АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Головуючий по першій інстанції - Дармакука Т.П. Справа №22ц-3312/09

Доповідач Погорєлова C.O. Категорія: 21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2009 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів Ткачук О.О., Ісаєвої Н.В.

при секретарі Холод В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Бобошко Наталії Євгенівни про визнання договору дарування недійсним та стягнення моральної шкоди,

встановила:

06 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернулась до Любашівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 2/3 частин будинку АДРЕСА_1, укладеного 07 серпня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області та стягнення моральної шкоди у розмірі 2000 гривень, (а.с.1-3)

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, (а.с. 129-131)

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 17.11.2004 p., яке змінено ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 березня 2005 року, належали на праві власності ОСОБА_4 (а.с. 11-14). Інша 1/3 частина зазначеного будинку, на підставі зазначених судових рішень, належить ОСОБА_2 (а.с.11-14)

07 серпня 2007 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_3, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 12)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, (а.с. 10)

ОСОБА_1 ставить питання про визнання недійним договору дарування від 07.08.2007 року, з підстав передбачених ст.ст. 225, 230, 233 ЦК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, правомірно виходив з підстав його недоведеності.

Згідно п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд, згідно п.1 ст.11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону.

.Позивачка, вимагаючи визнання договору дарування від 07.08.2007 року недійсним, на підставі ст.225 ЦК України, посилалась на те, що її матір - ОСОБА_4, в момент укладання правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладання правочину, суд призначив судово - психіатричну експертизу. Згідно висновку комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи №1089 від 13.11.2008 p., визначити можливість ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій на момент підписання оспорюванного договору не уявляється можливим, (а.с.79-85)

Інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивачки проте, що в момент укладання договору дарування ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстав для визнання договору дарування недійсним, за ст.225 ЦК України, немає.

ОСОБА_1, посилаючись на те, що правочин здійсненний під впливом обману та на вкрай невигідних умовах, вимагала визнання його недійсним, на підставі ст.ст.230, 233 ЦК України.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладання правочину. Ознакою обману - є умисел. Позивач повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману.

Суд першої інстанції прийшов вірного висновку про недоведеність позивачкою наявності в діях ОСОБА_2 ознак обману та самого факту обману.

Згідно ст.233 ЦК України, для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Тяжкі обставини слід розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Договори дарування належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру.

Таким чином, суд першої інстанції, зробив вірний висновок про те, що позивачка не довела, що за відсутності тяжких обставин ОСОБА_4 взагалі або на зазначених умовах не укладала би оспорюванний договір.

Вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь моральної шкоди у розмірі 2000 грн. не заснована на законі.

Довід апеляційної скарги проте, що наявність заповіту є підставою для визнання договору дарування недійсним, судова колегія не приймає до уваги, оскільки наявність заповіту, не позбавляє право особи розпорядитись своїм майно за життя на власний розсуд, що було зроблено ОСОБА_4

Доводів, які б спростовували висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, правовідносини, що виникли між сторонами, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягає застосуванню до даних правовідносин, разом з тим, звертає на себе увагу, той факт, що рішення складено без дотримання правил ділового мовлення. Так, показання свідків викладені мовою характерною для даної місцевості, їх оцінка зроблена судом без використання правових понять та категорій. Крім того, відсутні назви статей закону, на підставі яких, вирішено справу. В подальшому, суду потрібно врахувати наведене та не допускати недбале відношення до складання тексту судових рішень, оскільки рішення суду є найважливішим актом правосуддя, ухваленим іменем України та покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини.

Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду немає.

Керуючись ч.1 ст. 303, ч.1 п.1 ст.307, ст.308, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в
касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до суду
касаційної інстанції.