Р І Ш Е Н Н Я                                                  

                                        ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

19 березня 2010 року.                                                                    Справа № 2-30/10

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:  

головуючого судді                                   Шаповала Г.І.

            при секретарі                                            Кудіній Н.І.

             з участю:  позивача                                 ОСОБА_1

            відповідача                       ОСОБА_2

представника позивача      адвоката      ОСОБА_3

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 до про усунення перешкод в користуванні майном, що перебуває у спільній сумісній власності, та відшкодування моральної шкоди,

                               В С Т А Н О В И В:

    Згідно позову, який надійшов до суду 15.04.2005 року,  позивач та відповідач за договором купівлі-продажу від 06.11.2001 року, посвідченого державним нотаріусом Вільногірської міської державної нотаріальної контори, придбали у спільну сумісну власність домоволодіння № 17 по вул. Колхозній, в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, для спільного використання з метою задоволення особистих потреб та потреб їхніх сімей. З цією метою домоволодіння було переобладнано, а саме: були знесені сіни шлакоблочні, літня кухня та навіс. За усною згодою з відповідачем, але без його участі,  позивач  побудував за власні кошти  на вільній від будівель  частині земельної ділянки залізобетонний погріб  з погрібником, отримавши на це  дозвіл № 61 від 02.02.2004 року виконавчого комітету Вільногірської міської ради.  В подальшому сторони мали намір побудувати цегляну споруду для майстерні на частині земельної ділянки, де були знесені старі будівлі. Погріб , на думку, позивача, є його власністю і не міняє розміру частки власності в праві спільної часткової власності, що передбачено  п. 3 ст. 357 ЦК України. Ніяких умов, які б перешкоджали відповідачу здійснювати його право власності на частину домоволодіння, позивач не створював і не створює. На початку спільного володіння  відповідач також ніяких перешкод в користуванні спільним майном позивачу не створював.  В подальшому, відповідач, вважаючи, що, в зв’язку з будівництвом погріба, його право на володіння, користування та розпорядження спільним майном порушується  позивачем, в квітні 2004 року звернувся до суду з позовом про виділення частки із спільного майна. Позивач змушений був подати зустрічний позов. На підґрунті  особистих неприязненних відносин, вважаючи, що позивач винуватий в ситуації, що склалася,  відповідач став створювати позивачу перешкоди в користуванні спільним майном. Це виразилося в тому, що відповідач в лютому 2005 року, не поставивши позивача до відома і не спитавши його згоди, замінив вхідні  дерев’яні двері на металеві та поставив новий замок, від якого не надав позивачеві екземпляр ключів, посилаючись на те, що позивач зобов’язаний сплатити йому половину вартості металевих дверей, тобто, - 375 грн. Позивач відмовився від задоволення цієї вимоги тому, що вважав, що старі дерев’яні двері можливо було відремонтувати і вони були б годні для нормального користування. Внаслідок цих дій відповідача, позивач не може потрапити в будинок і користуватися ним, як об’єктом  спільної сумісної власності, що порушує конституційні та цивільні права позивача як співвласника домоволодіння. На вимогу позивача, вручити йому екземпляр ключів від вхідних дверей будинку, відповідач реагує відмовою. Ці дії відповідача незаконні і перешкоджають позивачу користуватися спільним майном. По даному факту, 09.03.2005 року позивач звертався з заявою до Вільногірського МВ УМВС України в Дніпропетровській області з вимогою притягти відповідача до відповідальності, проте, орган дізнання прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи  у відношенні відповідача. Своїми діями відповідач заподіяв позивачеві моральну шкоду, що виражається в моральних стражданнях, які позивач зазнає в зв’язку з протиправною поведінкою відповідача у відношенні позивача та членів його сім’ї. Позивач змушений витрачати немало зусиль для створення нормальної обстановки в сім’ї, на доведення своїм близьким та знайомим того, що він не являється винуватим в конфліктній  ситуації, що виникла між ним та відповідачем. Моральну шкоду позивач оцінює на суму 1000 грн.

    Керуючись ст.ст. 16, 23, 325, 355-3562 ,368, 369, .375, 386, 391 ЦК України, позивач прохає:

    1. визнати незаконними дії відповідача, які перешкоджають позивачеві здійснювати його законне право власності на майно, що є спільною сумісною власністю з відповідачем, а саме домоволодіння по вул. Колхозній, буд. № 17, в м. Вільногірську, Дніпропетровської області;

    2. зобов’язати відповідача надати позивачеві ключі (дублікати ключів) від будинку № 17 по вул. Колхозній,  в м. Вільногірську, Дніпропетровської області;

    3. стягнути з відповідача на користь позивача 1000 грн. для відшкодування моральної шкоди;

    4. стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, в тому числі, з оплати послуг адвоката в сумі 200 грн.

 В судовому засіданні позивач – ОСОБА_1 позовні вимоги та їх обґрунтування, зазначені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі. Додатково пояснив, що протягом п’яти років не має доступу в будинок. Майнової шкоди, начебто, немає, але є моральна шкода. Двері були змінені тому, що було проникнення в будинок, ОСОБА_2 викликав міліцію та його. Це відбулося, приблизно, за неділю до 14 лютого 2005 року. Він конкретних дій не приймав щодо ремонту пошкоджених дверей, не встиг. ОСОБА_2  двері старі забив, а потім без узгодження з ним замінив їх і установив металеві двері. Будинок не є його постійним місцем проживання.  В будинку залишилися його речі: зарядне облаштування,  сокира, лопата, стіл-верстак, ДСП- близько 5 листів. Якщо б ОСОБА_2 надав йому ключ, то він сплатив би йому відповідні кошти.

Представник позивача –адвокат ОСОБА_4, в судове засідання не з’явився, але раніше  надавав пояснення, із яких витікає, що  він підтримує позицію свого довірителя. Окрім того, на його думку,  ОСОБА_2 не мав права не надавати  ОСОБА_1 можливості доступу в будинок, що є їхньою спільною власністю, але мав право  звернутися в суд з позовом про відшкодування половини вартості дверей, оскільки   дії з установки дверей були виконані ним і в інтересах іншого співвласника.

Відповідач - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, по суті пояснив, що в лютому 2005 року близько 12 години йому повідомили, що пошкоджені двері в будинку № 17 по вул. Колхозній. Він викликав міліцію і ОСОБА_1. Міліція зафіксувала крадіжку із будинку речей, належних тільки йому, а саме: електродрилі – 2 шт., шліфмашинки, шуруповертів, іншого майна. По цьому факту була порушена кримінальна справа, але до цього часу не встановлено, хто здійснив крадіжку. Двері в будинок були зламані і не підлягали відновленню. Він спитав у ОСОБА_1, що будемо робити з дверми. ОСОБА_1 сказав, що його речей ніяких немає, забрав якісь речі, поклав їх у сумку і пішов.  При цьому був присутній ОСОБА_5. За цих обставин, відповідач змушений був двері забити. Оскільки ОСОБА_1 в подальшому ніякого інтересу до ремонту дверей чи їх заміни не проявляв, то відповідач сам замінив зламані двері на металеві. Після цього, через два дні, приблизно, 14.02.2005 року,  він та ОСОБА_1 зустрілися біля  їх домоволодіння по вул. Колхозній, 17. ОСОБА_1 попросив надати йому ключ від вхідних металевих дверей. ОСОБА_2 сказав, що ключ надасть тоді, коли ОСОБА_1 сплатить половину вартості дверей. ОСОБА_1 відмовився сплатити відповідну суму коштів і ОСОБА_2, відповідно, не надав йому ключа.  Після чого, відповідач викликався в міліцію по заяві ОСОБА_1, що начебто він не впускає  ОСОБА_1 в будинок і на його адресу виражався нецензурними словами. Він не виражався на адресу ОСОБА_1 і міліція справу закрила.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_3  підтримав думку свого довірителя та додатково пояснив, що  згідно закону – власність зобов’язує. ОСОБА_1 повинен був  нарівні з ОСОБА_2 приймати заходи до утримання спільного майна, проте від цього ухилився. ОСОБА_2, в такому випадку, мав право притримання ключів до виконання зобов’язання щодо оплати половини вартості дверей ОСОБА_1. Якщо співвласник діяв і в інтересах іншого співвласника,то згода на це не потрібна.  Тому, в цьому випадку позивач сам створив для себе перешкоду,  коли не виконав свій обов’язок щодо  участі в утриманні спільного майна, відмовившись сплатити належну частину витрат на утримання спільного майна ОСОБА_2.  Також позивач  ухиляється від належного оформлення прав на користування чи у власність земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння.

