ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"11" лютого 2009 р. м. Київ К-10588/08
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та спонукання до перерахунку пенсії, -
встановила:
В жовтні 2007 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька (надалі –УПФ у в Калінінському районі, відповідач) щодо відмови у перерахунку пенсії, зобов’язавши останнього здійснити такий перерахунок у відповідності з положеннями статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (надалі –Закон №796-ХІІ).
В обґрунтування позову вказував, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС 1 категорії, інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання пов’язаного з Чорнобильською катастрофою, у зв’язку з чим на нього поширюється дія зазначеного Закону.
27.08.2007 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії з урахуванням положень статті 50 та пункту 4 статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону від 01.01.2007 року), якими розмір пенсії для осіб, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, визначався виходячи із розрахунку, зокрема, по ІІІ групі інвалідності –не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров’ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Отримавши відмову, ОСОБА_7 звернувся до суду за правовим захистом.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року, позов ОСОБА_6 було задоволено частково та визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії по інвалідності у відповідності зі ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Зобов’язано УПФ в Калінінському районі здійснити перерахунок основної і додаткової пенсії ОСОБА_6 з 01.09.2007 року.
В решті позову відмовлено.
В касаційній скарзі УПФ в Калінінському районі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу виходячи з її розміру, встановленого Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року №1.
Такі висновки судів відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ.
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що ОСОБА_7 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, має ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов’язаного з Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону від 01.01.2007 року, чинній на момент вирішення спору, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по III групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком.
Крім того, інвалідам ІІІ групи виплачується додаткова пенсія у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком на підставі статті 50 даного Закону.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, оскільки це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст. 46 Конституції України).
Згідно з положенням частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення статей 50 та 54 Закону, а не постанови КМУ, якими істотно звужується обсяг встановлених законом прав.
Зі статей 50 та 54 Закону №796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише положенням частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.
З огляду на це правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо незастосування положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зобов’язали відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві з урахуванням наведених вище її розмірів.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.
З огляду на викладене оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька –залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235-239 Кодексу адміністративного судочинства України.