АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22- 600   2010  року            Головуючий у 1-й інстанції  Кавун Т.В.            категорія - 32                                          Доповідач  Кіселик С.А

У  Х  В  А  Л  А

І  М  Е  Н  Е  М    У  К  Р  А  Ї  Н  И

03  березня   2010 року        

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого : судді Кіселика С А ,

суддів : Франко В.А., Суржик М.М.

при секретарі  Липі А.О.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами  ОСОБА_1, що діє в інтересах   ОСОБА_2  та ДП «Східний гірничо – збагачувальний  комбінат» на рішення Маловисківського  районного суду   Кіровоградської  області  від  18  грудня  2009  року,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  Л  А  :

В серпні 2009 року  ОСОБА_1, який  діє в інтересах  ОСОБА_2  звернувся  в суд  з  позовом  до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат",  про  відшкодування  моральної  шкоди.

Позивач  зазначив, що 27  років 2 місяці   працював на  Смолінській шахті  ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Далі  по тексту  ДП  Схід ГЗК)     на  посаді машиніста  бульдозера.  Під  час  виконання  трудових  обов’язків  постійно  знаходився в умовах впливу шкідливих факторів. Це призвело до того, що почав часто хворіти.

15  листопада  2005 року  Українським  науково – дослідним  інститутом  промислової  медицини  було  встановлено, що   захворювання  позивача  є  професійними  та  встановлено  остаточний  діагноз:  вібраційна  хвороба  другого ст., с – ми церебральноперефіричної аніодистонії  та полірадикулоневропатії  з  вираженими (3ст.)  статико – динамічними  порушеннями  на  шийному  і попереково- крижовому  рівнях, стійким  больовим  синдромом  та  нейродистрофією  у  вигляді  двохсторонього  плече лопаткового  періартроза ПФ 2 ст.

Згідно висновку МСЕК від 17.01.2006 року йому  встановлено 50 %  втрати  професійної працездатності та визнано інвалідом 3-ї групи внаслідок професійного захворювання, яке виникло у зв’язку з дією шкідливих виробничих факторів в період перебування у трудових відносинах з відповідачем.

     В результаті він переживає  моральні страждання, які пов'язані з постійним  фізичним болем.  Тому вважає, що йому  заподіяна моральна  шкода, яку він оцінює в 200000 грн., і просить її стягнути з відповідача  на його користь.

Рішенням  Маловисківського  районного суду   Кіровоградської  області  від 18  грудня  2009 року  позов  задоволено  частково  та  стягнуто  із  відповідача  на  користь  позивача 8000  грн.  в  рахунок  відшкодування  моральної  шкоди.

Не  погодившись  із  рішенням  суду  представник позивача  просить його скасувати  та  стягнути  з  відповідача  моральну  шкоду  в сумі 200 000 грн.  Вважає,  що  суд  неправильно  визначив  розмір  відшкодування.

В  той  же  час відповідач  просить скасувати рішення  суду  першої  інстанції та ухвалити нове рішення, яким  в позові    відмовити.

Апелянт вважає, що  судом,  при  ухваленні  рішення,  порушено  норми матеріального та  процесуального права. Зокрема,  при  покладені  відповідальності  на  роботодавця  суд  порушив  вимоги статті 237 – 1  КЗпП  України.  Рішення  прийнято  при  недоведеності  обставин, що  мають  значення  для справи. Суд  не  звернув  увагу, що  відносини, які  виникають  в наслідок  отримання  профзахворювання  регулюються  спеціальним  страховим  законодавством   від  нещасного  випадку  на  виробництві  та  професійного  захворювання.  Крім  того  не  звернув  увагу, що  законодавства, яке б  визначало  обов’язок  роботодавця,  умови  і порядок  відшкодування  шкоди  заподіяної  працівнику,  професійним  захворюванням  на  сьогоднішній  день  не  існує.

Заслухавши  доповідь судді доповідача, пояснення  представника позивача, перевіривши матеріали справи та наведені у скаргах  доводи, колегія  суддів  Судової палати у цивільних  справах  Апеляційного суду Кіровоградської області  дійшла висновку, що апеляційні скарги   підлягає    відхиленню,  із  наступних  підстав.

    Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом  встановлено, що  тяжкі  та  шкідливі  умови  праці  призвели  до  виникнення  у ОСОБА_2  професійного  захворювання.  Висновком МСЕК   від  17.01.2006 року йому  встановлено 50 %  втрати  професійної працездатності та визнано інвалідом 3-ї групи внаслідок професійного захворювання, яке виникло у зв’язку з дією шкідливих виробничих факторів в період перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно  до ч.2  ст. 153  КЗпП  України  забезпечення  безпечних  і  нешкідливих  умов  праці  покладається  на  власника  або  уповноважений  ним орган.

Статтею 237 -1 КЗпП України  передбачається  відшкодування  власником  або  уповноваженим  ним органом  працівникові  моральної  шкоди.  Відшкодування  такої  шкоди  провадиться  тоді, коли  порушення  його  законних  прав  призвели  до  моральних  страждань, втрати  нормальних  життєвих  зв’язків  і  вимагають  від нього  додаткових  зусиль  для  організації  свого  життя.

Моральна  шкода  відшкодовується  робітникові  безпосередньо  роботодавцем  за  таких  умов:  наявність  факту  порушення  роботодавцем  законних  прав працівника;  у разі  виникнення  у працівника  моральних  страждань, або  втрати   нормальних  життєвих  зв’язків, або  виникнення  необхідності  для  працівника  додаткових  зусиль  для організації  свого  життя; за  наявності  причинного   зв’язку  між  попередніми  умовами.

Відповідно  до  роз’яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного  Суду України «Про  судову  практику  у справах  про  відшкодування  моральної  немайнової  шкоди ( зі змінами, внесеними  постановою  Пленуму  Верховного  Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно  до ст. 237 -1 КЗпП  України    за  наявності  порушення  прав  працівника  у сфері  трудових  відносин, зокрема,  виконання  робіт  у  небезпечних  для  життя  і здоров’я  умовах, яке  призвело  до його моральних страждань, втрати  нормальних життєвих  зв’язків  чи  вимагає  від нього  додаткових  зусиль  для  організації  свого життя, обов’язок  по  відшкодуванню   моральної  немайнової  шкоди  покладається  на  власника  або  уповноважений  ним  орган  незалежно  від  форми власності, виду  діяльності  чи  галузевої  належності.

Відповідно  до ст. 9 Закону  України «Про охорону праці»  відшкодування  шкоди, заподіяної  працівникові  внаслідок  ушкодження  його здоров’я,  здійснюється  Фондом соціального страхування  від  нещасних  випадків  на  виробництві  та  професійних  захворювань України відповідно  до  Закону   України  «Про  загальнообов’язкове  державне  соціальне  страхування  від  нещасного випадку  на  виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили  втрату  працездатності».

Однак,  із  Закону  України «Про  загальнообов’язкове  державне  соціальне  страхування  від  нещасного випадку  на  виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили  втрату  працездатності»  виключена  ч.3 ст. 34  відповідно  до положень  Закону  України  від 23 лютого 2007 року  № 717 - V    «  Про  внесення  змін  до  Закону  України «Про  загальнообов’язкове  державне  соціальне  страхування  від  нещасного випадку  на  виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили  втрату  працездатності».

Оскільки  на  час  звернення  позивача   до  суду  (серпень  2009 року)  Законом  України «Про  загальнообов’язкове  державне  соціальне  страхування  від  нещасного випадку  на  виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили  втрату  працездатності»  не  передбачено  обов’язку  Фонду  соціального  страхування  від  нещасних  випадків  на  виробництві  та  професійних  захворювань  України  відшкодувати потерпілому  моральну  шкоду, то  таку  шкоду  позивачу,  законні  права  якого  порушено,  повинен  відшкодувати  роботодавець  згідно  з   правилами ст. 237 – 1 КЗпП  України.

Вирішуючи  спір,  суд  першої інстанції на підставі досліджених доказів правильно встановив, що позивачу, внаслідок  професійного  захворювання спричиненого  негативними  виробничими  факторами,  при  виконанні  ним  трудових  обов’язків,  спричинено  моральну  шкоду, яка  полягає  у  моральних  стражданнях  та необхідності  позивача,  як  інваліда  третьої  групи, особи  з  обмеженою  працездатністю,  докладати  додаткових  зусиль  для  організації  свого  життя.

Крім  того  вирішуючи  питання  щодо  суми,  яка  підлягає  відшкодуванню,  суд першої інстанції,  правильно  визначив  цю  суму.  Колегія  суддів  вважає, що  визначена  сума  відповідає  засадам  розумності  та  справедливості.

Враховуючи  вищенаведене, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду є законним та обгрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляції не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає.

 Керуючись ст.ст.303,307, 308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів,-

У  Х  В  А  Л  И  Л  А :

Апеляційні  скарги  ОСОБА_1, який  діє  в  інтересах  ОСОБА_2 та Державного  підприємства « Східний гірничо – збагачувальний  комбінат»   відхилити.

Рішення Маловисківського  районного суду  Кіровоградської  області  від   18  грудня  2009 року  залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді :