справа № 2-40/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем     України

27 лютого 2010 року         Ірпінський міський суд Київської області в складі:

    головуючого             судді Савченка С.І.

    при секретарі             Балинській О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду справу  за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та розподіл спільного майна подружжя, -

                     в с т а н о в и в:

Позивач в жовтні 2009 р. звернулася до суду з даним позовом, який мотивувала тим, що 02.04.1974 р. вона уклала шлюб із ОСОБА_3, від якого мають двох повнолітніх дітей – сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 і доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, які є відповідачами у справі. Шлюб розірвано 24.09.1997 р. Вказувала, що в період шлюбу у 1993 р. чоловіку була виділена земельна ділянка для будівництва будинку по вул.Кірова 43 в смт.Гостомель Київської області, на якій вони з 1994 р. по 1997 р. побудували будинок. Станом на 1997 рік будинок був зведений, але не прийнятий в експлуатацію. 11.09.2008 р. помер її колишній чоловік ОСОБА_3 і в квітні 2009 р. їй стало відомо, що її діти звернулися до суду із позовом до другої дружини чоловіка – відповідача у справі ОСОБА_2, з якою той одружився у 2003 р., про розподіл спадкового будинку. Однак відповідачка ОСОБА_2 подала зустрічний позов, вважаючи, що спірний будинок є спільною власністю її та ОСОБА_3, а тому спадкуватися має лише половина будинку. Посилалася, що спірний будинок є її та померлого ОСОБА_3 спільною власністю, поскільки збудований у шлюбі за їх спільні кошти, а тому вона має право на 1/2 частину будинку. Вважала, що нею пропущено строк позовної давності за вимогами про поділ майна подружжя, однак пропущено з поважних причин, бо вона лише у квітні 2009 р. дізналася про те, що були порушені її права. Просила поновити строк позовної давності, визнати незакінчений будівництвом житловий будинок № 43 по вул.Кірова в смт.Гостомель та земельну ділянку за цією ж адресою спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частину ділянки.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала, підтвердила наведені в позові обставини, просила вимоги задоволити.

Відповідач  ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позов не визнали з тих підстав, що спірний будинок був збудований після припинення шлюбних стосунків між позивачем і ОСОБА_3 та розірвання між ними шлюбу і не є їх подружнім майном. Вказали, що на момент розлучення будинку не існувало, з 1994 р. на ділянці був викопаний лише котлован під фундамент та завезені фундаментні блоки. Посилалися, що будинок зведений відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час їх спільного проживання однією сім»єю, за їх кошти та їх працею, про що свідчать документи на придбання будматеріалів. Зокрема відповідачка продала земельну ділянку в м.Буча і вклала кошти в будівництво, а також вклала будматеріали, отримані нею після розлучення. В даний час будинок не прийнятий в експлуатацію. Крім того, позов не визнали посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду  за вимогами про поділ майна подружжя  і відсутністю поважних причин для його поновлення. З наведених підстав просили в позові відмовити.

Відповідачі ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні позов визнали.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позов визнала.

Вислухавши доводи та заперечення учасників, покази свідків, вивчивши по справі письмові докази, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

                        -  2  -

Судом встановлені слідуючі обставини  : позивач та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1974 р. по 1997 р. (а.с.8-9). Від даного шлюбу мають двох повнолітніх дітей – сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 і доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10-11).

Сторони фактично припинили подружні стосунки в червні 1997 р., шлюб між ними розірвано на підставі рішення суду від 08.08.1997 р. (а.с.72). Реєстрація розлучення в органах РАГС проведена 24.09.1997 р. (а.с.9).

В період шлюбу ОСОБА_3 на підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 14.04.1993 р. було виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку площею 1200 кв.м. по вул.Кірова 43 в смт.Гостомель, яку ОСОБА_3 приватизував у 1998 р., отримавши державний акт (а.с.13,15).

Також судом встановлено, що після фактичного припинення шлюбних стосунків з позивачем в червні 1997 р. ОСОБА_3 почав проживати однією сім»єю з відповідачкою ОСОБА_2, з якою в подальшому зареєстрував шлюб 08.05.2003 р. (а.с.25).

В цей же період з липня 1997 р. за рахунок спільних коштів та спільною працею ОСОБА_3 і ОСОБА_2 розпочали будівництво будинку по вул.Кірова 43 в смт.Гостомель, яке в основному було закінчене в жовтні 1998 р. і тоді ж в кінці 1998 р. вони переселилися із найманого житла до будинку. В даний час будинок по вул.Кірова 43 в смт.Гостомель знаходиться в стадії будівництва, в експлуатацію не прийнятий, що стверджується технічним паспортом, в якому маються відмітки про те, що будинок не введений в експлуатацію та є самочинним будівництвом, бо збудований в інших розмірах ніж дозволено (а.с.19).

Наведені обставини стверджуються поясненнями учасників, показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, свідоцтвами про укдадення шлюбу, про народження дітей, про розірвання шлюбу, рішеннями виконкому, державним актом на землю, технічним паспортом на будинок, кредитним договором та іншими матеріалами справи.

Відповідно до п.1 Прикінцевих положень СК України вказаний Кодекс набрав чинності з 01.01.2004 р. і застосовується до сімейних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Поскільки в даній справі спірні правовідносини щодо прав на майно виникли в період шлюбу з 1974 по 1997 р., тобто під час дії КпШС України, то суд застосовує норми цього Кодексу для вирішення даного спору.

Згідно ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи всі докази у їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача про визнання права власності на частину спірного будинку як частку у власності подружжя задоволенню не підлягають, як такі, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Суд прийшов до такого висновку, поскільки позивач не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що на момент винесення судом рішення 08.08.1997 р. про розлучення між нею та ОСОБА_3 будинок вже був збудований.

Будь-які письмові докази з цього приводу відсутні, в тому числі позивач не надала суду жодного документа на будівельні матеріали, які б були придбані в період шлюбу на її ім»я, чи ім»я колишнього чоловіка ОСОБА_3

Фактично на підтвердження своїх вимог позивач надала докази у вигляді показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, Омельченко, Савицького,  Якимчук. Суд критично оцінює покази даних свідків, поскільки вони є поверхневими і нечіткими щодо обставин, які мають значення для справи. Зокрема жодному із свідків конкретно невідомо про особисте життя подружжя, вони не змогли чітко пояснити коли був розірваний шлюб між позивачем і ОСОБА_3, де і з ким останній мешкав після розірвання шлюбу, хто і на яких умовах вкладав кошти в будівництво будинку, чи вкладала кошти позивач ОСОБА_1, якщо вкладала, то скільки і в чому це виражалося. Крім того, дані свідки не змогли чітко пояснити періоди будівництва і час виконання основних будівельних робіт в будинку.

                        -  3  -

Навпаки такі доводи позивача, що будинок станом на момент розлучення був збудований, спростовуються наданими відповідачем ОСОБА_2 доказами.

Це як письмові докази щодо отримання ОСОБА_3 в листопаді 1997 р. кредиту на будівництво спірного будинку по вул.Кірова 43, в тому числі кредитний договір, акти перевірок використання кредиту, з яких вбачаються види та обсяги виконаних ОСОБА_3 будівельних робіт з осені 1997 по серпень 1998 р., так і покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які є чіткими, конкретними, узгоджуються між собою і не викликають у суду сумнівів.

Так, свідок ОСОБА_5 - колишній чоловік відповідачки ОСОБА_2 – показав, що на день народження їх дочки 12.06.1997 р. його колишня дружина прийшла і сказала, що йде від нього до іншого чоловіка і з того ж часу вона з ним не проживала. В липні 1997 р. через суд вони розлучилися, а в серпні 1997 р. розлучення зареєстрували. При розлученні домовилися, що йому залишається квартира в м.Буча, дружині - земельна ділянка, на якій знаходилися будматеріали – цегла, блоки, панелі, ліс, які отримала дружина. Йому відомо, що колишня дружина із ОСОБА_3 почали будувати будинок в смт.Гостомель.

Свідок ОСОБА_7 показав, що в червні 1997 р. до нього підійшли його знайомі ОСОБА_3 і ОСОБА_2А.(на той час ОСОБА_7), попросили допомогти знайти помешкання для проживання і він порекомендував їм половину будинку в м.Буча, яка здавалася внайм. Після облаштування вони почали будівництво будинку в смт.Гостомель по вул.Кірова, яке тривало близько півтора року і в кінці 1998 р. вони вселилися до будинку.

Свідок ОСОБА_8, який будував спірний будинок, показав суду, що він будував спірний будинок з початку і до кінця. В 1994 р. коли ще позивач і ОСОБА_2 жили сім»єю, вирили котлован і змонтували з блоків фундамент, після чого будівництво не велося. Пізніше влітку 1997 р. коли на запрошення ОСОБА_3 він з іншими працівниками приїхав на будівництво, то вони жили на ділянці в будівельному вагончику, почали будівництво з перекриття підвалу, зводили стіни, дах, а в 1998 р. штукатурили і робили внутрішні роботи. З моменту будівництва ОСОБА_3 жив із новою дружиною ОСОБА_2. Останні спочатку не знали де жити і кілька днів жили з ними у вагончику, а потім винаймали житло. ОСОБА_2А привозила їм обіди, а також завезла свої будматеріали на ділянку, в тому числі червону цеглу, яка використана всередині будинку. Позивача ОСОБА_1 з 1997 р. на будівництві не було.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_12 також підтвердили, що влітку 1997 р. почалося будівництво будинку, яке здійснювали ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за власні кошти, які на той час жили однією сім»єю.

Наведені вище докази позивачем не спростовані.

При цьому суд враховує, що покази вказаних свідків про припинення шлюбних стосунків між позивачем і ОСОБА_3 в червні 1997 р. узгоджуються із фактом розірвання між ними шлюбу за рішенням суду від 08.08.1997 р., тобто розірвання шлюбу відбулося невдовзі, а саме через півтора місяці після припинення шлюбних стосунків. Що у свою чергу узгоджується із фактом розірвання шлюбу між відпоідачкою ОСОБА_2А (на той час ОСОБА_7) і ОСОБА_5 в серпні 1997 р.

Посилання позивача на те, що доказом будівництва будинку в шлюбі є технічний паспорт, в якому вказано, що будинок зведено в 1997 р., суд не приймає до уваги, поскільки даний технічний паспорт на будинок вперше складено лише у 2009 р. на замовлення відповідача ОСОБА_2 і відомості про час зведення будинку внесені техніком до техпаспорта з її слів, які відображають дійсність, а саме, що основні будівельні роботи, як кладка з цегли зовнішніх стін будинку і внутрішніх перегородок, та зведення даху і накриття будинку були виконані на кінець 1997 р., що підтвердили свідки.

Згідно цього ж технічного паспорту як вже вище вказувалося, будинок перебуває в стадії будівництва.

Вирішуючи вимоги позивача про поновлення строку позовної давності для звернення за захистом свого права до суду, суд керується наступним.

Відповідно до ч.3 ст.29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Суд вважає, що відсутні поважні причини для поновлення позивачу пропущеного строку позовної давності за вимогами про поділ майна подружжя.

                        -  4  -

Суд прийшов да такого висновку, поскільки судом незаперечно встановлено, і це підтвердила в судовому засіданні позивач, що її розлучення із ОСОБА_3 було викликано його подружньою зрадою. Зокрема позивач дізналася, що її чоловік має іншу жінку, якою виявилася відповідачка ОСОБА_2 Після розлучення позивач була обізнана, що сама підтвердила в судовому засіданні, про те, що колишній чоловік будує будинок з цією жінкою і мешкає в ньому з нею.

Таким чином позивач дізналася і могла дізнатися про порушення свого права, зокрема права на частину будинку, якщо вважала, його власністю, однак звернулася до суду з позовом через 13 років після розлучення.

Будь-яких доказів поважності причин пропуску строку позовної давності позивач суду не надала, зокрема не вказала, які обставини чи події позбавили її можливості звернутися з позовом до суду про розподіл майна протягом 3-х років після розлучення.

Доводи позивача, наведені в судовому засіданні, що вона не знала свої прав, суд не приймає до уваги.

Відсутність поважних причин на думку суду підтверджує той факт, що позивач протягом розгляду справи неодноразово заявляла, що вона на будинок не претендує і ніколи б не звернулася до суду з позовом, якби не інтереси дітей.

Поскільки суд відмовляє в позові щодо визнання незакінченого будівництвом житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем право власності на 1/2 частину будинку, то відповідно не підлягають до задоволення і вимоги про визнання права власності на 1/2 частину ділянки, як похідні від вимог щодо права власності на будинок.

З наведених підстав суд відмовляє в позові в повному обсязі.

На підставі ст.ст. 22, 28, 29 КпШС України 1969 р., керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

                          в и р і ш и в :

Відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_13, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та розподіл спільного майна подружжя.

Рішення в повному обсязі буде виготовлене не пізніше 04.03.2010 року.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів та наступного подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано, а у випадку подання заяви – після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                 С.І.Савченко