Справа № 2-а- 573/10/1170
Категорія 3.4
КІРОВОГРАДСЬКИЙ
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2010 р. м. Кіровоград
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
Судді - Мирошниченка В.С.
при секретарі – Поліщук Т.С.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А 0680 про визнання неправомірною бездіяльність та зобов’язання вчинення певних дій, -
ВСТАНОВИВ:
22 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання неправомірною бездіяльності військової частини та зобов’язання військову частину А 0680 провести нарахування та виплату матеріальної допомоги за 2009 рік для вирішення соціально – побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу у військовій прокуратурі Кіровоградського гарнізону. Маючи статус військовослужбовця був звільнений з військової служби в запас на підставі наказу заступника Міністра оборони України від 13 травня 2009 р. №59. Згідно вище названого наказу позивача відповідно до наказів військових прокурорів Південного регіону України від 18 травня 2009 р. №2/ос та Кіровоградського гарнізону від 21 травня 2009 р. №54, було звільнено з 22 травня 2009 р. з посади заступника військового прокурора Кіровоградського гарнізону та виключено зі списків особового складу військової прокуратури. В теперішній час він є пенсіонером Міністерства оборони України.
Позивач під час проходження служби перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині А 0680. Під час проходження служби 12 січня 2009 року він звернувся з рапортом про виплату йому матеріальної допомоги за 2009 рік на вирішення соціально – побутових питань, у зв’язку із скрутним матеріальним становищем. 12 січня 2009 року військовим прокурором Кіровоградського гарнізону було видано наказ № 1 (пункт 5), витяг з якого додається, про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових питань за 2009 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати, згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268.
Але станом на день звернення до суду вищезазначена матеріальна допомога позивачу виплачена не була, що і стало приводом для звернення до суду.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з підстав зазначених в позовній заяви в повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.15).
Вислухавши думку позивача стосовно розгляду справи за відсутності відповідача, який вважав можливим розглянути справу без участі відповідача, суд визнав можливим розглянути справу у відсутності прокурора, зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, а також те, що адміністративну справу необхідно розглянути з врахуванням строків передбачених ст.122 КАС України, а також враховуючи положення ч.4 ст.128 КАС України, де зазначено, що суд не переносить розгляд справи в разі неявки в судове засідання відповідача – суб’єкта владних повноважень.
Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
П.15 ч.1 ст.3 КАС України визначено, що публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
В розумінні ст.3 КАС України військова частина А 0680 (далі відповідач) є суб’єктом владних повноважень, а спір який виник між сторонами є публічно-правовим, оскільки стосується проходження публічної служби.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (далі позивач) проходив військову службу у військовій прокуратурі Кіровоградського гарнізону, маючи статус військовослужбовця та був звільнений з військової служби в запас на підставі наказу заступника Міністра оборони України від 13 травня 2009 р. №59. Згідно вище названого наказу позивача відповідно до наказів військових прокурорів Південного регіону України від 18 травня 2009 р. №2/ос та Кіровоградського гарнізону від 21 травня 2009 р. №54, було звільнено з 22 травня 2009 р. з посади заступника військового прокурора Кіровоградського гарнізону та виключено зі списків особового складу військової прокуратури (а.с.4,5-6).
В теперішній час позивач є пенсіонером Міністерства оборони України, що підтверджується довідкою головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (а.с.7).
Позивач, як колишній військовослужбовець під час проходження служби перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині А 0680, що підтверджується довідкою виданою військовою прокуратурою Кіровоградського гарнізону від 22.05.2009 року вих. № 902 (а.с.8).
Під час проходження служби 12 січня 2009 року позивач звернувся з рапортом про виплату йому матеріальної допомоги за 2009 рік на вирішення соціально – побутових питань, у зв’язку із скрутним матеріальним становищем (а.с.9).
12 січня 2009 року військовим прокурором Кіровоградського гарнізону було видано наказ № 1 (пункт 5), про виплату позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально – побутових питань за 2009 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268.
Проте, ні під час служби, ні після звільнення з неї, позивач не отримав від відповідача, належну йому матеріальну допомогу на вирішення соціально – побутових питань за 2009 рік, що підтверджується витягом із наказу військового прокурора Кіровоградського гарнізону від 21 травня 2009 року № 54, який додається.
Позивач в судому засіданні пояснив, що після звільнення він звертався до посадових осіб відповідача з приводу виплати матеріальної допомоги, але йому було відмовлено через відсутність коштів на ці потреби.
Суд приходить до висновку, що зазначені доводи відповідача, є безпідставними та суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до ст.ст. 46-1, 52 Закону України „Про прокуратуру”, військовослужбовці військових прокуратур усіма видами забезпечення, а саме фінансовим та іншими забезпечуються Міністерством оборони України.
Згідно до ст.ст. 1, 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі Закон), соціальний захист військовослужбовців — діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ст. 2 вищезазначеного Закону, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України.
Забезпечення виконання вимог названого Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців покладається на органи державної влади (ст. 4), одним із яких, є Міністерство оборони України від імені якого діє в/ч А 0680 - Відповідач.
Відповідно до вимог ст. 9 Закону та ст. 16 Закону України „Про Збройні Сили України”, держава гарантує та забезпечує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно підпункту 3 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 „Про упорядкування структури та умов оплати праці працівникам апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів”, якою врегульовано порядок нарахування та виплати грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям військових прокуратур, керівникам органів прокуратури надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально – побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовця).
Крім того, відповідно п. 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (установи) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, в день звільнення – 22 травня 2009 року з лав Збройних Сил України та виключення позивача зі списків особового складу військової прокуратури, відповідач повинен був здійснити виплату матеріальної допомоги за 2009 рік для вирішення соціально – побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати (місячного грошового забезпечення військовослужбовця).
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Не виконання відповідачем своїх обов'язків щодо виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік, отримання якої передбачено діючим законодавством, призводить до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, а тому, бездіяльність відповідача є незаконною.
У справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання матеріальної допомоги засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання матеріальної допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Зважаючи на те, що суд не вправі виконувати функції суб’єкта владних повноважень, покладені на нього законом, та питання щодо здійснення нарахування матеріальної допомоги відноситься до компетенції військової частини А 0680, суд визнав необхідним зобов’язати військову частину А 0680, здійснити нарахування матеріальної допомоги, відповідно до наказу військового прокурора Кіровоградського гарнізону від 12.01.2009 р. № 1 та здійснити її виплату.
Керуючись 16 Закону України „Про Збройні Сили України”, ст.24 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 71, 122, 128, 160-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А 0680 про визнання неправомірною бездіяльність та зобов’язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати неправомірною бездіяльність військової частини А 0680 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік.
Зобов’язати військову частину А 0680 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2009 рік для вирішення соціально – побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати (місячного грошового забезпечення військовослужбовця).
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Кіровоградській окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: підпис
Згідно з оригіналом:
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.С.Мирошниченко