Справа №22Ц- 5791/2009 Головуючий у І інстанції Міхієнкова Т.Л.
Категорія 20 Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А.
УХВАЛА
Іменем України
04 березня 2010 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді: Яворського М.А..
суддів Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П.,
при секретарі Бистрій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2009 року та ухвалу Броварського міськрайонного суду від 19 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог - Світильнянська сільська рада Броварського району Київської області про визнання недійсним договору дарування та виселення,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2009 р. позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та просили постановити рішення яким визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, від 23 липня 1994 року , який посвідчений Броварською районною державною нотаріальною конторою, та зареєстрований в реєстрі за №2-3153.
Свої вимоги позивачі мотивували тим, що 23 липня 1994 року ОСОБА_2, за згодою своєї дружини, ОСОБА_3, подарував належний їм на праві спільної сумісної власності будинок АДРЕСА_1 відповідачці по справі ОСОБА_4 яка являється племінницею ОСОБА_3 Цей договір був посвідчений Броварською державною нотаріальною конторою та зареєстрований у Броварському районному БТІ.
Позивачі вважали, що вказаний договір був укладений внаслідок помилки, що має істотне значення, зокрема вони вважали, що при укладенні договору дарування будинку вони не бажали припинення своїх прав щодо земельної ділянки і вважали себе власниками землі. Продовж усього часу, який минув з дня укладення даного договору, вони постійно користуватися земельною ділянкою, сплачували земельний податок і на яку вони, на підставі рішення Світильнянської сільради від 17 березня 1995 р., отримали 28 березня 1996 . державний акт про право приватної власності на землю. Оскільки в подальшому за звернення відповідачки їх права на дану земельну ділянку були припиненні, тому просили вирішити вказаний спір та визнати недійсним спірний договір дарування будинку з підстав передбачених ст. 56 ч.1 ЦК УРСР ( який діяв на час укладення вказаного правочину).
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено у повному обсягу.
Після постановлення вказаного рішення суду позивачі подали заяву за якою просили постановити додаткове рішення суду про виселення відповідачів із спірного будинку, та просили виправити описку в постановленому рішенні суду.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2009 року клопотання позивачів задоволено частково. Виправлено описку в рішенні Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2009 року, а в частині виселення відповідачів із житлового будинку відмовлено.
Представник позивачів у справі ОСОБА_2, ОСОБА_3 – ОСОБА_6 подав апеляційні скарги на зазначене рішення суду та ухвалу суду в частині відмови у постановленні додаткового рішення суду про виселення відповідачів із спірного житлового будинку.
Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а висновок суду не відповідають встановленим обставинам справи тому просив рішення суду та ухвалу скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Відповідачі по справі ОСОБА_4, та ОСОБА_5 ва своїх запереченнях посилаються на відповідність висновків суду встановленим обставинам справи, та безпідставність доводів апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Частинами 2, 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" устан овлено, що під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст.5 6 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі договору дарування від 23 липня 1994 року позивач ОСОБА_2 за згодою своєї дружини ОСОБА_3 подарував відповідачці ОСОБА_4 спірний будинок. Зазначений договір у відповідності до вимог ст.ст. 227, 244 ЦК УРСР, який діяв на час вчинення правочину укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений та в подальшому вказане нерухоме майно зареєстровано за відповідачкою в БТІ, тобто сторонами дотримано у всіх вимог чинного законодавства на час укладення правочину.
Колегія суддів вважає даний висновок суду першої інстанції законним обґрунтованим і таким що зроблений на підставі наданих сторонами та досліджених судом обставин справи.
Так, відповідно до вимог ст. 56 ЦК УРСР, що діяла на час укладення правочину передбачалося, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивачі посилалися на те, що даруючи будинок відповідачці вони вважали що залишатимуться власниками земельної ділянки, і саме зх вказаних підстав просили визнати договір недійсним.
Суд першої інстанції розглядаючи вказаний позов обґрунтовано виходив із норм чинного на той час Земельного кодексу України , а саме статті 30, якою передбачалося, що при переході права власності на будівлю разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.
Даючи оцінку зазначеним обставинам та доводам позивачів суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач на момент відчуження житлового будинку не був власником земельної ділянки а тому його згоди на перехід до відповідачів земельної ділянки під вказаним житловим будинком не потребувалося, оскільки він не був належним власником її.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм юридичну оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, у зв’язку з чим колегія судців не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Не обґрунтованої на думку колегії суддів є і апеляційна скарга позивачів і щодо ухвали Броварського міськрайонного суду від 19 жовтня 2009 року в частині відмови у постановлення додаткового рішення про виселення відповідачів із житлового будинку, оскільки відповідачка ОСОБА_4, будучи власником житлового будинку не може бути виселена з нього, так як не можуть бути виселенні і члени її сім’ї з вказаного будинку, тому підстав для задоволенні апеляційної скарги і на ухвалу суду від 19 жовтня 2009 року колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2009 року та ухвалу Броварського міськрайонного суду від 19 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України в двомісячний термін з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :