Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
„24” грудня 2009р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Пнівчук О.В., Проскурніцького П.І.,
секретаря Довжинської Н.Б.,
з участю: представника апелянта ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування коштів, затрачених на ремонт квартири,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 на рішення Долинського районного суду від 15 жовтня 2009 року,-
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом, в якому просили стягнути з відповідача ОСОБА_4 затрачені кошти на ремонт квартири АДРЕСА_1, в якій вони проживали, в загальній сумі 39703 грн. 30 коп.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачі збільшили позовні вимоги та просили стягнути з відповідача затрачені кошти на ремонт квартири в сумі 61235 грн., так як саме така вартість ремонтних робіт та матеріалів встановлена будівельно-технічною експертизою. Окрім того, просили стягнути з відповідача ОСОБА_4 1000 доларів США в еквіваленті 7616 грн. станом на 25 травня 2009 року, тобто суму, яку вони заплатили ОСОБА_4 за придбання квартири у жовтні 2000 року, однак, угода купівлі-продажу квартири не була належним чином оформлена по вині відповідача.
Рішенням Долинського районного суду від 15 жовтня 2009 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачів 51014 грн. вартості проведеного капітального ремонту квартири АДРЕСА_1 та 7616 грн. отриманих відповідачем в рахунок оплати за продану квартиру АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.
Також стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачів 700 грн. витрат за надання правової допомоги, 1200 грн. витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи та 91 грн. судових витрат.
Справа № 22-ц-1690/2009р. Головуючий у 1 інстанції Андрусів І.М.
Категорія 29 Суддя-доповідач Соколовський В.М.
На дане рішення представник ОСОБА_4 – ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, вказуючи на його незаконність та необґрунтованість, оскільки, суд при винесенні рішення не врахував всіх обставин справи та порушив норми матеріального права. Зокрема, зазначає, що судом порушено вимоги ст.ст.58, 59 ЦПК України та ст.ст.1, 4, 5, 7, 9, 12 Закону України «Про архітектурну діяльність». Судом не взято до уваги, що подані позивачем докази, а саме: накладні, товарні чеки, квитанції, - не є належними і допустимими доказами, поскільки, не підтверджують факт виконання позивачем капітального ремонту в квартирі АДРЕСА_1. Що стосується висновку судової будівельно-технічної експертизи, який ліг в основу судового рішення, то такий також не може вважатись належним і допустимим доказом, поскільки, суд, всупереч Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 року, безпідставно прийшов до висновку про здійснення в квартирі АДРЕСА_1 капітального ремонту, тому незаконно поставив питання перед експертом про вартість проведення такого капітального ремонту, враховуючи те, що подані позивачем докази не підтверджують здійснення зазначених в позовній заяві робіт та використання для проведення цих робіт матеріалів, зазначених у накладних. Вважає, що під сумнівом залишається і висновок експерта щодо вартості квартири до ремонту та після ремонту, оскільки, судом взагалі не встановлено, коли саме був здійснений ремонт, а в експерта були відсутні вихідні дані про стан квартири до проведення ремонту. Також безпідставно врахована експертом середня заробітна плата робітників у розмірі 2300 грн., тому що в матеріалах справи відсутні будь-які договори підряду, або інші правочини, які б підтверджували проведення ремонту робітниками і передбачали сплату останнім даних коштів. Окрім того, судом не враховано, що попередніми рішеннями Апеляційного суду Івано-Франківської області (рішення від 16.10.2008 року та ухвала від 03.11.2009 року) було встановлено, що саме позивачем набуто майно відповідача без достатньої правової підстави і саме позивачі зобов’язані повернути відповідачу нерухоме майно АДРЕСА_2. Тому вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано положення ст.1213 ЦК України при відсутності для цього правових підстав. В даному випадку рахує, що підлягає застосуванню положення ст.1214 ЦК України, згідно якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно. Однак, позивачем не подано доказів того, що кошти витрачені позивачем на утримання майна, що належить відповідачу, та те, що дані витрати були необхідними для збереження якостей даного майна. Таким чином вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині стягнення 51014 грн., поскільки, позивачем не доведено факту понесення та необхідності таких витрат. Крім того, не підлягає стягненню і сума 7616 грн. (еквівалент 1000 доларів США), яка також не підтверджена жодними письмовими доказами про отримання відповідачем даних коштів.
За таких обставин, представник апелянта просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2, скасувавши заходи забезпечення позову.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 підтримав вимоги скарги з наведених вище мотивів та просив її задовольнити в повному об»ємі.
Позивач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги не визнала, вважає її безпідставною, яку слід відхилити, а рішення, як законне та обґрунтоване, - залишити в силі.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1, заперечення проти скарги позивача ОСОБА_2, перевіривши доводи скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 разом з дітьми за усною згодою відповідача ОСОБА_4, який став власником спадкового майна 28 квітня 2001 року (а.с.38), вселились на проживання в квартиру АДРЕСА_1. Поскільки, квартира потребувала ремонту, то позивачі за час проживання на протязі 2001-2006 років провели капітальний ремонт у квартирі за усною згодою відповідача, придбавши для цього та використавши відповідні будівельні матеріали і оплативши послуги за проведення ремонтних робіт, що підтверджується відповідними накладними, квитанціями, товарними чеками (а.с.23, 24, 26-30). Окрім того, позивачі за свій рахунок відновили постачання води, газу, світла та каналізації до квартири і вони ж проводили оплату за дані комунальні послуги (а.с.10, 11, 25). Факт проживання позивачів у квартирі, проведення у ній ремонтних робіт та оплату комунальних послуг позивачами не заперечив і сам відповідач, проте, зазначив, що згоди на проведення ремонту у квартирі він позивачам не давав.
Згідно висновку № 08/03-09 судової будівельно-технічної експертизи та відповідних додатків до неї (а.с.89-121), вартість проведеного капітального ремонту в квартирі АДРЕСА_1, з врахуванням видів робіт та використаних матеріалів, становить 61235 грн. разом з ПДВ.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.
Поскільки, відповідач ОСОБА_4 дав дозвіл позивачам ОСОБА_2 на проживання у спірній квартирі, яка була в занедбаному стані і потребувала значного ремонту для проживання у ній, і позивачі погодились провести такий ремонт, про що знав відповідач, а отже, не заперечував на проведення ремонту у квартирі, то суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову в цій частині на суму 51014 грн. вартості проведеного ремонту та відмовив у стягненні решти суми за проведений ремонт, який не доведено позивачами і безпідставно включено до такої суми ще й витрати з ПДВ.
Про те, суд, вірно встановивши обставини справи в цій частині, помилково зіслався на статтю 1213 ЦК України, яка, вважав, регулює спірні правовідносини і не послався на ст.1214, ч.1, абзац 2 цього ж Кодексу, яка передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов’язана повернути доходи. Однак, колегія суддів вважає, що така помилка не є суттєвою і не може бути підставою для скасування рішення в цій частині, яке є правильним по суті.
Безпідставними є твердження представника апелянта, що судом не було враховано думку відповідача при призначенні судової будівельно-технічної експертизи, яка була призначена у його відсутність, що спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що відповідач і його представник були присутніми в судовому засіданні при вирішенні питання призначення експертизи і подавали свої доводи та міркування. Не заслуговує на увагу і позиція представника апелянта про помилковість висновків проведеної експертизи, поскільки, на експертизу судом було подано достатньо доказів та матеріалів, які давали змогу правильно відповісти експерту на поставлені судом питання. Тому суд правомірно використав висновки експертизи та вірно встановив, на підставі належних і допустимих доказів, що в спірній квартирі було проведено капітальний ремонт і вартість його становить саме 51014 грн.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачів 7616 грн., як коштів, отриманих відповідачем в жовтні місяці 2000 року по усній угоді за продану спірну квартиру, і суд дану позовну вимогу задовольнив, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до такого висновку.
Відповідно до ст.44 ЦК України (в редакції 1963 року), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у письмовій формі повинні укладатись угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Стаття 46 цього ж Кодексу визначає, що недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Статею 227 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Поскільки, позивачами не подано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження укладення договору купівлі-продажу квартири та передачі відповідачу за це будь-яких коштів, що встановлено також і рішенням Апеляційного суду від 16.10.2008 року (а.с.8-9), яке є чинним і має приюдиційну силу, то колегія суддів вважає, що така позовна вимога не підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції в цій частині – до скасування з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові в цій частині.
На підставі вище наведеного та керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Долинського районного суду від 15 жовтня 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 7616 грн. отриманих відповідачем в рахунок оплати за продану квартиру АДРЕСА_1– скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий-суддя В.М. Соколовський
Судді: О.В. Пнівчук
П.І. Проскурніцький