ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2007                                                                                   Справа № 14/60-07  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лисенко О.М. (доповідача)    

суддів: Виноградник О.М., Джихур О.В.

при секретарі судового засідання: Геворгян Е.М.

за участю представників сторін:       

від позивача - Скрипка П.А., довіреність б/н  від 16.02.07;

від відповідача -  Патенко Н.А., довіреність № 010-504  від 06.06.07;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Криворізький центральний рудоремонтний завод”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від   27.02.2007 року у справі №14/60-07

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “АВС Електротехсервіс”, м. Запоріжжя

до відкритого акціонерного товариства  “Криворізький центральний рудоремонтний завод”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 30 594 грн. 38 коп.

В С Т А Н О В И В:

          В судовому засіданні 02.07.07, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Товариство з обмеженою відповідальністю “АВС Електротехсервіс”, м. Запоріжжя звернулось з позовом до відкритого акціонерного товариства “Криворізький центральний рудоремонтний завод”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області про  стягнення 30594 грн. 38 коп., з яких 24712 грн. 10 коп. заборгованість за поставлену продукцію, 1799 грн. 04 коп. пені, 3014 грн. 87 коп. інфляційних, 1068 грн. 37 коп. 3% річних.

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2007 року по справі № 14/60-07 (суддя Панна С.П.) позовні вимоги задоволені повністю.

          Рішення вмотивоване тим, що  матеріалами справи доведено факт поставки продукції позивачем  відповідачу, а також несвоєчасна оплата цієї продукції відповідачем.

          Не погодившись із рішенням, відповідач подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на такі обставини.

          Вказані в рішенні господарського суду платіжні вимоги не  можуть бути підтвердженням того, що відповідач їх отримував.

          Оскільки рахунки відповідачу не були виставлені, то строк оплати спірного товару ще не настав, а тому права позивача  на дату подачі позову  порушені не були.

          Штрафні санкції (пеня, інфляційні, 3% річних) позивачем нараховані не обґрунтовано, оскільки згідно до статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог  кредиторів: забороняється стягнення  на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

          Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю “АВС Електротехервіс” вважає доводи скаржника безпідставними, просить залишити рішення без змін.

          Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення  представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Між товариством з обмеженою відповідальністю “АВС Електротехсервіс”, м. Запоріжжя та відкритим акціонерним товариством “Криворізький центральний рудоремонтний завод” 14.07.2004 року укладено договір поставки № 48, відповідно до пункту 1 якого, постачальник (позивач по справі) зобов’язався передати у власність покупцю (відповідачу по справі) товар. Номенклатура, якість, кількість, ціна та умови поставки визначені в Специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору, а покупець повинен прийняти та оплатити товар.

          Пунктом 2.2 договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару на протязі 20  банківських  днів з моменту поставки товару на склад покупця на підставі рахунку, виставленого постачальником.

          Згідно до пункту 5.2 вказаного договору у разі несвоєчасної оплати за  поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню від суми поставленого товару у розмірі 0, 04 % за кожен день прострочки платежу, але не більш ніж подвійної облікової ставки НБУ.

          На виконання умов договору позивач поставив відповідачу за видатковими накладними: від 06.01.2005 року № 15 концентрат металургійний плавикошпатовий ФК 85 на суму 54942 грн. 30 коп.; від 04.03.2005 року № 362  ферохром 0,25 на суму 35550 грн. 00 коп.

          Позивач направив на адресу відповідача рахунок від 06.01.2005 року № 38 на суму 54942 грн. 30 коп., який був відповідно до виписок з особистого рахунку позивача оплачений 13.06.2005 року у сумі 15000 грн. 00 коп. та 8132 грн. 00 коп.; 09.08.2005 року  у сумі 7148 грн. 14 коп., всього на суму 30280 грн. 14 коп. (а.с. 46-48).

          Позивач також направив відповідачу рахунок від 03.03.2005 року № 440 на  суму 35550 грн., на оплату якого, відповідно до банківських витягів, відповідач перерахував позивачу 18.04.2005 року –30000 грн. 00 коп. та 28.04.2005 року –5500 грн. 00 коп., всього на суму 35500 грн. 00 коп.

          Всього по двох рахунках відповідачем не сплачено за поставлену продукцію 24712 грн. 10 коп. основного боргу.

Як вбачається з наданих позивачем банківських виписок відповідач зазначив на підставі якого рахунку, і якого договору він перерахував позивачу грошові кошти.

          Отже, доводи відповідача про те, що позивач не направив рахунки для оплати продукції, як це передбачено умовами договору, безпідставні, оскільки відповідач посилався на них у вищезазначених виписках банку.

          Відповідно до  статті 526 Цивільного кодексу України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу обґрунтовані вищенаведеними доказами і підлягають задоволенню.

Відповідачем до апеляційної скарги надана ухвала господарського суду  Дніпропетровської області  від 06.04.2006 року по справі № Б29/63/06 про порушення відносно відповідача по даній справі провадження про банкрутство, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який згідно статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає зупинення  виконання боржником грошових зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення  заходів, спрямованих  на забезпечення виконання цих зобов’язань до  прийняття рішення  про введення мораторію.

          Доводи скаржника про  те, що в зв’язку з введенням мораторію на нього не повинні нараховуватися пеня, інфляційні витрати та 3% річних, до  уваги не приймаються, оскільки  інфляційні витрати та 3 % річних є платою за користування грошовими коштами, а пеня нарахована за період з 22.06.05 по 22.01.06, тобто до введення мораторію.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.07 по справі № Б29/63/06 заява товариства з обмеженою відповідальністю “Юридично-консалтінгова компанія “Апріорі”, м. Апостолове Дніпропетровської області про визнання банкрутом відкрите акціонерне товариство “Криворізький центральний рудоремонтний завод”, м. Кривий Ріг залишено без розгляду.

          Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання  зобов’язання, якщо інше не  встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Згідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

          Відповідно до уточнених  позовних вимог позивач просив стягнути пеню за період з 22.06.2005 року по  22.01.2006 року, за умовами договору, і до введення мораторію. Розмір пені за умовами договору менший ніж подвійна облікова ставка НБУ.

          Представник відповідача в судове засідання у суд першої інстанції 27.02.2007 року не з’явився (про час і місце судового засідання повідомлений  належним чином), відзив на позов не надав.

          Оскільки відповідач до винесення рішення судом першої інстанції не заявив про додержання позивачем строку позовної давності по пені, у суду не має підстав застосовувати положення пункту 4 статті 267 Цивільного  кодексу України до позовних вимог про стягнення пені.

          Отже пеня також повинна бути стягнута у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Підстави для скасування рішення, які передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Державне мито за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається на скаржника.          

На підставі викладеного та, керуючись статтями 49, 101-103, 105  Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.07 по справі № 14/60-07 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                           О.М.Лисенко

                                                                                       

Суддя                                                                                 О.М.Виноградник

Суддя                                                                                 О.М.Джихур