Судове рішення #8159452

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

    „17” грудня 2009р.                                               м. Івано-Франківськ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:  

головуючого-судді     Соколовського В.М.,

суддів:                       Беркій О.Ю., Вакарук В.М.,

                секретаря             Сідорука А.О.,

з участю:           представника апелянта – ЗАТ КБ «ПриватБанк» Гука А.С.,                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення доплати за роботу в гірській місцевості, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку,

за апеляційною скаргою представника ЗАТ КБ «ПриватБанк» Гука А.С. на рішення Яремчанського міського суду від 09 вересня 2009 року,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відповідача, в якому просила, після уточнення позовних вимог, стягнути на її користь 25616 грн. 86 коп., з яких: 16778 грн. доплата за роботу в гірській місцевості; 8838 грн. 20 коп. середня заробітна плата за час затримки видачі трудової книжки та судові витрати.

Рішенням Яремчанського міського суду від 09 вересня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачки 15374 грн. 27 коп. заробітної плати за роботу в гірському населеному пункті, 9052 грн. 96 коп. середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки та 2400 грн. понесених судових витрат. В решті позову відмовлено. Також стягнуто з відповідача на користь держави 244 грн. несплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

________________________________________________________________________________

Справа № 22-ц-1588/2009р.                                   Головуючий у 1 інстанції Гандзюк Д.М.

Категорія 53                                                          Суддя-доповідач Соколовський В.М.

На дане рішення представник ЗАТ КБ «ПриватБанк» Гук А.С. подав апеляційну скаргу, вказуючи на його незаконність через порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеності обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам по справі. Зокрема, зазначає, що суд не врахував ст.5 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 року, якою визначено порядок та умови надання громадянам статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Дана стаття передбачає, що громадянам, які мають такий статус видається виконавчим органом відповідної місцевої ради посвідчення встановленого зразка. Правила видачі такого посвідчення регулюються «Положенням про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 року № 345. Пунктом 2 названого Положення визначено, що тільки на підставі посвідчення громадянам надаються пільги, передбачені ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Поскільки, ОСОБА_2 отримала посвідчення тільки 09.01.2009 року, то тільки з цього часу, вважає представник апелянта, вона набула статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території гірського населеного пункту. Під час роботи в Банку позивач не подавала (й не могла подати) власнику чи уповноваженому ним органу посвідчення встановленого зразку, яке б підтверджувало факт набуття населеним пунктом статусу гірського та надавало позивачці пільги, передбачені законодавством. ОСОБА_2 приймалася на роботу в Банк на загальних підставах, а не як особа, що має пільги. Сама ж позивач не скористалась своїм правом на пільги, поскільки, жодного разу не зверталась до керівництва Банку з вимогою підняття посадового окладу як особі, що проживає та працює в гірському населеному пункті, а також за час роботи у Банку позивач не мала та не отримувала посвідчення встановленого зразку, як це передбачено Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 року та постановою Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» від 11.08.1995 року. Також суд проігнорував надані відповідачем докази стосовно умисного неотримання трудової книжки при звільненні самим позивачем, яка не хотіла вчасно отримати свою трудову книжку, хоча уповноважений орган вжив усіх заходів для можливості повернення трудової книжки звільненому працівникові, Тому представник апелянта вважає, що вини уповноваженого органу не має, що виключає й саму відповідальність відповідача перед позивачем, згідно норм ст.ст.47 і 100 КЗпП України. Не врахував суд і спливу строків позовної давності для звернення позивачки ОСОБА_2 із таким позовом до суду, поскільки, вважає представник апелянта, минув місячний строк з часу звільнення з роботи до подачі позову в суд. За таких обставин просив скасувати оскаржуване рішення.

В судовому засіданні представник апелянта Гук А.С. вимоги апеляційної скарги підтримав з наведених вище мотивів та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову в повному об’ємі.

Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, хоча належно була повідомлена про розгляд справи.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта Гука А.С., який просив задовольнити скаргу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 з 01.11.2001 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем – ЗАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, з 23.01.2002 року працювала на посаді касира, а згодом, начальника Яремчанського відділення № 3 Івано-Франківської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.21-23).

