Справа № 22 Ц/2334    Головуючий в суді 1-ї інст. Збицька К. Д.

Категорія 46      Доповідач Малахова Н.М.

Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого - судді Малахової Н.М.

суддів: Жизневської А.В.

Широкової Л.В. при секретарі

судового засідання Гаврилюк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку,

встановила:

У січні 2009 року ОСОБА_2. звернувся до суду з вказаним позовом. Посилався на те, що сторони перебували у шлюбі з 15 вересня 2001 року, а 30 червня 2005 року за договором купівлі-продажу придбали будинок по АДРЕСА_1 вартістю 70000 грн. Зазначав, що після розірвання шлюбу 12 грудня 2007 року відповідачка перешкоджає йому проживати у спірному будинку, він бажає узаконити прибудови до вказаного будинку. Тому просив задовольнити його позов.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2. 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову. Вказує, що суд фактично провів поділ будинку, оскільки визнав за позивачем право власності на 1/2 частину спірного будинку. При цьому, зазначила, що положення ст. 70 СК України не застосовуються до спірних правовідносин. Судом також не враховано, що вона зобов'язана сплачувати кошти за кредитним договором, який було укладено у зв'язку з придбанням спірного будинку, та не прийнято до уваги роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок".

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2001 року. Згідно договору купівлі - продажу від 30 червня 2005 року на ім'я відповідачки було придбано житловий будинок по АДРЕСА_1 вартістю 70000 грн. 12 грудня 2007 року шлюб між сторонами було розірвано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно положень ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. У відповідності до положень ст.68 цього кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності. Тому, є підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного будинку. При цьому суд зазначив, що оскільки питання про поділ майна не вирішується, то суд не може застосувати положення ст. 70 Сімейного кодексу України, щодо збільшення частки одного з подружжя.

Згідно положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позов заявлено з підстав, передбачених ст.ст. 60, 63, 68 Сімейного кодексу України, оскільки позивачка перешкоджає позивачу користуватися спільною сумісною власністю подружжя, крім того, позивач бажає узаконити самовільно збудовані прибудови до спірного будинку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи, що його придбано під час шлюбу.

Проте, висновок суду першої інстанції, що є підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння є помилковими.

Визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частину спірного будинку, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що після розірвання шлюбу правовий режим майна, набутого в шлюбі, залишається попереднім-спільною сумісною власністю, але вже колишнього подружжя.

Згідно роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК.

Зі змісту ст. 69 Сімейного кодексу України слідує, що визначення ідеальних часток у спільному майні можливо при його поділі, коли припиняється відносно нього режим об'єкта права спільної сумісної власності.

Позов про поділ майна подружжя позивачем не заявлявся, з його позовної заяви та пояснень в судових засіданнях слідує, що питання про поділ будинку буде вирішуватися ним пізніше.

Окрім поділу та виділу майна діюче законодавство передбачає, ще один варіант трансформації права спільної сумісної власності - визначення часток в майні, тобто заміна права сумісної власності на право спільної часткової власності.

Згідно роз'яснень п. 25 вище вказаної постанови Пленуму ВСУ, суд може визнати ідеальні частки подружжя в спільному майні без його реального поділу і залишити це майно у їх спільній частковій власності, якщо майно, що є об'єктом права спільної власності подружжя є неподільною річчю і його не можливо реально поділити відповідно до їх часток та не можливо присудити грошову компенсацію одному з подружжя.

В такому разі мова про поділ майна не йде, оскільки подружжя продовжує бути співвласниками певного майна, хоча із визначенням часток у праві власності.

З огляду на вище наведене, питання про визначення часток кожного з подружжя у спільній сумісній власності без його поділу може ставитися у разі неможливості поділу майна в натурі або присудження його одному з подружжя з виплатою певної компенсації другому. Оскільки позивач з вказаних підстав позов не заявляв, доказів щодо наявності підстав для визначення часток кожного з подружжя у спільному майні без його поділу не надав, то у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння без його реального поділу.

Враховуючи, що судом неповно з'ясовані обставини справи, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, то воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2009 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволені позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.