Судове рішення #812613
4/333


ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

                 

06.07.2007                                                             Справа  № 4/333



За позовом Закарпатської обласної спілки споживчих товариств, м.Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк „Коопінвестбанк”, м.Ужгород

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації”, м.Ужгород

про визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 04.03.1996 №1 та від 02.12.1996 №1, свідоцтва про право власності на 24/100 частини будинку №10 по вул.Гойди в м.Ужгороді, виданого на підставі договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996, повернення сторін у попередній стан.


                                                                                       Суддя         Л.М.Якимчук

Представники:

від позивача: Василиндра М.М. - начальник юридичного відділу, дов. від 24.04.2007

від позивача: Рудова Ю.В. - начальник юридичного відділу, довіреність від 05.09.2005

Третя особа -  не з’явилась


СУТЬ СПОРУ: Закарпатська обласна спілка споживчих товариств, м.Ужгород звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк „Коопінвестбанк”, м.Ужгород про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини будинку по вул.Гойди,10 в м.Ужгороді від 04.03.1996 №1 та від 02.12.1996 №1, на підставі ст..48 ЦК УРСР з поверненням сторін у попередній стан, визнання недійсним свідоцтва про право власності на 24/100 частини будинку, виданого на підставі договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договори підписані головою правління Закарпатської облспоживспілки Микайло Л.Л. без належних на те повноважень.




Згідно з п.п.”г”, п.4.16 Статуту облспоживспілки, затвердженого другими зборами Ради облспоживспілки 10 скликання 04.08.1989, зареєстрованого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 26.12.1991 №272, право на укладення таких договорів має лише правління облспоживспілки. Договір купівлі-продажу від 04.03.1996 №1 в подальшому не був схвалений правлінням, як того вимагає ст..63 ЦК України, а тому не може створювати ніяких прав і обов'язків для сторін і є недійсним.

Відповідно до ст..48 Цивільного кодексу України, недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

У поясненні від 01.06.2007 та нормативному обґрунтуванні позовних вимог від 18.06.2007 позивач зазначає, що зборами ради облспоживспілки 30.03.1995 прийнято рішення про передачу до статутного капіталу ТОВ КБ „Коопінвестбанк”, в якому він є засновником, частину адміністративного будинку облспоживспілки, у зв'язку з підняттям Нацбанком України відносно комерційних банків планки збільшення розмірів статутного фонду, а вільні обігові кошти, які можна спрямувати на поновлення статутного фонду, у облспоживспілці були відсутні. Рада не уповноважувала ні правління, ні голову правління спілки на укладення будь-яких інших договорів чи вчинення будь-яких інших правочинів щодо спірної частини приміщення, тому правові підстави для укладення головою правління будь-яких інших договорів, окрім правочину по передачі до статутного фонду товариства, відсутні.

Стверджує, що про наявність договору №1 від 04.03.1996 позивач дізнався у березні 2002 року під час розгляду господарської справи №4/122, коли представником „Коопінвестбанку” було надано фотокопію згаданого договору, тому Спілка з об’єктивних причин не змогла звернутись до суду за захистом свого порушеного права раніше. Вважає, що за заявленими вимогами щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996 та застосування наслідків його недійсності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого на підставі договору, строк позовної давності не сплив. Просить відновити пропущений строк позовної давності за позовними вимогами щодо визнання недійсним договору №1 від 02.12.1996 та застосування наслідків недійсності такого договору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у доповненні до нього позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у ньому. Зокрема, вказав, що відповідно до ст.49 Закону України „Про власність” володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. За договором купівлі-продажу від 04.03.1996 №1 ТОВ КБ „Коопінвестбанк” правомірно володіє будівлею по вул.Гойди,10, що підтверджується правовстановлюючими документами: договором купівлі-продажу від 04.03.1996 №1, актом прийому-передачі від 10.03.1996 та документами, які підтверджують оплату вартості будівлі у розмірі 16000000000,00крб. (160,00тис.грн.)



Вважає, що рішенням господарського суду від 26.06.2002 у справі №4/122 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2002 встановлені наступні факти, які відповідно до ст.35 ГПК України не потребують доказування: „У матеріалах справи містяться правовстановлюючі документи, що засвідчують право власності ТОВ КБ „Коопінвестбанку” на спірні приміщення (договір купівлі-продажу від 04.03.1996 №1. акт прийому-передачі, реєстраційне посвідчення), тобто, володіння майном визнано правомірним.

Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові (ч.1 ст.80 ЦК України)”.

Звертає увагу, що в роз’ясненні Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03 1999 №02-5/111 передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.д.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Правомірність відчуження майна підтверджується постановою третіх зборів ради облспоживспілки 11 скликання від 30.03.1995. а також постановою правління облспоживспілки від 12.12.1996 №199.