20.06.2008 року позивачку було звільнено з посади начальника Яремчанського відділення № 3 Івано-Франківської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» на підставі п.2 ст.41 КЗпП України за втрату довіри (наказ № ZAKL-2008/1-2776 від 20.06.2008 року, а.с.41-43).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року № 647 «Про перелік населених пунктів, яким надано статус гірських», місту Яремче надано статус гірського населеного пункту.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» (з наступними змінами), на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків. З 01 січня 2003 року даною постановою встановлено, що у разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, тарифні ставки та посадові оклади працівників, які постійно в них працюють, також підлягають підвищенню на 25 відсотків.

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за час роботи в Банку, його Яремчанському відділенні № 3, відповідач взагалі не виплачував ОСОБА_2 доплату в розмірі 25 відсотків до її посадового окладу за роботу в населеному пункті, який має статус гірського, та не видав позивачці в день звільнення належно оформлену трудову книжку (а.с.15, 17, 19, 20, 73-80). При цьому, відповідач повністю провів розрахунок із позивачкою по всіх інших видах її заробітної плати (а.с.17, 25-28).

За таких обставин, постановляючи рішення про часткове задоволення позову  ОСОБА_2, суд виходив з того, що відповідач не виконав вимогу ст.5 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» і не виплатив позивачці доплату в розмірі 25% до її посадового окладу за роботу в гірській місцевості, що становить суму 15 374 грн. 27 коп. Також суд вважав, що всупереч ст.ст.47, 235 КЗпП України, по вині відповідача-роботодавця ОСОБА_2 при звільненні не було вчасно видано належно оформлену трудову книжку, тому за увесь час затримки у видачі трудової книжки з відповідача підлягає стягненню середній заробіток на користь позивачки, який складає  9052 грн. 96 коп.

Про те, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки, вважає, що вони є необґрунтованими і не відповідають обставинам справи, а рішення постановлено з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, гарантії соціального захисту громадян, що проживають, працюють або навчаються в гірських населених пунктах, врегульовані положеннями Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 року № 56/95-ВР.

Статею 5 названого Закону визначено, що статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що виконавчий орган відповідної місцевої ради видає посвідчення встановленого зразка.

Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові такого статусу може бути оскаржене до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Правила видачі посвідчення громадянина, котрий проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому законодавством порядку надано статус гірського, врегульовані «Положенням про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 року № 345.

Відповідно до п.2 названого Положення, посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, котра проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. На підставі цього посвідчення надаються пільги, встановлені нормами статей 3 та 6 зазначеного вище Закону.

Поскільки, позивачка такого посвідчення суду не надала, тому не має права на встановлення та виплату відповідних надбавок в розмірі 25% до посадового окладу за роботу в гірському населеному пункті.

Що стосується видачі трудової книжки, то, відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Поскільки, ОСОБА_2 в день звільнення, тобто 20.06.2008 року відмовилась отримувати трудову книжку, що стверджується відповідним актом від 20.06.2008 року (а.с.122) та копією листа, надісланого на її ім’я 23.06.2008 року (а.с.119-120, 121). З вимогою отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення позивачка звернулася тільки 27.11.2008 року (а.с.123) і на таку вимогу Банк надіслав по пошті вказані документи, що підтверджується відповідним описом цінного листа і квитанцією про його направлення на адресу ОСОБА_2 (а.с.124).

За таких обставин, вини Банку у несвоєчасній видачі трудової книжки позивачці та копії наказу про звільнення не вбачається і її вимоги стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції даних обставин не врахував, а деякі з них безпідставно не взяв до уваги, тому постановив незаконне рішення, яке, на думку колегії суддів, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,  -

в и р і ш и л а :

    Апеляційну скаргу представника ЗАТ КБ «ПриватБанк» Гука А.С. задовольнити.

Рішення Яремчанського міського суду від 09 вересня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_2 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення доплати за роботу в гірській місцевості, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки – відмовити.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України  протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

   

Головуючий                                                             В.М. Соколовський

Судді:                                       О.Ю. Беркій

В.М. Вакарук                    

                                                                                                               

Згідно з оригіналом

Суддя                                     В.М. Соколовський

   

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація