ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" лютого 2010 р. Справа № 60/269-09
вх. № 10251/1-60
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1
відповідача - не з`явився
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Херсон
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Лозова
про стягнення 86305,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 80000,00 грн., сплачених в якості попередньої оплати за договором купівлі - продажу та 6305,00 грн. процентів, нарахованих на підставі ст.536 Цивільного кодексу України. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним було перераховано відповідачу грошові кошти згідно платіжного доручення № 103955 від 02.04.2007 р. в сумі 80000 грн. за сільськогосподарську продукцію, однак відповідач не виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача перераховані грошові кошти та нараховані проценти.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 грудня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 19 січня 2010 року о 10:00 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 січня 2010 року розгляд справи було відкладено на 03 лютого 2010 року о 12:00.
20 січня 2010 через канцелярію господарського суду надійшло від позивача клопотання вх. № 256 про розгляд справи за відсутністю позивача та про направлення рішення суду за адресою: АДРЕСА_1.
Суд розглянувши дане клопотання відхиляє його в частині розгляду справи за відсутністю позивача як безпідставне, оскільки позивач прибув у судове засідання призначене на 03 лютого 2010 року, щодо направлення рішення суду за вищевказаною адресою суд задовольняє дане клопотання.
Позивач у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві. Надав 03 лютого 2010 року пояснення по справі вх. № 2127, відповідно до яких вказує на відсутність рахунку №01/02 від 02.04.2007р., на який є посилання у платіжному дорученні та обгрунтовує нарахування 3% річних. Суд дані пояснення долучає до матеріалів справи.
Окрім того, позивач 03 лютого 2010 р. надав супровідним листом вх. № 2128 довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на відповідача, яка судом також долучається до матеріалів справи.
Відповідач у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6156286.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
02 квітня 2007 року позивачем було перераховано відповідачу 80000,00 грн. згідно платіжного доручення №103955 з призначенням платежу "оплата за с/г продукцію згідно рахунку №01/02 від 02.04.2007р.
Як встановлено судом та підтверджується поясненнями позивача, даний рахунок не виставлявся відповідачем позивачу.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Позивач у позовній заяві вказує на те, що між сторонами була досягнута усна домовленість на купівлю - продаж пшениці, у зв`язку з чим відповідач зобов`язався передати товар позивачу у власність в строк до 15 квітня 2007 року, однак дані обставини не підтверджуються жодними доказами, наявними в матеріалах справи.
Посилання позивача на укладений для звітності позивача договір №02/04 від 02.04.2007р. суд в якості належного та допустимого доказу до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Статтею 626 Цивільного кодексу України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Позивачем не надано доказів прийняття відповідачем пропозиції укласти вищезазначений договір шляхом підписання договору або іншим способом.
Відповідно до умов договіру №02/04 від 02.04.2007р. відповідач зобов`язується продати, а позивач придбати пшеницю в кількості 100 тон на суму 80000,00 грн. Відповідно до п.4.2.1. цього договору строк відвантаження відповідачем товару визначено до 15.04.2007р., однак даний договір відповідачем не був підписаний, позивачем не надано доказів отримання відповідачем цього договору, з урахуванням чого суд приходить до висновку, що даний договір не було укладено, оскільки відсутнє волевиявлення відповідача на укладання такого договору та позивачем не доведено здійснення сторонами фактичних дій на його виконання, оскільки перерахування грошових коштів у розмірі 80000,00 грн. здійснювалось не з посиланням на вищенаведений договір та не є доказом вчинення позивачем фактичної дії по його виконанню.
Також позивач у позовній заяві посилається на направлення відповідачу вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 94271,51 грн. як на підставу настання строку повернення грошових коштів, однак дані твердження позивача суд відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Із зазначеної норми права судом вбачається, що покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати за умови не передання товару у встановлений строк. Оскільки судом встановлено, що сторони не визначили строк, виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару, то позивач згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем не надано доказів направлення відповідачу вимоги про передання оплаченого товару в сумі 80000 грн. згідно платіжного доручення №103955 від 02.04.2007 р., а отже підстави для застосування положень ст.693 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки строк виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки оплаченого товару не настав.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (стаття 610 ЦК України).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у відповідача на час розгляду справи не виникло зобов`язання щодо поставки товару або повернення грошових коштів, сплачених за поставку товару, оскільки строк поставки товару сторонами не визначено, отже станом на момент подачі позивачем позову до господарського суду, відповідачем не було порушено права позивача.
Згідно частини першої ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. У ст. 1 ГПК України зазначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
З наведених норм Господарського процесуального кодексу України, випливає, що підприємства та організації мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не було порушено зобов"язання щодо поставки оплаченого товару на час звернення позивача з позовом до суду, тобто права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені відповідачем.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 6305,00 грн.
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Позивачем не надано документального обгрунтування нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% за користування чужими грошовими коштами, та враховуючи те, що позивачем не доведено наявності правових підстав для повернення грошових коштів у розмірі 80000,00 грн., позовні вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6305,00 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, сплачене позивачем держмито у розмірі 863,05 грн. згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року за № 1258, що становить 236,00 грн. при відмові позивачу в задоволенні позовних вимог покладається на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 536, 610, 626, 640, 693 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 21, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 85-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Відхилити клопотання позивача про розгляд справи за його відсутністю.
Задовольнити клопотання позивача про направлення йому копії рішення суду за адресою: АДРЕСА_1.
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Повний текст рішення підписано 08 лютого 2010 року.
Суддя
справа №60/269-09