мати свою думку, та її право на охорону здоров’я. батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У положеннях Конвенції про права дитини вживається термін «найкращі» інтереси дитини, тому слід приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Проживання з матір’ю чи батьком – це право, а не обов’язок дитини. Якщо дитина через певні обставини відмовляється проживати з матір’ю чи батьком, силувати її ніхто не має права. Такий примус був би актом неповаги до дитини.

Жити разом з батьками – природна потреба і природне право кожної дитини., однак різноманітні життєві ситуації породжують необхідність розлуки з матір’ю, батьком чи одним із них.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Суд при вирішенні спору про місце проживання дитини враховує те, хто із батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, особисті якості батьків, створення належних умов до виховання та проживання дитини, з ким дитина проживає у теперішній час.

 На підставі зазначеного, приймаючи до уваги доводи та пояснення обох сторін по справі, розглядаючи справу у межах чинного законодавства, а також найголовніше, приймаючи до уваги волю та згоду матері дитини на проживання дитини з батьком, який про неї піклується, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального, сімейного законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові  наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 365 ЦК України, ст. ст. 60, 70, 71 СК України, суд, -

                                  ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» - «Про визначення часток кожного з подружжя у спільному майні, поділ спільного майна подружжя із наданням компенсації права на частку у спільному майні, визначення місця проживання дитини» - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок № 18-б по вул. Лінія, 3 у с. Мізікевича, ж/м „Дружний”, Овідіопольського району Одеської області.

Внести зміни до договору іпотеки № РМL-500/126/2006 від 5.06.2006 року, укладеному між іпотекодержателем - Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та іпотекодавцем ОСОБА_2, вказавши іпотекодавцем ОСОБА_1.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_1 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район,ж/м «Дружний», с. Мізікевича, вул. Лінія, 3, буд. № 18-б.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: