КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
22.02.10 р. № 19/242-09
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Агрикової О.В. (доповідач по справі),
суддів:
Мазур Л. М.
Фаловської І.М.
при секретарі судового засідання Матвієвській Г.В.,
представники сторін в судове засідання не з’явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року (підписане 23.11.2009 року)
у справі №19/242-09 (суддя Карпечкін Т.П.),
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Клуб сиру», м. Київ,
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Біла Церква Київської області,
про стягнення 165 724,47 грн., -
встановив:
27.08.2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Клуб сиру»(позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (відповідач) про стягнення 165 724,47 грн. (а.с. 3-7).
Рішенням господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Клуб сиру»до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 165 724,47 грн. задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Клуб сиру»73 197,12 грн. боргу, 8 759,59 грн. пені, 819,57 грн. державного мита та 116,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено повністю (а.с. 57-60).
При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, встановивши факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за отриману продукцію, правомірність нарахування позивачем на суму заборгованості відповідача пені та 3% річних, здійснивши перерахунок розміру пені з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, визнавши необґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача одночасно з пенею штрафу за прострочення здійснення оплати, вказавши, що таке стягнення є подвійною відповідальністю за одне і теж правопорушення, керуючись ст. ст. 8, 61 Конституції України, ст. ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, задовольнив позов частково, відмовивши в позові в частині стягнення 73 197,59 грн. штрафу та 8 807,73 грн. пені.
Не погодившись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 про стягнення з нього 158 724,47 грн. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з нього 53 197,12 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що справу розглянуто за відсутності його представників, чим порушено вимоги ст. 22 ГПК України. Також, як стверджує скаржник, судом першої інстанції невірно визначено розмір заборгованості, посилається на платіжне доручення №205 від 04.03.2009 року на суму 20 000,00 грн. Також, відповідач вважає неправильними розрахунки позивача та господарського суду київської області в частині розмірів пені та 3% річних. Одночасно, відповідач просить суд звільнити його від сплати штрафу, пені та 3% річних.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.12.2009 року у справі №19/242-09 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.02.2010 року розгляд справи №19/242-09 відкладався у зв’язку з неявкою у судове засідання відповідача.
В судове засідання 22.02.2010 року відповідач та представники позивача не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать повернуті на адресу суду повідомлення про вручення поштових відправлень сторонам, а саме ухвали Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.02.2010 року про відкладення розгляду справи №19/242-09.
Враховуючи обізнаність сторін про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду, у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, дійшла до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відсутності представників сторін.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановлено наступне.
01.04.2008 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (дистриб’ютор) укладено дистриб’юторську угоду №ds-6/08 (далі –договір, а.с. 8-16), згідно умов якої позивач постачає відповідачеві продукцію виключно для її наступного перепродажу відповідачем на умовах даного договору (п. 2.1.1. договору).
На виконання договору позивачем передано відповідачеві продукції на загальну суму 73 197,12 грн. за наступними видатковими накладними:
- №СВ-0000968 від 03.09.2008 року (а.с. 21),
- №КЗ-0001294 від 10.09.2008 року (а.с. 20),
- №СВ-0000997 від 10.09.2008 року (а.с. 19),
- №КЗ-0001306 від 16.09.2008року (а.с. 18).
Відповідачем до матеріалів апеляційної скарги додано копію платіжного доручення №205 від 04.03.2009 року про перерахування позивачеві 20 000,00 грн. В графі «Призначенні платежу»зазначено: оплата за молочні продукти згідно накладної від 03.03.2009 року у сумі 16 666,67 грн., ПДВ –20% 3 333,33 грн.
Підставами для звернення до суду стало те, що, на переконання позивача, відповідачем не здійснено розрахунків за отриману продукцію. Крім цього, на переконання позивача, несвоєчасний розрахунок є підставою для нарахування на суму заборгованості відповідача пені, штрафу та 3% річних.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Матеріалами справи підтверджується, а саме видатковими накладними №СВ-0000968 від 03.09.2008 року, №КЗ-0001294 від 10.09.2008 року, №СВ-0000997 від 10.09.2008 року та №КЗ-0001306 від 16.09.2008року, що позивачем передано відповідачеві продукції на загальну суму 73 197,12 грн.
Доводи відповідача про те, що ним сплачено позивачеві 20 000,00 грн. згідно платіжного доручення №205 від 04.03.2009 року в рахунок поставки продукції по накладній №КЗ-0001306 від 16.09.2008року судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки в платіжному дорученні зазначено іншу підставу оплати - оплата за молочні продукти згідно накладної від 03.03.2009 року, яка не є підставою подання позову у даній справі.
