ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/7466/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року (головуючий суддя Луцович М.М., м. Ужгород, повний текст складено 17.05.2019) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ і поновити на роботі.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає його незаконним та необґрунтованим, так як ухвалене судом з недотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просив його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексі законів про працю України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. І так скорочення штату працівників без штатного розпису зробити неможливо, він є необхідним документом для звільнення працівників у зв`язки з вказаними умовами.

Таким чином, Управління МВС України в Закарпатській області не маючи штатного розпису не мало права виконувати рішення суду та поновлювати позивача на посаді інспектора - чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту (наповнення 19 ліжко - місць) УМВС України в Закарпатській області, та поновити його на рівнозначній посаді в ГУНП в Закарпатській області. При цьому судом першої інстанції також не враховано той факт, що у даному випадку Управління МВС України в Закарпатській області не було фактично ліквідовано, а реорганізовано, так як МВС України залишилося та до його структури входить Національна поліція України з тими же самими функціями, що були наділені підрозділи міліції. Вказані позиції були зазначені в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.07.2012 року у справі № 6- 65-ІЦСІ2, постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 27.05.2014 року у справі 21-108а14 та постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 28.10.2014 року у справі № 21-484а14.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14 зазначено, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню ліквідованої установи.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його незаконно звільнено.

Посилання заявника на положення Цивільного кодексу України, зокрема на частину першу статті 104, не беруться до уваги, оскільки, як встановлено частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України, цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Таким чином, з постанови Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14 випливає, що виконання судового рішення по поновленню позивача на посаді покладено на новостворену структурну одиницю в особі Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, а не на Управління МВС України в Закарпатській області, яке перебуває на стадії ліквідації, так як новостворена виконує завдання та повноваження попередньої.

Однак суд першої інстанції вказані твердження позивача та його представників не врахував при ухваленні судового рішення та обмежився лише твердженнями відповідачів про те, що позивач ніколи не перебував у трудових відносинах з Національною поліцією, хоча таке твердження в світлі рішень Верховного Суду України є хибним.

Також, судом першої інстанції не враховано твердження позивача про те, що під час його звільнення відповідачем не було проведено з позивачем повний розрахунок, тобто йому не було сплачено заробітну плату за вимушений прогул з 08.12.2015 по 21.05.2018 та заробітну плату з 21.05.2018 до 30.07.2018, коли його було звільнено.

За змістом статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, під час звільнення позивача відповідач не провів з ним повний розрахунок відповідно до статті 116 КЗпП та не сплатив йому відповідну вихідну допомогу, що чітко визначено у статті 44 КЗпП України.

Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку: у разі призову на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (стаття 38, 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, позивачу при його звільненні відповідач повинен був виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку, однак таку не було виплачено з вини відповідача та не враховано судом при ухваленні судового рішення.

Таким чином, судом першої інстанції не було враховано те, що відповідач порушив трудові гарантії позивача та такі повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді в органах поліції.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Однак суд першої інстанції вказані порушення закону не врахував та постановив судове рішення, яке суперечить вимогам закону.

В поданих відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції вставлено, що наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Закарпатській області від 21.05.2018 №105 о/с «По особовому складу» відповідно до постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2016, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 та постанови Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №807/2436/15 було скасовано пункт наказу УМВС України в Закарпатській області від 07.12.2015 №62 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, з 08.12.2015, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора-чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту (наповнення 19 ліжко-місць) УМВС України в Закарпатській області, у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), відповідно до пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та поновлено лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту (наповнення 19 ліжко-місць) УМВС України в Закарпатській області, з 08.12.2015.

Згідно Розписки від 29.05.2018 ОСОБА_1 попереджено, що згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» посада позивача відсутня та повідомлено, що його буде звільнено зі служби з органів внутрішніх справ через скорочення штатів не пізніше, ніж за 2 місяці з дня складання Розписки. Згідно наказу голови ліквідаційної комісії УМВС України в Закарпатській області від 27.07.2018 №161 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено з 30.07.2018, у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2018 році у кількості 18 календарних днів.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 року (залишену ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 без змін та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.03.2018) по справі №807/2436/15 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області задоволено частково. Скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 07.12.2015 № 62 о/с в частині звільнення з 08.12.2015 за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-157416) інспектора - чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту (наповнення 19 ліжко - місць) на підставі пунктів 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області поновити на займаній на час звільнення посаді старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-157416) інспектора - чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту (наповнення 19 ліжко - місць) з 08.12.2015. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.01.2018 по справі №807/176/17 позов ОСОБА_1 до Управління МВС України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково, стягнено на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12.09.2014 по 12.09.2015 в сумі 16177,01 грн, в решті позовних вимог відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 року апеляційні скарги управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі № 807/176/17 - скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року в сумі 17922 гривні 20 копійок, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірними дій посадових осіб, скасування наказів, поновлення на рівнозначній посаді та зобов`язання вчинити дію задовольнити частково, зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період його перебування у розпорядженні Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області з 21.05.2018 по 30.07.2018 у розмірі 8 666,66 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2018 року у справі № 807/568/18 залишено без змін.

На виконання рішення суду, яке набуло законної сили, позивача наказом від 21.05.2018 №105 о/с поновлено на займаній на час звільнення посаді саме в УМВС України в Закарпатській області.

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ» було ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1388 «Про організаційно-штатні питання» визначено такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС, що додається.

Відповідно до пункту 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім, пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме: 07.08.2015 року.

Згідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно пунктів 8 та 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не врегульовано порядок звільнення зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого їх використання на службі, то в такому випадку слід застосовувати загальні норми, що регулюють дане питання.

Розділом IV Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (згідно якого позивача було звільнено з посади через скорочення штатів) визначено умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі передбачена можливість переміщення цих осіб по службі при скороченні штатів.

Також як вірно враховано судом першої інстанції в даній спірній ситуації, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що під час звільнення йому не було запропоновано жодної посади, оскільки згідно листа ліквідаційної комісії на запит начальника ВПЗ ГУНП в Закарпатській області від 06.03.2019 №99/106/11-2019 було повідомлено, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС, в тому числі були скасовані штати і скорочені всі посади в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області. Управління МВС України в Закарпатській області перебуває на стадії повної ліквідації та у штатах установи - 0 посад. Тобто, на час звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з скороченням штатів у в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області не було жодної посади, яка б могла бути запропонована позивачеві.

Пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» передбачені певні гарантії захисту працівників, які звільняються зі служби, зокрема, надано можливість працівникам міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських визначеним цим Законом бути прийнятими на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Проте в матеріалах справи немає доказів того, що позивач виявив бажання проходити службу у Головному Управлінні Національної поліції в Закарпатській області, так, відсутня жодна заява (Рапорт) позивача про намір працювати у Головному управлінні Національної поліції в Закарпатській області.

Суд першої інстанції вірно вважав, що позовна вимога про поновлення на займаній посаді, не заслуговує на увагу, так як позивач не перебував у трудових відносинах з Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області, а також відсутні будь-які нормативно-правові акти якими було б покладено на Головне управління Національної поліції в Закарпатській області обов`язку працевлаштування працівників, які були звільнені Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої про необгрунтованість позовних вимог, а тому підставно відмовив в їх задоволенні.

Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року по справі № 0740/994/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.М. Судова-Хомюк

повний текст складено 12.09.2019