Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 463/3657/16-ц

провадження № 61-27805св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 березня 2017 року у складі судді Гирич С. В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У серпні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»), ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1100, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 240 000,00 доларів США на строк до 27 грудня 2012 року. 14 вересня 2009 року між сторонами укладено додатковий договір до кредитного договору № 1100 від 28 грудня 2007 року про зміну валюти зобов`язання з долара США на гривню та підвищення розміру процентної ставки за користування кредитом до 18 % річних і продовження строку кредитування до 27 грудня 2022 року. Також 14 вересня 2009 року між ними та ВАТ «Кредобанк», ОСОБА_3 укладено договори поруки, згідно яких вони як солідарні боржники взяли на себе відповідальність за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором.

У подальшому між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» укладено договір факторингу від 29 листопада 2011 року, за яким відбулося відступлення права вимоги всіх грошових зобов`язань до позичальника та поручителів, зокрема, за кредитним договором № 1100 від 28 грудня 2007 року та договорами поруки від 14 вересня 2009 року. У зв`язку з тим, що своїх зобов`язань щодо сплати чергових платежів за кредитним договором позичальник належним чином не виконував, кредитор звертався до боржника із вимогою про виконання зобов`язань. Крім цього, вимоги були відправлені їм як поручителям та були ними отримані 14 травня 2013 року. Таким чином, з врахуванням положень статті 559 ЦК України, шестимісячний строк для пред`явлення позову до поручителів сплив 26 грудня 2013 року. Проте, ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» звернулося до суду із позовом про дострокове стягнення із позичальника та позивачів заборгованості за кредитним договором лише в квітні 2014 року. Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Виходячи з наведеного, шестимісячний строк для пред`явлення позовних вимог до них як поручителів про сплату заборгованості за кредитним договором № 1100 від 14 вересня 2009 року сплив 26 грудня 2013 року, тому порука є припиненою.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВХ РІШЕНЬ

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року, позов задоволено.

Визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором від 14 вересня 2009 року, укладеним між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , перед ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" за кредитним зобов`язанням ОСОБА_3 , що виникають із кредитного договору № 1100 від 28 грудня 2007 року.

Визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором від 14 вересня 2009 року, укладеним між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 , перед ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" за кредитним зобов`язанням ОСОБА_3 , що виникають із кредитного договору № 1100 від 28 грудня 2007 року.

Стягнуто в рівних частках з ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551,2 грн. Стягнуто в рівних частках з ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551,2 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що порука за договорами поруки від 14 вересня 2009 року припинилася, оскільки кредитором (банком, а згодом ТОВ «ФК «Приватні інвестиції») протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, що настав у березні 2010 року, не було пред`явлено вимог до поручителів, якими слід вважати позов, який був пред`явлений у квітні 2014 року, оскільки попередній, поданий банком (знову ж після спливу шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання) не слід вважати поданим, так як такий було повернуто судом та такий не розглядався.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У вересні 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що моментом пред`явлення вимог до поручителів в розумінні статті 559 ЦК України є звернення 05 вересня 2011 року ПАТ «Кредобанк» з позовом до Франківського районного суду м. Львова про дострокове стягнення за кредитним договором № 1100 з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, у пункті 4.6 договорів поруки визначено, що договори діють до повного виконання сторонами зобов`язань за кредитним договором № 1100 від 28 грудня 2007 року та додатковими договорами до нього. Оскільки в самих договорах поруки від 14 вересня 2009 року встановлено строк їх дії, то порука, яка виникла на їх підставі, не може бути припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Також судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин норм статті 109 ЦПК України 2004 року та розглянуто справу з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки справу потрібно було передати для розгляду в Шевченківський районний суд м. Києва (за місцем знаходження юридичної особи ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» - відповідача).

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1100, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 240 000,00 доларів США на поточні потреби позичальника, а позичальник зобов`язувався повернути кредит в термін до 27 грудня 2012 року і сплачувати відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 12 % річних (а. с.12-14).

14 вересня 2009 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1100 до кредитного договору № 1100 від 28 грудня 2007 року, за умовами якого сторони домовилися змінити валюту зобов`язання позичальника перед банком за договором з долара США на гривню та продовжити термін кредитування до 27 грудня 2022 року (а. с. 15).

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань 14 вересня 2009 року між ВАТ «Кредобанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався нести перед кредитором солідарну відповідальність разом із позичальником за невиконання останнім своїх зобов`язань по поверненню кредиту, по сплаті відсотків та комісій за користування кредитом, пені штрафів, що передбачені кредитним договором, що стверджуються копією договору поруки (а. с. 16).

Також, в забезпечення виконання вказаних кредитних зобов`язань 14 вересня 2009 року між ВАТ «Кредобанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався нести перед кредитором солідарну відповідальність разом із позичальником за невиконання останнім своїх зобов`язань по поверненню кредиту, сплаті відсотків та комісій за користування кредитом, пені, штрафів, що передбачені кредитним договором

(а. с. 17).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент подання позову та вирішення справи судами попередніх інстанцій) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У пункті 4.6 договорів поруки визначено, що цей договір діє до повного виконання сторонами зобов?язань за кредитним договором № 1100 від 28 грудня 2007 року та додатковими договорами до нього.

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договорів поруки про їх дію до повного припинення зобов`язань боржника (пункт 4.6) не свідчать про те, що цими договорами установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент подання позову та вирішення справи судами попередніх інстанцій) вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання.

У пункті 4.9 кредитного договору зазначено, що банк праві вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника.

Позичальник зобов`язаний протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит та інші платежі у відповідності до положень договору (пункт 4.10 кредитного договору).

Як встановлено судами, 05 вересня 2011 року ПАТ «Кредобанк» звертався до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 1100 від 28 грудня 2007 року. Відповідно до копії вказаної позовної заяви 28 січня 2010 року банком надсилались вимоги про дострокове погашення заборгованості поручителям, такі вимоги банку були ними отримані 01 лютого 2010 року (а. с. 103-105).

З долученої до заперечень ухвали вбачається, що позовну заяву було повернуто у зв`язку із непідсудністю справи Франківському районному суду м. Львова (а. с.102).

Суди, встановивши, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитом і направив 28 січня 2010 року на адресу боржника та поручителів вимогу про дострокове повернення кредиту, дійшли обґрунтованого висновку, що банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, та з урахуванням факту отримання такої вимоги 01 лютого 2010 року та положень пункту 4.10 кредитного договору, строк виконання кредитних зобов?язань настав 01 березня 2010 року, проте банк звернувся до суду з позовом до поручителів лише 05 вересня 2011 року, тобто після закінчення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

У свою чергу ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» як правонаступник кредитора згідно договору факторингу від 29 листопада 2011 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , МПП ВКФ «Гелікон» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1100 від 28 грудня 2007 року лише у квітні 2014 року (справа № 451/627/14-ц) (а. с. 21-26).

Відповідно до відомостей Єдиного державну реєстру судових рішень 27 квітня 2015 року ухвалою Радехівського районного суду Львівської області справу № 451/627/14-ц передано на розгляд до Франківського районного суду м. Львова за підсудністю.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2015 року зазначену справу передано на розгляд до Личаківського районного суду м. Львова за підсудністю.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2019 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання договорів поруки припиненими.

Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин статті 109 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням, та справа мала розглядатися за місцезнаходженням ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», а саме в Шевченківському районі міста Києва, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 113 ЦПК України 2004 року позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачами у справі зазначено юридичну особу - ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та фізичну особу - ОСОБА_3

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до за місцем проживання фізичної особи ОСОБА_3

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів.

РЕЗУЛЬТАТ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв С. П. Штелик