Відповідно до п. п. 5.2., 5.3. договору відповідач зобов’язався здійснити оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача по закінченню періоду наданої відстрочки платежу. Позивач надає відповідачеві відстрочку платежу, яка складає 14 календарних днів з моменту відвантаження продукції.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.
Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення оплати отриманої від позивача продукції, а тому висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 73 197,12 грн. боргу є законним та обґрунтованим.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 8 759,59 грн. пені виходячи з наступного.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Місцевим господарським судом вірно встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань перед позивачем щодо оплати отриманої продукції згідно укладеного між сторонами договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Так, сторони в п. 11.3.2. договору узгодили правові наслідки неналежного виконання зобов’язань за договором, а саме визначили, що у випадку якщо відповідач порушує умови оплати продукції, позивач має право нарахувати відповідачеві пеню за прострочення в оплаті за поставлену продукцію в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, яка діяла в період виникнення заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Судом першої інстанції вірно враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано; а також вимоги ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», згідно яких розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 8 759,59 грн. пені за загальний період прострочення по чотирьох накладних з 18.09.2008 року по 31.03.2009 року включно за неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання.
Також, перевіривши розмір пені на підставі зробленого місцевим господарським судом перерахунку, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що він є арифметично вірним.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 73 197,59 грн. штрафу з наступних підстав.
Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Умовами укладеного між сторонами спору договору, а саме п. 11.3.2., сторони встановили, що в разі прострочення більше 10 днів відповідач додатково до неустойки оплачує разовий штраф в розмірі 100% вартості неоплаченої продукції.
Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо.
Також, господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Тобто, штраф й пеня є різновидами неустойки, чітке визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є:
- можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов’язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов’язання неналежним способом тощо).
- обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Частиною 3 ст. 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня характеризується такими ознаками:
- застосування виключно у грошових зобов’язаннях;
- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання;
- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов’язання понад встановлений сторонами зобов’язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов’язання.
Аналогічна правова позиція викладена і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №07.04.2008 року №01-8/211, в п. 48 якого зазначається таке. Штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.
Згідно з частиною першою ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності.
При укладені договору (п. 11.3.2. договору) сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, а саме п. п. 5.2., 5.3. договору, якими передбачено строк оплати отриманої продукції. Тому одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що відмова місцевим господарським судом позивачеві у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 73 197,12 грн. є незаконною, а висновки суду першої інстанції про неможливість одночасного застосування штрафу та пені в якості господарських санкцій за порушення зобов’язання є неправильними та такими, що не відповідають чинному законодавству України.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду скасовує рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафу у розмірі 73 197,12 грн. та приймає в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог в повному обсязі.
Одночасно, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу з наступних підстав.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З аналізу наведених норм чинного законодавства можна дійти до висновку про те, що підставою для зменшення розміру неустойки судом має бути явна невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення зобов’язання, під якою слід розуміти ступінь виконання зобов’язання боржником; причини невиконання та заходи, вжиті боржником для належного виконання, часткова сплата неустойки в добровільному порядку; форма вини боржника та інші обставини, що заслуговують на увагу.
Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.
Застосовуючи цей припис, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідно до умов ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд зменшує розмір штрафу, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, в десять разів –з 73 197,12 грн. до 7 319,71 грн.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи факт прострочки відповідачем виконання грошового зобов’язання, перевіривши розрахунок 3% річних, наведений позивачем в позовній заяві та перевірений судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду встановлено його арифметичну правильність, а висновки господарського суду Київської області про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача 1 762,91 грн. 3% річних законними та обґрунтованими.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 84 ГПК України у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо всіх заявлених вимог.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить, зокрема, стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 762,91 грн.
Мотивувальна частина рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 містить обґрунтований висновок про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у заявленій сумі. Однак, резолютивна частина оскаржуваного рішення остаточного висновку про такі вимоги позивача не містить, що є підставою для зміни рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 задоволенню не підлягає, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 73 197,12 грн. штрафу, а також підлягає зміні в частині стягнення 1 762,91 грн. №5 річних.
Відповідно до ст. 49 ГПК України колегія суддів апеляційного господарського суду розподіляє судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 99, 101, 103, 104 та 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд -
постановив:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 73 197,12 грн. штрафу скасувати.
3. В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 73 197,12 грн. штрафу задовольнити частково.
4. Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
«2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Клуб сиру»73 197,12 грн. боргу, 8 759,59 грн. пені, 1 762,91 грн. 3% річних, 7 319,71 грн. штрафу, 911,48 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову, та 129,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.».
5. В решті рішення господарського суду Київської області від 16.11.2009 року у справі №19/242-09 залишити без змін.
6. Справу №19/242-09 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя: Агрикова О.В.
Судді:
Мазур Л. М.
Фаловська І.М.
Дата відправки 27.02.10