__________________________________________________________________________                                                

                                                                                                                                Справа № 2-235/10                        

                                  РІШЕННЯ

                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 лютого 2010 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді:      Сватаненка В.І.

за участю секретаря:      Забегловської Ю.Г.,

представників: позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 – ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом:

ОСОБА_6 до ОСОБА_4 – «Про визнання договору купівлі-продажу недійсним»; за зустрічними позовами:

ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, ТОВ АН «Атланта», 2-ї Одеської державної нотаріальної контори – «Про виселення, зобов’язання зняття з реєстрації»;

ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: ТОВ АН «Атланта», 2-а Одеська державна нотаріальна контора – «Про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на її половину», -

                                                    ВСТАНОВИВ:

8.08.2005 року позивач ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання договору купівлі-продажу недійсним, по якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.07.2005 року, згідно з яким вона продала відповідачу ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, посилаючи на те, що в цей день між нею, ОСОБА_4 та АН „Атланта” було укладено договір залогу, за яким позивач отримала завдаток у розмірі 300 доларів США, але вона не мала наміру швидко продавати квартиру, а договір завдатку уклала для того, щоб вже мати реального покупця. Договір відчуження квартири вона хотіла укласти після того, як визначиться з новим житлом, але вимушена була укласти такий договір відчуження квартири під впливом тяжкої обставини – хвороби та на вкрай невигідних умовах через виникнення в неї проблем з навчанням сина у школі.

23.09.2005 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом про виселення, зобов’язання зняття з реєстрації, по якому просить суд виселити та зобов’язати Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зняти відповідачів з реєстрації з вказаної квартири, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу було укладено сторонами з дотриманням усіх необхідних вимог, вона правомірно набула право власності на вищезазначену квартиру, яке зареєструвала у КП «ОМБТІ і РОН», але ОСОБА_6 відмовляється звільнити квартиру та продовжує там проживати.

24.07.2008 року ОСОБА_1, який є чоловіком ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на її половину, по якому просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири, оскільки квартира придбана ОСОБА_6 під час шлюбу та це нерухоме майно є спільною власністю подружжя, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.07.2005 року, оскільки його дружина ОСОБА_6 відчужила квартиру без його згоди.

Друга одеська державна нотаріальна контора направила до суду свої письмові пояснення по справі, відповідно до яких посвідчення договору купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було призначено завчасно на 15.00 20 липня 2005 року, але через неорганізованість сторін та на їх особисте прохання укладення договору було розпочате пізніше, після отримання грошей ОСОБА_6 за продану квартиру договір було прочитано кожною з сторін особисто та підписано. При цьому ОСОБА_6 адекватно усвідомлювала навколишню дійсність, свою поведінку, самостійно та свідомо формулювала свої бажання, розумно вела бесіду, чітко відповідала на питання, розуміла значення та наслідки своїх дій ( а.с.27, 40, т-1).

У судовому засіданні ОСОБА_6 свій позов підтримала, просить суд його задовольнити у повному обсязі, позов ОСОБА_1 визнала, не заперечувала проти його задоволення, позов ОСОБА_4 не визнала та проти його задоволення заперечувала.

Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні зустрічний позов ОСОБА_4 не визнав, проти його задоволення заперечував, а позов свого довірителя підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

ОСОБА_4 у судовому засіданні позови ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не визнала, проти їх задоволення заперечувала, свій зустрічний позов підтримала та просила його задовольнити у повному обсязі.

Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та Друга одеська державна нотаріальна контора звернулись до суду з заявами про розгляд справи у їх відсутність.

Представник ТОВ Агентство нерухомості „Атланта” у судове засідання не з*явився.

Суд, вислухавши доводи, думки, пояснення учасників судового розгляду, ознайомившись та дослідивши матеріали цивільної справи, надані докази, вважає ОСОБА_4 підлягаючим частковому задоволенню, а в задоволенні позовів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2003 року, який діяв та момент виникнення правовідносин.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 23.11.2001 року (а.с.29 том 1).

Зазначену квартиру ОСОБА_6 отримала у власність під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1, який зареєстровано 6.12.1986 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб (а.с.254 том 1).

