ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2010 р.                                                            Справа № 60/250-09

вх. № 9236/4-60

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Сушка О.П., довіреність №П/160710/117 від 03.11.2009р.

відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 18.12.2009р.

третьої особи - не з`явилась   

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський", м. Суми

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерний комерційний банк "Європейський", м. Київ

до  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків  

про стягнення 203140,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Володимирський" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором в сумі 202010,57 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем було отримано за кредитним договором №К/024/2009 від 04.12.2007р. кошти у розмірі 207680,00 грн., однак відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту та процентів за користування кредитом не виконав, з урахуванням чого виникла заборгованість за кредитом у розмірі 166136,00 грн., за процентами у розмірі 31292,74 грн. та пені у розмірі 4581,83 грн., право вимагати сплати яких позивач отримав на підставі договору про відступлення права вимоги від 25 березня 2009 року, укладеним між позивачем та Акціонерним комерційним банком "Європейський".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 листопада 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі,  призначено її  розгляд на 08 грудня 2009 року о 11:40 годині та залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерний комерційний банк "Європейський" (04070, м. Київ, вул.Почайнинська, 38/44.).

Позивач 08 грудня 2009 р. надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. №30529) відповідно до якої збільшив ціну позову до 203140,86 грн. та доповнення до даної заяви про уточнення позовних вимог (вх. № 15842), відповідно до яких вказав, що заборгованість у розмірі 203140,86 грн. складається з заборгованості за кредитом у розмірі 166136,00 грн., заборгованості за процентами у розмірі 31406,53 грн. та пені у розмірі 5598,33 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 грудня 2009 року  прийнято заяву про збільшення позовних вимог (вх. №30529) та доповнень до неї до розгляду та продовжено розгляд справи з їх урахуванням, розгляд справи № 60/250-09 відкладено на "21" грудня 2009 р. о 11:00.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 21 грудня 2009 року строк вирішення спору було продовжено до 10 лютого 2010 року на підставі ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 грудня 2009 року розгляд справи № 60/250-09 відкладено на "25" січня 2010 р. о 11:40

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 січня 2010 року розгляд справи було відкладено на 08 лютого 2010 року о 10:20.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві та збільшеннях до неї. Надав клопотання (вх. №2253 від 08.02.2010р.) про залучення до матеріалів справи копії довіреності №П/160710/117 від 03.11.2009р., копії опису та поштового чеку, копії протоколу №512 від 23.09.2008р. та додатку №5 до нього, копії листа №876 від 25.09.2008р., розрахунок заборгованості та  копії повідомлення.

Суд, розглянувши дане клопотання, визнав його таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та задовольнив його.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнає частково в сумі 68487,14 грн., з яких 38082,00 грн. заборгованість по кредиту та 30405,14 грн. заборгованість по процентам, в іншій частині заперечує проти позову з підстав, викладених у відзиві  на позовну заяву (вх. 31869 від 18.12.2009 р.), зокрема посилаючись на те, що строк повернення кредиту не настав, вимога про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом не надходила відповідачу, крім того, розмір процентів за користування кредитом становить 20% річних, а позивачем розраховано проценти за користування кредитом виходячи з 25% річних, строк виконання зобов`язання по сплаті пені не настав, оскільки позивачем не направлялась вимога про сплату пені.

Представник третьої особи у призначене судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані попередньою ухвалою суду документи не надав.

          Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між третьою особою та відповідачем 04 грудня 2007 року було укладено Кредитний договір №К/024/2009.

          Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за  кредитним  договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується  надати  грошові кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором,  а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., п. 1.2. та п.1.3. Банк (третя особа) на умовах цього договору надає позичальнику (відповідачу) грошові кошти в сумі 207680,00 грн. в кредит на строк з 04 грудня 2007 року по 04 грудня 2012 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а відповідач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, комісії, передбачені цим договором, а також виконати всі свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.4. Договору встановлено, що плата за користування кредитом у вигляді процентів становить 20,0% річних.

Відповідно до п.3.4.1. Договору Банку надано право змінювати процентну ставку, про зміну якої Банк повідомляє відповідача шляхом направлення йому відповідного листа з повідомленням про вручення за 10 (десять) календарних днів до дня вступу в дію зміненої процентної ставки.

Як вбачається з матеріалів справи Банк (3-я особа) листом за вих. № 876 від 25.09.2008 року повідомив відповідача про збільшення розміру процентної ставки, встановленої п. 1.4. Договору до 25% річних, про що свідчить особистий підпис відповідача на листі про його отримання 26.09.2008 року.

Згідно п.1.5. Договору цільове призначення кредиту - придбання автотранспорту, а саме: автомобіля ТАТА LPT 613/58 реєстр. №АХС 074956, номер шасі Y6D38132785L71181, колір білий, 2007р. випуску, автомобіля ТАТА LPT 613/58, реєстр. № АХС 074957, номер шасі Y6D38132775L71632, колір білий, 2007р. випуску.

Судом встановлено, що третьою особою було виконано свої зобов`язання за вказаним Договором, а саме відповідно до п. 2.1., п.2.3. Договору за меморіальним ордером № 20653 від 05.12.2007 р. перераховано ВАТ "Харків-Авто" грошові кошти в сумі 207680,00 грн. за придбання відповідачем вищезазначених автомобілів.

Відповідно до п.3.3. Договору проценти за користування кредитом сплачуються щомісячно до 05 числа (включно) поточного місяця (з 9.00 до 18.00 години) за попередній місяць у порядку, передбаченому розділом 4 цього договору. Проценти, нараховані за користування кредитом в останньому календарному місяці користування кредитом, сплачується одночасно із погашенням заборгованості за кредитом.

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник  зобов'язаний  повернути  позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі  або  речі,  визначені  родовими ознаками,  у  такій  самій кількості,  такого самого роду та такої самої якості,  що були передані йому позикодавцем) у  строк  та  в порядку, що встановлені договором.

Згідно п.4.1. Договору погашення заборгованості за кредитом здійснюється по 04 грудня 2012 року включно, у відповідності з графіком, який наведено у додатку №1 до цього договору та є невід`ємною частиною даного договору.

Додатковою угодою №1 до спірного Кредитного договору від 24.12.2007р. сторонами було змінено умови в частині порядку надання кредиту, порядку та строків погашення заборгованості за кредитом, та сплати процентів.

Додатковою угодою №2 до спірного Кредитного договору від 25 грудня 2007 року сторони виклали п.8.1.3. Договору в новій редакції.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що виконання відповідачем своїх зобов`язань по цьому договору забезпечується заставою рухомого майна: автомобіля ТАТА LPT 613/58 реєстр. №АХС 074956, номер шасі Y6D38132785L71181, колір білий, 2007р. випуску, автомобіля ТАТА LPT 613/58, реєстр. № АХС 074957, номер шасі Y6D38132775L71632, колір білий, 2007р. випуску, відповідно до договору, що укладається між третьою особою та відповідачем у день підписання цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи між третьою особою та відповідачем 04 грудня 2007 року було укладено договір застави майна, відповідно до якого третя особа прийняла в заставу майно, зазначене п.5.1. Кредитного Договору.

Судом встановлено, що 25 березня 2009 року третя особа та позивач уклали договір про відступлення прав вимоги (купівлі - продажу боргових зобов`язань) за кредитними договорами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України  до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги, а саме п.1.1., на виконання ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України сторони уклали цей договір про відступлення прав вимоги (купівлі - продажу боргових зобов`язань) за кредитними договорами згідно переліку, визначеного в додатку №1 та додатку №2 до цього договору. Судом встановлено, що до цього переліку увійшли й правовідносини між третьою особою та відповідачем, які виникли за вищезазначеним Кредитним договором.

Згідно ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Судом встановлено, що позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги за вищезазначеним Кредитним договором, повідомленням про відступлення права вимоги за вих. №09-04/570/15 від 27 березня 2009 року. Відповідач не заперечує проти переходу до позивача прав кредитора у зобов'язанні, що виникли за вищезазначеним Кредитним договором.

Позивач неодноразово вимагав у відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором, про що свідчать лист за №09-04/1489 від 20.10.2009р., та листи позивача за № 09-04/127 від 28.07.2009 р., № 09-04/1409 від 13.10.2009 р., надані відповідачем до відзиву на позовну заяву, однак відповідач дані вимоги позивача не виконав.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту виконав неналежним чином, сплативши лише 41544, 00 грн. з урахуванням чого заборгованість за простроченим кредитом станом на 01.12.2009 р. склала 38082 грн., що також визнається відповідачем.

          Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11  Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно п.8.1.1. Кредитного договору сторони за взаємною згодою домовились без укладання будь - якого додаткового договору до цього договору встановити наступний порядок зміни умов цього договору з відповідною зміною зобов`язань відповідача щодо строку виконання відповідачем зобов`язань за цим договором та відповідних прав третьою особою вимагати від відповідача виконання зобов`язань за цим договором при настанні наступних обставин, зокрема, якщо відповідач порушує строки платежів, встановлені п.3.3. та/або п.7.5. цього договору, та/або при невиконанні додаткових зобов`язань відповідача, передбачених п.п.7.1.1. - 7.1.9 цього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець  має  право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів,  належних йому відповідно до статті  1048  цього Кодексу.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 166136,00 грн., що включає суму заборгованості за простроченим кредитом в сумі 38082 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 31406,53 грн. по процентах за користування кредитом та пеню у розмірі 5598,33 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець  має  право  на  одержання  від  позичальника процентів від суми позики,  якщо інше не встановлено договором або законом.  Розмір  і  порядок  одержання  процентів  встановлюються договором.  Якщо  договором  не встановлений розмір процентів,  їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного  банку України.

Перевіривши нарахування процентів за користування кредитом в сумі 31406,53 грн., розрахованих станом на 03.12.2009 р., суд визнав даний розрахунок таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, матеріалам справи, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні  санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання  мало бути виконано.

Відповідно до п.6.1. Кредитного договору у випадку ненадходження в строки, визначені у п.п.1.3., 3.3., 3.4., 4.1., 7.5., 8.1., 8.2. цього договору, на відповідний рахунок, визначений цим договором, суми заборгованості за кредитом та/або процентів за користування ним, та/або сум комісій, та/або інших платежів, належних до сплати відповідачем відповідно до умов цього договору, відповідач, незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов`язань за цим договором, сплачує третій особі пеню в розмірі подвійної ставки рефінансування НБУ, що діє протягом періоду прострочення відповідного платежу, від суми відповідного платежу, строк сплати якого порушений, за кожний день існування порушення (прострочення), при цьому кількість днів року приймається рівною фактичній кількості днів у році. Пеня сплачується відповідачем у порядку, встановленому п.4.2. цього Договору, за рахунок коштів, що направляються відповідачем для виконання грошових зобов`язань, передбачених цим договором, або протягом 3 банківських днів з дня отримання вимоги третьої особи про сплату пені.

Згідно п.6.4. Кредитного Договору сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за даним договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції третя особа має право продовжувати нараховувати до дати повного виконання відповідачем відповідних прострочених зобов`язань за договором.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Пенею  є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

          Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір   пені,  передбачений  статтею  1  цього Закону,  обчислюється  від  суми  простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної  облікової  ставки   Національного   банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши нарахування пені за порушення строку повернення кредиту та пені за порушення строку сплати процентів за користування кредитом, розрахованих станом на 03.12.2009 року суд прийшов до висновку, що даний розрахунок є вірним та таким, що відповідає чинному законодавству, з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 5598,33 грн., з яких сума пені за порушення строку повернення кредиту складає 3281,98 грн., а за порушення строку сплати процентів за користування кредитом - 2316,35 грн., підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що позивачем не було направлено відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату пені суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України  (справа про досудове врегулювання спорів) обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини цього Рішення положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому суд приходить до висновку, що досудове врегулювання спору не є обов`язковою умовою при зверненні з позовом до суду про дострокове повернення кредиту, право на яке передбачено як умовами вищезазначеного Кредитного договору, так і положеннями ст. 1050 Цивільного кодексу України, а також про стягнення пені, з урахуванням чого посилання відповідача на такі обставини безпідставні.

Щодо нарахування позивачем процентів за користування кредитом виходячи з відсоткової ставки 25% річних замість 20% річних, то як вищевстановлено судом, Банк реалізував своє право в односторонньому порядку підвищити розмір процентної ставки за користування кредитом, про що був повідомлений відповідач, тому заперечення відповідача стосовно безпідставного нарахування процентів за користування кредитом виходячи зі ставки 25% річних спростовані матеріалами справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 2031,41 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 512, 514, 517, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-      

ВИРІШИВ:

Задовольнити клопотання позивача (вх. №2253 від 08.02.2010р.) про долучення до матеріалів справи документів.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (61000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський" (40030, м. Суми, пл. Незалежності, 10, к/р №32003101300 в Управлінні НБУ в Сумській області, МФО 337933, ідентифікаційний код 26120084) заборгованість за кредитом у розмірі 166136,00 грн., заборгованість за процентами у розмірі 31406,53 грн., пеню у розмірі 5598,33 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 2031,41 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 11 лютого 2010 року.

Суддя                                                                                            

справа №60/250-09