Згідно копії договору купівлі-продажу жилого будинку від 06.11.2001 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 продали, а ОСОБА_2, ОСОБА_1 купили жилий будинок № 17, що знаходиться у місті Вільногірську по вулиці  Колхозній, цей договір посвідчено  06.11.2001 року  державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори, ОСОБА_9

Згідно копії довідки про проходження реєстрації, виданої начальником бюро технічної інвентаризації м. Вільногірська, домоволодіння по вул. Колхозній, буд. 17, в м. Вільногірськ зареєстровано за правом власності за гр. ОСОБА_1, Ѕ частина будинку на основі договору купівлі-продажу, посвідченого Вільногірською  державною нотаріальною конторою від 06.11.2001 року, записано в реєстрову книгу під № 2-209-209 , 13.11.2001 року.

Згідно копії технічного паспорту на житловий будинок по вул. Колхозній, буд. 17, м. Вільногірська, власниками будинку зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1, по Ѕ частині, на підставі договору купівлі - продажу жилого  будинку, посвідченого Вільногірською державною нотаріальною конторою від 06.11.2001 року.

Згідно копії домової книги для реєстрації громадян, які мешкають  в будинку №17 по вул. Колхозная в м. Вільногірську, значаться зареєстрованими за постійним місцем проживання: ОСОБА_2, 16.11.1970 р. нар.; ОСОБА_10,02.01.1996 р. нар.; ОСОБА_11, 28.02.2002 р. нар. – всі з 14.05.2003 року; ОСОБА_1, 05.03.1966 р. нар.; ОСОБА_12, 22.12.1992 р. нар.; ОСОБА_13, 24.09.2001 р. нар. – у відношенні всіх дата реєстрації відсутня.

Згідно рішення Вільногірського міського суду, Дніпропетровської області, від  03 вересня 2008 року,  що набрало законної сили 15.09.2008 року, установлено, що сторони являються співвласниками на праві спільної часткової власності з рівними розмірами часток будівель по вул. Колхозній (Колгоспній), 17, в м. Вільногірську і  фактичними  користувачами земельною ділянкою за даною адресою,  згідно резолютивній частині рішення, відмовлено  в зобов’язанні ОСОБА_1 за свій рахунок знести самовільно збудовані на земельній ділянці, що знаходиться під домоволодінням № 17 по вул. Колгоспній в м. Вільногірську, погріб та погрібник.

Із  оглянутих в судовому засіданні письмових документів, що містяться у  відмовному матеріалі № 144 від 21.03.2005 року Вільногірського МВ УМВС України в Дніпропетровській області, витікає: із постанови про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України у відношенні ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 - що  ОСОБА_2 установив за власний рахунок металеві двері в їх спільному будинку по вул. Колхозній,17, в м. Вільногірську, та вимагає виплати половини вартості дверей, на підставі чого між ними неодноразово виникали скандали, тому що ОСОБА_1  виплачувати гроші не бажає.  ОСОБА_14 підтвердив факт установлення металевих дверей та факт  ненадання ключа від замка дверей ОСОБА_1 до того часу, поки останній не сплатить йому половину вартості дверей, та заперечив факт наявності скандалу, що підтвердив свідок  ОСОБА_15

Суд вважає, що між сторонами, які являються  співвласниками нерухомого майна – житлового будинку з господарськими будівлями на праві спільної часткової власності в рівних частках,  виник спір щодо обмеження одного із співвласників в праві користування головною будівлею домоволодіння – житловим будинком шляхом позбавлення  цього співвласника можливості заходити в будинок.  Цей спір став наслідком іншого спору, що виник за фактом ухилення одного із співвласників від участі  в утриманні та збереженні зазначеного спільного майна внаслідок того, що одним із співвласників без згоди іншого співвласника, за відсутності договору між сторонами про  порядок користування спільним майном, були виконані дії щодо утримання та збереження  спільного нерухомого майна,  та дії у виді перешкоджання в користуванні спільним майном, як спосіб  забезпечення виконання зобов’язання іншим співвласником  стосовно  відшкодування половини вартості понесених витрат.

    Суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини:

    - сторони на праві спільної часткової власності в рівних частках, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.11.2001 року являються співвласниками домоволодіння № 17, що складається з житлового будинку та господарських будівель, яке розташоване на земельній ділянці, загальною площею 511.00 кв.м.,  по вул. Колгоспній  у м. Вільногірську, Дніпропетровської області;

    - договору між сторонами про порядок користування спільною власністю та земельною ділянкою не укладалося;

    - правоустановчі документи на право користування чи право власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння,  сторонами не оформлені;

    - назва вулиці, де розташоване спірне домоволодіння, зазначене в різних документах як Колхозна і як Колгоспна. Так,  в договорі купівлі-продажу вулиця зазначена як  Колгоспна, в довідці   БТІ про реєстрацію права власності вулиця зазначена як Колхозна, суд сприймає ці факти, як зазначення однієї  і тієї ж вулиці російською та українською мовами, оскільки сторонами цей факт не оспорювався;

    - в лютому 2005 року неустановленою особою було здійснено проникнення в спірний будинок шляхом пошкодження дерев’яних вхідних дверей, та вчинення крадіжки речей, належних ОСОБА_2, що підтверджується взаємним визнанням сторін;

- ОСОБА_1 ухилився від прийняття заходів до ремонту пошкоджених дверей, внаслідок чого  ОСОБА_2 за два дні до 14.02.2005 року за власні кошти, без узгодження з ОСОБА_1, замінив пошкоджені двері в спірному будинку на металеві з установкою нового замка, що підтверджується взаємним визнанням сторін;

- 14.02.2005 року ОСОБА_2 на прохання ОСОБА_1, надати ключі від вхідних металевих дверей в спірному будинку, відмовив у цьому та поставив умову, що ключі надасть тоді, коли ОСОБА_1 сплатить йому половину вартості металевих дверей, що підтверджується взаємним визнанням сторін;

- в період з 14.02.2005 року по цей час ОСОБА_2 не надав ключі ОСОБА_1 і останній не може потрапити в спірний будинок;

- співвласники будинку та неповнолітні члени їх сімей, будучи зареєстрованими за місцем проживання в спірному будинку, фактично, для проживання будинок не використовували, що  витікає з пояснень сторін;

- доказів того, що зазначеними діями ОСОБА_2  ОСОБА_1 була причинена моральна шкода, не надано,  її розмір необгрунтовано.

На підставі зазначених  фактів та відповідних їм правовідносин, враховуючи пояснення сторін та їх представників, оцінивши всі надані докази в їх  сукупності, керуючись законом, суд прийшов до висновку про часткове задоволення  позову  за наступних обставин.

    Згідно статті 321ЦК України,  1. Право  власності  є  непорушним.  Ніхто   не   може   бути протиправно   позбавлений   цього   права   чи  обмежений  у  його здійсненні. 2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена  у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом

Згідно ст. 386 ЦК України, 1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права
власності.