Згідно до ст. 24 КпСШ України, який діяв під час отримання ОСОБА_6 в дар вказаної квартири, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, який набрав законної сили 1.01.2004 року, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Твердження ОСОБА_1, що придбання в дар квартири у листопаді 2001 року було здійснено його дружиною ОСОБА_6 саме в інтересах сім’ї, не спростовує заснованого на положеннях ст. 24 КпШС України та ст. 57 СК України  висновку суду про те, що дана квартира не була спільним майном цього подружжя, тому ОСОБА_6 мала право самостійно, без будь яких узгоджень зі своїм чоловіком, розпоряджається цим належним тільки їй нерухомим майном. Протягом майже семі років ОСОБА_1 цей договір дарування, за яким його дружина набула право приватної власності на квартиру, з підстав його удаваності не оспорював, що має істотне значення.

Судом було встановлено, що спірна квартира була особистою приватною власністю .ОСОБА_6, оскільки належала їй на підставі договору дарування від 23.11.2001 року.

При таких обставинах суд вважає, що позов ОСОБА_1А є безпідставним та    задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

7.07.2005 року між ТОВ АН „Атланта”, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір №22/19, відповідно до умов якого його сторони погодились, що відчуження квартири АДРЕСА_1 має відбутися саме до 20.07.2005 року (а.с.62 том 1).

Дана обставина спростовує твердження ОСОБА_6 щодо відсутності в неї наміру швидкого продажу квартири, оскільки продаж квартири було здійснено у завчасно погоджені з нею строки.

У подальшому, 20.07.2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_4 купила однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7 том 1).

Згідно з п. 2 тексту договору продаж квартири було здійснено за 9000 грн., які ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_4 до підписання цього договору, а також згідно з п. 4 тексту даного договору продавець ОСОБА_6 гарантувала, що від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; особи, котрі проживають і (або) зареєстровані в квартирі на момент укладення договору не заперечують проти виселення (зняття з реєстрації) з квартири; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає; договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини. Також сторони договору підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення сторін є вільним та усвідомленим; умови договору зрозумілі; договір спрямований на реальне настання наслідків, які у ньому обумовлені.

Згідно з написом державного нотаріуса Другої ОДНК у договорі цей договір було прочитано уголос та перекладено з української мови на російську.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (ст. 233 ЦК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач ОСОБА_6 не довела перед судом факт збігу важких для неї обставин та наявності будь-якого причинного зв’язку між існуючою в неї хворобою та волевиявленням укласти договір купівлі-продажу зазначеної квартири на вкрай невигідних для неї умовах.

Згідно з наданими ОСОБА_6 медичними документами вбачається, що вона дійсно хворіє на диффузний зоб ІІ ступеню (а.с.18, 20, 21, 76, 77, 93 том 1), з 15.07. по 1.08.2005 року знаходилась на обстеженні у Одеському обласному ендокринологічному диспансері, що вбачається з консультативного висновку (а.с.8 том 1), а також з 19.09 по 6.10.2005 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні Одеського обласного медичного центру (а.с.78-79 том 1).

Захворювання ОСОБА_6 носить хронічний характер та у період часу, що безпосередньо передував укладенню оспореного договору купівлі-продажу, загострення хвороби в неї не виникало. У зазначений час вона тільки обстежувала cтан свого здоров’я, а не знаходилася на стаціонарному або диспансерному лікуванні. При цьому позивачем ОСОБА_6 не доведено, що хвороба вплинула на її майнове становище або становище членів її родини таким чином, що в них були відсутні кошти та ліки, необхідні для забезпечення нормального існування кожної людини.

Також у судовому засіданні позивачкою ОСОБА_6 не підтверджено та жодним чином не доведено, що умови договору купівлі-продажу були для неї вкрай невигідні.

Так, згідно з наданою ОСОБА_4 розпискою ОСОБА_6 від 20.07.2005 року, остання за продаж своєї вищезазначеної квартири отримала від покупця ОСОБА_4 27700 доларів США (а.с.53 том 1). Згідно з довідкою Агентства нерухомості „Атланта” від 30 вересня 2005 року №421/07 у липня 2005 року ціна однокімнатної квартири на середньому поверсі багатоповерхового панельного будинку в районі вулиці Академіка Корольова у місті Одесі коливалася від 27200 до 28500 доларів США.

ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначену розписку не оспорювала та не заперечувала, що кошти, отримані нею за продаж квартири, вона ОСОБА_4 не повертала.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Основною і визначальною ознакою договору є перехід майна у власність покупця.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні.

Сторонами в договорі купівлі-продажу (продавцем і покупцем) виступають всі учасники цивільного обігу — громадяни, юридичні особи або держава. Відповідно до ст. 658 ЦК право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Правочин являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності.

Двосторонній правочи – це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини є договорами, для яких характерне узгодження волевиявлення двох сторін.

 Досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета і ціни породжує обов’язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов’язок покупця сплатити певну грошову суму.

Правочин є чинним (дійсним) при дотриманні таких вимог, як відповідність волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі й волевиявлення суб’єкта (суб’єктів) правочину. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для його вчинення необхідна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Відповідно до цього волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи виражається зовні. Це – суть правочину. Для чинності правочину волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, тобто формування волевиявлення має бути вільним від чинників, що могли б викривати уяву особи про зміст правочину або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності, а також для укладення правочину, крім волевиявлення, необхідно вчинити фактичні дії - необхідно не лише взаємне волевиявлення продавця й покупця, а й фактична передача майна, передача грошових коштів вартості майна тощо.

Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин є презумпція правомірності правочину, яка полягає в припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

З урахуванням вищенаведених встановлених у судовому засіданні фактичних обставин, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що підстави, з яких ОСОБА_6 просить визнати договір купівлі-продажу квартири від 20.07.2005 року відсутні, її позов є необґрунтованим, тому він задоволенню не підлягає.

В силу ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру зареєстровано у КП „ОМБТІ і РОН” 22.07.2005 року (а.с.56 том 1).

Таким чином, виходячи з усього вищенаведеного, суд вважає, що ОСОБА_4 правомірно на підставі відповідного дійсного договору купівлі-продажу набула право власності на квартиру та її права власника квартири щодо володіння, користування та розпоряджання цим майном підлягають безумовному судовому захисту.

Під час розгляду справи, судом було встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_1 та їх син ОСОБА_2 у теперішній час вже не проживають у вказаній квартирі, оскільки були виселені з спірної квартири державним виконавцем у березні 2009 року згідно виконавчого листа, але без належних правових підстав продовжують бути зареєстрованими за її адресою, тому підстави для задоволення позову ОСОБА_4 про виселення відповідачів з матеріалів справи не убачаються, а підлягає задоволенню позов в частині  зобов’язати Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зняти відповідачів з реєстрації з спірної квартири.

Право на захист є складовою частиною самого суб’єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

 Власник здійснюючи свої права (укладаючи договори) зобов’язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян і додержуватись моральних засад суспільства.  

При розгляду справи суд всебічно і повно з’ясував суть договору, дійсне волевиявлення їх учасників, у чому полягає правомірність їх дій, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, який виник по дійсній справі.

Ухвалюючи рішення по дійсні справі, суд забезпечує законність у сфері майнових відносин сторін, охорони інтересів суспільства, прав громадян, у запобіганні цивільним правопорушенням.  

При вирішенні дійсного позову про визнання угоди недійсною, суд враховує та приймає до уваги, що під час розгляду справи не були доведені факти збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання або оспорювання, а також кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права.

В Україні діє принцип верховенства права.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 209, 212,  213, 214, 215, 223 ЦПК України,  ст.ст. 15, 16, 203, 204, 233, 391, 620, 658, 662  ЦК України, 22 КпШС України, суд, -

                                              ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, ТОВ АН «Атланта», 2-ї Одеської державної нотаріальної контори – «Про виселення, зобов’язання зняття з реєстрації» задовольнити частково.

Зобов’язати Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області скасувати реєстрацію ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині позов ОСОБА_4 залишити без задоволення.

В задоволенні позовів ОСОБА_6 до ОСОБА_4 – «Про визнання договору купівлі-продажу недійсним» та ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: ТОВ АН «Атланта», 2-а Одеська державна нотаріальна контора – «Про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на її половину» відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя :