У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
„06” листопада 2009р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Стефанів Н.С., Горблянського Я.Д.,
секретаря Пожар Р.В.,
з участю: апелянта ОСОБА_1, представника апелянтки ОСОБА_2 – ОСОБА_3, апелянтів ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника апелянтів ОСОБА_12, представника виконкому Івано-Франківської міської ради Боднарчука М.М., відповідача ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до Івано-Франківської міської ради, її виконавчого комітету, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, скасування Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2009 року,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 _______________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-1567/2009р. Головуючий у 1 інстанції Томин О.О.
Категорія 45 Суддя-доповідач Соколовський В.М.
ОСОБА_5, ОСОБА_4 до Івано-Франківської міської ради, її виконавчого комітету, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23.12.1997 року № 415, скасування Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 13.11.2007 року – відмовлено.
На дане рішення позивачі-апелянти подали апеляційну скаргу, вказуючи на його незаконність. Вважають, що судом невірно витлумачено законодавство, яке регулює спірні правовідносини, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, допущено неповноту судового слідства.
Вимоги скарги мотивували тим, що їм, позивачам, на праві власності належать квартири в житловому будинку АДРЕСА_1, які ними приватизовані відповідно до законодавства. Відповідачам також належить на праві власності квартира по АДРЕСА_1. Всі зазначені квартири розташовані в одному багатоквартирному будинку, який конструктивно та технічно поєднаний спільним фундаментом, обслуговується спільними комунікаціями, спільними є під’їзні шляхи та прибудинкова територія. Квартирами всі вони володіють в ідеальних долях до всього складу будинковолодіння і його реального розподілу не відбувалось, квартири приватизовані в межах зайнятої власниками житлової площі. Тому суд в рішенні невірно зазначив, що будинок відповідачів АДРЕСА_1 є одноквартирним, адже, такого будинку взагалі немає збудованого і ці обставини судом не досліджувались. Їх же квартири числяться під АДРЕСА_1, однак, будь-яке рішення міськвиконкому про віднесення їх до такої адреси відсутнє. Така адреса, вважають, визначена органами ЖЕО самочинно, в порушення пункту 16 Закону України «Про планування та забудову територій». Згідно матеріалів топографічної зйомки місця розташування їхнього будинку за 1951 та 1988 роки відображені тільки житлові будинки НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 відсутній, що стверджується і довідкою управління архітектури і містобудування від 08.09.2009 року за № 1511/01-08/05. Судом не було враховано, що основою визначення меж земельної ділянки є дані земельно-кадастрової документації. В даному випадку – це виданий Івано-Франківським ОБТІ план присадибної ділянки по АДРЕСА_1, який виготовлено за наслідками інвентаризації земельних ділянок по місту та датований 09.08.1962 року. Згідно цього документу загальна площа ділянки по будинковолодінню НОМЕР_1 становить 535 кв.м., куди, вважають апелянти, увійшла площа, зайнята їхнім та відповідачами спільним житловим будинком, а частина присадибної ділянки відведена під двір, тому розмежування присадибної земельної ділянки між їхніми господарствами не відбувалось. Проігноровано судом і те, що в матеріалах справи не має жодного документу, який би засвідчував відособлене користування відповідачкою ОСОБА_9 земельною ділянкою по АДРЕСА_1, як обов’язкової умови для її приватизації. При постановленні рішення про під ставність приватизації земельної ділянки відповідачкою ОСОБА_9 судом не було враховано чинне тоді Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 05.04.1996 року. Не звернув увагу суд і на те, що при приватизації відповідачкою земельної ділянки виконкомом міської ради були допущені порушення Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, які затверджені 19.06.1996 року Міністерством охорони здоров’я України. Адже, до моменту огородження в 2008 році відповідачами земельної ділянки, вони користувались прибудинковою територією для сушіння білизни, відпочинку, під’їзду транспорту. А коли відповідачі огородили земельну ділянку, то дізнались, що огороджена земельна ділянка ними, відповідачами, приватизована. Неповнотою судового розгляду апелянти вважають не витребування судом інвентарної справи з Івано-Франківського ОБТІ на житлові будинки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по вул. Зеленій, з якої можна було встановити, чи розмежовувалась прибудинкова територія їхніх будинків. Не було залучено судом в якості сторони по справі і міське управління земельних ресурсів, яке погоджувало видачу відповідачам правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку.
За наведених підстав апелянти просили скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги.
В судовому засіданні апелянти ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_11, представник апелянта ОСОБА_2 – ОСОБА_3, представник апелянтів ОСОБА_12 підтримали вимоги апеляційної скарги з вище наведених мотивів та просили її задовольнити.
Представник виконкому Івано-Франківської міської ради Боднарчук М.М. скаргу не визнав як безпідставну, просив рішення суду першої інстанції, як законне і обґрунтоване, залишити в силі, а скаргу відхилити.
Відповідач ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_8 вимоги апеляційної скарги не визнали, вважають її безпідставною, а рішення суду – законним і обґрунтованим, яке просила залишити в силі, відмовивши у задоволенні скарги.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради (п. 3) від 23.12.1997 року № 415 ОСОБА_9 було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,0276 га, що по АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) (а.с. 86-87).
18.02.1998 року їй було видано Державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю, серії ІФ за № 4717 (а.с. 80).
На підставі рішення 33-ї сесії 4-ого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 20.02.2006 року ОСОБА_9 05.06.2006 року Івано-Франківською міською радою видано дублікат Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ за № 306060, що було пов’язано із втратою попереднього Державного акту.
По договору дарування земельної ділянки від 13.11.2007 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С.Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 6-1353, ОСОБА_9 подарувала належну їй земельну ділянку ОСОБА_7 (а.с. 44), на підставі чого останньому було видано Державний акт на право приватної власності на зазначену вище земельну ділянку, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010829400261 (а.с. 43).
Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 11.05.1994 року, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 є одноквартирним будинком, власником якого є ОСОБА_9 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 79).
Позивачі ж є співвласниками житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2007 року (а.с. 7); квартира НОМЕР_6 – ОСОБА_1; квартири НОМЕР_7 та НОМЕР_8 приватизовані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і їм видані відповідні Свідоцтва про право власності на житло від 24.06.1994 року (а.с. 8).
Рішень щодо передачі у власність чи надання в користування земельної ділянки на вул. Зелена, №% «а» та щодо закріплення прибудинкової території за вказаним будинковолодінням із 1993 року міською радою не приймалось, що стверджується відповідними листами Головного управління земельних ресурсів у м. Івано-Франківську від 21.04.2008 року за № 03-03-25/550 та від 19.05.2008 року за № 03-03-25/681 (а.с. 14, 35).
За таких обставин, суд першої інстанції, відповідно до норм ч.1 ст.317 ЦК України, ч.1 ст.17 Земельного кодексу України (в редакції 1991 року) та ст.ст.116, 126 ЗК України, прийшов до обгрунтованого висновку, що виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, приймаючи рішення про передачу ОСОБА_9 в приватну власність земельної ділянки площею 0,0276 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка), діяв у межах своєї компетенції, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і прав позивачів не порушив. Самі ж позивачі не довели в судовому засіданні та не подали доказів, що саме спірна земельна ділянка належить їм на праві спільної сумісної власності як прибудинкова територія. Тому суд правомірно відмовив позивачам у задоволенні їхнього позову.
Твердження апелянтів та їх представників, що судом при постановленні рішення не враховано всіх обставин по справі, а дослідженим не дано належної оцінки, чим порушено закон, є необґрунтованими і безпідставними, які спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть бути взяті до уваги колегією cуддів.
Рішення судом першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий-суддя В.М. Соколовський
Судді: Н.С. Стефанів
Я.Д. Горблянський
Згідно з оригіналом
Суддя В.М. Соколовський