  Згідно ст.391 ЦК України, власник має право на  захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а саме,  1. Власник  майна  має  право  вимагати  усунення  перешкод у
здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 355 ЦК України,   1. Майно,   що   є   у   власності   двох   або  більше  осіб (співвласників),  належить їм на праві спільної власності (спільне майно). 2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. 3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. 4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст. 356 ЦК України,   1. Власність  двох  чи  більше  осіб  із  визначенням  часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. 2. Суб'єктами  права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

               Згідно ст. 357 ЦК України,  3. Співвласник  має  право  на  відповідне  збільшення  своєї
частки  у  праві  спільної  часткової  власності,  якщо поліпшення спільного майна,  які не можна  відокремити,  зроблені  ним  своїм коштом  за згодою всіх співвласників,  з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. 5. Поліпшення  спільного  майна,  які  можна  відокремити,  є власністю того з співвласників,  який  їх  зробив,  якщо  інше  не встановлено домовленістю співвласників.

    Згідно ст. 358 ЦК України, 1. Право    спільної    часткової    власності   здійснюється співвласниками за їхньою згодою. 2. Співвласники можуть домовитися про  порядок  володіння  та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.  3. Кожен  із  співвласників  має  право  на  надання  йому  у володіння та користування тієї частини спільного майна  в  натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі  неможливості  цього  він  має  право  вимагати   від   інших співвласників,  які  володіють  і  користуються  спільним  майном, відповідної матеріальної компенсації.

    Згідно ст. 322 ЦК України,   1. Власник зобов'язаний утримувати майно,  що йому  належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 360 ЦК України,   1. Співвласник відповідно до своєї частки  у  праві  спільної часткової  власності  зобов'язаний  брати  участь  у  витратах  на управління,  утримання та збереження  спільного  майна,  у  сплаті податків,   зборів   (обов'язкових   платежів),   а   також  нести відповідальність  перед   третіми   особами   за   зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

        Згідно ст. 202 ЦК України, 1. Правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків.  

Згідно ст. 203 ЦК України, 1. Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим
актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.  2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 1158 ЦК України, 1. Якщо  майновим  інтересам  іншої  особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків,  особа  має  право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. 2. Особа,  яка вчинила дії в майнових інтересах  іншої  особи без її доручення,  зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії.  Якщо ці дії будуть схвалені  іншою  особою,  надалі  до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.3. Якщо особа,  яка розпочала дії в майнових інтересах  іншої особи без її доручення,  не має можливості повідомити про свої дії цю особу,  вона зобов'язана вжити усіх залежних  від  неї  заходів щодо  попередження,  усунення  або  зменшення  невигідних майнових наслідків для іншої  особи.  Особа,  яка  вчиняє  дії  в  майнових інтересах іншої особи без її доручення,  зобов'язана взяти на себе всі обов'язки,  пов'язані із вчиненням цих дій,  зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів.

Згідно ст.1159 ЦК України,   1. Особа,  яка  вчинила  дії  в  інтересах іншої особи без її
доручення,  зобов'язана негайно після закінчення  цих  дій  надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Згідно ст. 1160 ЦК України, 1. Особа,  яка вчинила дії в майнових інтересах  іншої  особи без її доручення,  має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат,  якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. 2. Якщо  особа,  яка  вчинила  дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення,  при першій нагоді не повідомила цю  особу про  свої дії,  вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

На підставі  викладених обставин справи та оцінки їх відповідно до норм права суд приходить до висновку, що відповідач,  без дотримання вимог, передбачених  ст. ст. 13,203, 357, 358 ЦК України, вчинив дії, направлені на утримання та збереження спільного майна, а саме замінив на спірному будинку без погодження з іншим співвласником  пошкоджені дерев’яні вхідні двері на металеві двері з новим замком,  після чого, навмисне не надавав позивачу ключі від замка вхідних дверей в спірний будинок,  чим незаконно перешкоджав позивачу користуватися будинком, який є об’єктом  спільної часткової власності сторін в рівних частках. В той же час, на думку суду, відповідач, замінивши двері та замок без погодження з позивачем, прийняв заходи до попередження повторного проникнення до будинку і здійснення крадіжки  майна, належного також і позивачу,  чи інших негативних дій, тобто,  діяв відповідно до вимог ст.ст.1159-1160 ЦК України, та мав право вимагати від позивача часткового відшкодування понесених ним витрат. Позивач, умисно ухилившись від участі у виконанні дій, направлених на збереження спільного майна, та від відшкодування частини понесених витрат відповідачем, діяв не у відповідності з вимогами ст.ст. 13, 203,  322, 360 ЦК України, що потягло за собою виникнення спору щодо користування спільним майном. Оскільки відповідач установив металеві двері та замок за власні кошти, тобто ці предмети являються його власністю, то позивач, ухилившись від часткового відшкодування вартості цих предметів, відповідно до розміру своєї частки в спільному майні,  не має підстав вимагати безоплатної передачі відповідачем ключів від зазначеного замка.  Стосовно  заподіяння моральної шкоди позивачеві, суд вважає, що факт наявності такої шкоди та її розмір не доведений, окрім того, поведінку позивача  в зазначених подіях  слід оцінити як недобросовісною, тобто такою, що суперечить як закону так і моральним засадам суспільства, і саме ця поведінка підштовхнула відповідача до незаконних дій у виді перешкоджання позивачу потрапити в спірний будинок та користуватися ним. Заперечення представника позивача, що мало місце притримання ключів відповідно до ст. 594 ЦК України,  суд не приймає, оскільки воно не ґрунтується на законі тому, що відповідач мав діяти відповідно до  ст.ст. 1159-1160 ЦК України, а  утримання ним ключів, фактично, тягло за собою порушення права позивача на користування спільним нерухомим майном, що недопустимо відповідно до обставин які  зазначені в ст. 321 ЦК України, а також було неспівмірним, як способом забезпечення та негативними наслідками його застосування.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, а саме: в частині визнання дій відповідача щодо створення перешкоди позивачу в користуванні спірним будинком незаконними - задовольнити, в задоволенні решти двох вимог - відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем, в виді судового збору – 17.00 грн. та витрати з оплати за юридичну допомогу адвоката в сумі - 200 грн., слід покласти на  відповідача пропорційно до задоволених вимог та на позивача – пропорційно вимог, в задоволенні яких відмовлено,  та стягнути з  позивача та відповідача в дохід держави України витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи – на загальну суму 37 грн., пропорційно задоволених позовних вимог та вимог, в задоволенні яких відмовлено, відповідно,  а саме: з позивача – в розмірі 2/3 частин, з відповідача 1/3 частини, виходячи з того, що із трьох немайнових вимог задоволено одну,  в задоволенні решти двох вимог відмовлено.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  88,  212-215, 222, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_1 до  ОСОБА_2  про  усунення перешкод в користуванні майном, що перебуває у спільній сумісній власності, та відшкодування моральної шкоди – задовольнити  частково.

    Визнати незаконними дії ОСОБА_2 щодо перешкоджання ОСОБА_1 у здійсненні ним його законного права власності на будинок  № 17 по вул. Колгоспній в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, шляхом ненадання можливості ОСОБА_1 зайти в даний будинок, що перебуває в їх  спільній частковій власності.  

    Відмовити в задоволенні позовної вимоги про зобов’язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі (дублікати ключів) від будинку № 17 по вул. Колгоспній в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, який являється спільною частковою власністю  зазначених осіб.

    Відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  1000 грн. для відшкодування моральної шкоди.

    Судові витрати розподілити пропорційно задоволених вимог: 13грн. 32 коп. - судового збору, 133 грн. 33 коп. -   оплати за надання юридичної допомоги адвоката позивачу, - всього на суму 146 грн. 65 коп. -  покласти на позивача – ОСОБА_1.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  - 70 грн. 35 коп. для відшкодування судових витрат в виді судового збору - 3.68 грн. оплати за надання юридичної допомоги адвоката позивачу – 66 грн. 67 коп.

    Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави витрати з  інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі –  12грн.33 коп.

    Стягнути з  ОСОБА_1 в дохід держави витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи – 24 грн. 67 коп.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294  ЦПК України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду  може бути подана в Вільногірський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

    Апеляційна скарга на рішення  може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в строк, установлений для подачі заяви про апеляційне оскарження, через Вільногірський міський суд.

    Головуючий суддя                                           Шаповал Г.І.