Такими діями по схваленню укладеного договору купівлі-продажу від 04.03.1996 можна вважати також підписання акту прийому-передачі, прийняття оплати за об’єкт відчуження, фактичну передачу будівлі у власність ТОВ КБ „Коопінвестбанку” та пред’явлення позову через 7 років після відчуження майна.

Пунктом 3.8 Статуту облспоживспілки передбачено, що майно облспоживспілки може бути передано за оплату або безплатно за рішенням ради або правління облспоживспілки, в даному випадку є в наявності рішення ради і постанова правління.

Статутом облспоживспілки не обмежене право голови правління укладати угоди (п.п.”г” п.4.16 Статуту).

Просить застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності у порядку, передбаченому ч.3 ст.267 ЦК України, оскільки твердження позивача про те, що про існування договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996 йому не було відомо, не відповідає дійсності і спростовується тим, що договір підписаний головою правління облспоживспілки- посадовою особою, наділеною відповідно до Статуту повноваженнями на укладення будь-яких договорів (угод) без обмеження; акт прийому-передачі підписаний відповідними посадовими особами облспоживспілки, знятий з балансу на підставі первинних документів обліку; при пред’явленні облспоживспілкою позову від 03.12.2002 за №СП 01-17/259 додатком до позову була приєднана нотаріально посвідчена фотокопія договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996. Як відомо, нотаріально посвідчена фотокопія договору може бути вчинена тільки при наявності його оригіналу.

Облспоживспілка звернулася у прокуратуру Закарпатської області із заявою про перевірку законності укладених договорів купівлі-продажу. 20.09.2005 начальником Управління прокуратури області винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи. Встановлено, що службові особи облспоживспілки та ТОВ КБ „Коопінвестбанку” діяли виключно у правовому полі та у відповідності до своїх посадових повноважень, сторони уклали не заборонені чинним законодавством цивільно-правові угоди.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації, м.Ужгород у письмовому поясненні від 26.02.2004 зазначило, що згідно рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 24.05.1995 №174 адміністративний будинок, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, вул.Гойди,10 зареєстровано за Закарпатською облспоживспілкою в цілому 26.07.1995.

Згідно замовлення №8394 від 07.10 1996 підприємством проведено державну реєстрацію права власності на 24/100 частини будинку площею 1104кв.м. по вул.Гойди,10 в м.Ужгороді за ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” на підставі договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996, акту прийому-передачі від 10.03.1996, укладених обласною спілкою споживчих товариств.

Згідно замовлення №2084 від 12.03.2003 КП „Ужгородське МБТУ” оформлено свідоцтво та зареєстровано право власності на 76/100 частини будинку №10 по вул.Гойди в м.Ужгороді за Закарпатською обласною спілкою споживчих товариств на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради №62 від 02.04.2003.

На даний момент власниками будинку №10 по вул.Гойди в м.Ужгороді є: ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” - 24/100 частини будинку; Закарпатська обласна спілка споживчих товариств - 76/100 частини будинку.


У судовому засіданні оголошувались перерви з 04.06.2007 до 19.06.2007 та до 10год. 30хв. 06.07.2007.


Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд


                                           ВСТАНОВИВ:


Закарпатська обласна спілка споживчих товариств разом із своїми членами спілки у 1992 році виступила ініціатором створення ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанку” відповідно до Закону України „Про господарські товариства”. Зборами учасників „Коопінвестбанку” 22 вересня 1992 року прийнято установчий договір про  створення банку, статутний фонд якого складав 50 мільйонів українських карбованців за рахунок учасників банку, розміри яких встановлені в  установчому договорі.

Відповідно до угоди між учасниками КБ „Коопінвестбанку” від 8 грудня 1993 року Закарпатська обласна спілка споживчих товариств надалі виступає єдиним учасником банку з боку споживчої кооперації і захищає її інтереси, як повноправний представник.

У зв'язку з прийняттям Національним Банком України рішення відносно комерційних банків щодо збільшення нормативу статутного капіталу, з урахуванням ліцензійних вимог для діючих банків, за період з 1992 по 1999р.р. були внесені зміни до Статуту КБ „Коопінвестбанк”, які зареєстровані Нацбанком України, а саме:

1.  Про збільшення Статутного фонду банку до 2000млн.крб., в тому числі частка облспоживспілки становила 600млн.грн., що склало 30% (зареєстровано НБУ 03.03.1994).

2. Про збільшення - до 12000млн.крб., з часткою облспоживспілки 4000млн.крб. (33%) (зареєстровано НБУ 18.11.1994).

3.  Збільшення до 99000млн.крб., частка облспоживспілки 33000млн.крб. (33%) (зареєстровано НБУ 11.10.1995).

4. Збільшення до 2250тис.грн., частка ОСС - 330тис.грн. (14,6%) (зареєстровано НБУ 10.12.1996).

5. Збільшення до 5600тис.грн., частка ОСС - 330тис.грн. (5,89%) (зареєстровано НБУ 30.04.1998).


Оскільки у облспоживспілки були відсутні вільні обігові кошти, то треті збори ради облспоживспілки одинадцятого скликання від 30.03.1995 прийняли постанову, якою вирішили передати частину адмінбудинку облспоживспілки (праве крило) площею 578,6кв.м. „Коопінвестбанку” як поповнення внеску в статутний фонд та доручили правлінню облспоживспілки створити комісію по оцінці вартості і передачі основних засобів.

У березні 1996 року сторони  у спорі уклали договір купівлі-продажу №1 від 04.03.1996 відповідно до якого облспоживспілка продає, а „Коопінвестбанк” купує частину будинку у м.Ужгороді по вул.Гойди,10 площею 1104кв.м., що складає 24/100 від загальної площі, вартістю 16млрд.крб. (160000грн.), в тому числі підвал загальною площею 234,3кв.м., І поверх –303,3кв.м., ІІ поверх –275,3кв.м., ІІІ поверх –291,1кв.м. (п.1.1 договору).

Передача майна у власність „Коопінвестбанку” проводиться на підставі акту приймання-передачі, який є невід’ємною частиною договору (п.2.1).

Десятого березня 1996 року сторони підписали акт приймання-передачі у власність „Коопінвестбанку” 24./100 будівлі загальною площею 1104кв.м., вартістю 16млрд.крб.

Комунальним підприємством „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації” 07.10.1996 проведено державну реєстрацію права власності на 24/100 частини будинку площею 1104кв.м. по вул.Гойди,10 в м.Ужгороді за ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк”.

Відповідач суму договору перерахував на рахунок позивача у червні 1996 року, що підтверджується меморіальними ордерами №1 на суму 7300000000крб. та №18 від 06.06.1996 на суму 8700000000крб. за червень 1996 року.

Облспоживспілка перерахувала „Коопінвестбанку”, як внесок у статуний фонд, 7300000000крб. платіжним дорученням №275 від 26.06.1996.

Оскільки, перерахованих коштів недостатньо було для поповнення статутного фонду відповідно до частки у ньому облспоживспілки, а обігові кошти для цієї мети були відсутні, облспоживспілка 2 грудня 1996 року укладає з КБ „Коопінвестбанк” додатково ще один договір купівлі-продажу частини правого крила будинку у м.Ужгороді по вул.Гойди,10 площею 578,6кв.м. вартістю 290000грн.

Зокрема, І поверх правого крила загальною площею 303,3кв.м., ІІ поверх правого крила 275,3кв.м.

У пункті 3 договору зазначено, що „Коопінвестбанк” перераховує на розрахунковий рахунок облспоживспілки 290000грн., цю суму облспоживспілка перераховує „Коопінвестбанку” на поповнення статутного фонду.

Відповідач перерахував на рахунок позивача зазначену суму, про що вказано позивачем у доповненні до позовної заяви (а.а.124 т.1) та підтверджено уповноваженим представником позивача у судовому засіданні.

Відповідно до п.2.1 договору сторони підписали акт прийому-передачі частини правого крила будинку загальною площею 578,6кв.м. залишковою балансовою вартістю 290000грн.

Постановою правління облспоживспілки від 12.12.1996 №199 затверджено договір купівлі-продажу частини правого крила будинку по вул.Гойди,10 по залишковій балансовій вартості (в сумі 290000грн.) і вказано: „цю суму перерахувати „Коопінвестбанку” в поповнення Статутного фонду”.

Отже, за продане праве крило будинку по вул.Гойди,10 облспоживспілка одержала від ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” всього 450тис.грн. Вказана частина будівлі передана на баланс відповідачу.

Даючи правову оцінку укладеним договором, суд вважає, що підстав для визнання їх недійсими не має з огляду на наступне.

Відповідно до ст.49 Закону України „Про власність” володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Відповідно до ч.3 ст.30 Закону України „Про власність” окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створені ними органи. Ця норма закону кореспондується з ч.2 ст.10 Закону України „Про споживчу кооперацію”, в якій зазначено, що майно споживчих товариств може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку за рішенням загальних зборів, конференцій та з’їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.


Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України „Про споживчу кооперацію” володіння, користування власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та спілок.

У пункті 3.1 Статуту Закарпатської обласної спілки споживчих товариств, затвердженого другими зборами Ради облспоживспілки десятого скликання 04.08.1998, зареєстрованого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 26.12.1991 №272, зазначено, що облспоживспілка є власником майна, що належить їй на праві володіння, користування і розпорядження. Як власник майна облспоживспілка вправі проводити  по відношенню свого майна будь-які дії, що не суперечать законодавству, передавати його своїм  підприємствам та іншим господарюючим суб’єктам, продавати і розпоряджатися ним за своїм власним розсудом.

          Облспоживспілка реалізує права власника через свої органи (з”їзд, Раду, правління) у відповідності з їх компетенцією, що визначається Статутом.

          Пунктом 3.8 Статуту передбачено, що майно облспоживспілки може бути передано державним, кооперативним, іншим громадським організаціям та громадянам за плату або безплатно тільки за рішеннями ради або правління облспоживспілки.

          У підпункті „г” пункту 4.16 Статуту вказано, що правління облспоживспілки укладає договори та угоди.

          У пункті 4.19 Статуту записано, що голова правління і його заступники можуть одноосібно приймати рішення і видавати розпорядження з поточних питань, віднесених до їх компетенції. Коло цих питань установлюються рішенням правління.

          Таким чином, Статутом облспоживспілки передбачено, що майно облспоживспілки може бути продано тільки за рішенням ради або правління облспоживспілки, а укладати договори та угоди    має право правління облспоживспілки, яке очолює голова правління.

          Як зазначено вище, укладенню оспорюваних договорів передувала постанова третіх зборів ради облспоживспілки 11 скликання від 30.03.1995 про передачу частини адмінбудинку облспоживспілки „Коопінвестбанку”, як поповнення внеску в Статутний фонд. Крім того, постановою правління від 12.12.1996 № 199 затверджено другий договір купівлі-продажу і вирішено суму 290000грн. перерахувати  „Коопінвестбанку” в поповнення Статутного фонду.

          Невід’ємною частиною обидвох договорів є акти прийому-передачі приміщення підписані, окрім головою правління, головним бухгалтером                    Ланда М.Е. та Рацкеві Й.І. По обидвох договорах відбувся розрахунок, шляхом перерахування на рахунок облспоживспілки 450000грн., частину з яких остання перерахувала в Статутний фонд КБ „Коопінвестбанку”.

Приміщення передано на баланс відповідача.

Отже, облспоживспілка вчинила дії, які свідчать  про схвалення договорів купівлі-продажу приміщення, укладених від її імені головою правління облспоживспілки.

Статтею 63 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

У роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 №02-5/111 з наступними змінами „Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення  угоди задоволенню не підлягає.

Таким чином, підстав для визнання оспорюваних  договорів недійсними на підставі ст.48 ЦК УРСР, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, не має.

У матеріалах справи є постанова  начальника управління прокуратури Закарпатської області від 20.09.2005, про відмову в порушенні кримінальної справи, винесеної за наслідками перевірки законності, укладених договорів купівлі-продажу, у зв’язку з зверненням голови правління облспоживспілки       Цапа В.В., в якій зазначено, що службові особи облспоживспілки та ТОВ КБ „Коопінвестбанк” діяли виключно у правовому полі та у відповідності до своїх посадових повноважень, а тому в діях колишніх працівників цих організацій відсутні які-небудь ознаки зловживання службовим становищем, оскільки сторони уклали не заборонені чинним законодавством цивільно-правові угоди. При цьому Закарпатській облспоживспілці не заподіяно ніякої шкоди, оскільки за продані об’єкти нею отримана відповідна плата у розмірі 450тис. грн.

Вказана постанова була предметом розгляду Ужгородським  міськрайонним судом, у зв’язку з її оскарженням і залишена в силі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, передбаченого ст.71 ЦК УРСР.

З приводу зазначеного, суд констатує наступне.  

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР,який діяв на час виникнення та припинення правовідносин між сторонами у спорі, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Статтею 76 цього ж кодексу встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна   була дізнатися про порушення свого права.

          Позивач про укладення договору від 04.03.1996 № 1 дізнався коли було підписано акт прийому-передачі частини  будівлі комісією у складі голови правління, головного бухгалтера Ланда М.Е. та Рацкеві Й.І., тобто 10.03.1996. Отже, строк позовної давності сплив 10.03.1999. Крім того, на його рахунок  поступили кошти відповідно до цього договору, частину з яких  він перерахував у Статутний фонд банку, приміщення передано на баланс відповідачу.

Суд не приймає до уваги  твердження позивача про те, що  йому стало відомо про укладення  згаданого договору лише у 2002 році,  під час розгляду справи №4/122, оскільки крім зазначеного, позивач, як додаток до позову про  розірвання договору у справі № 4/122 (03.12.2002 № СП/01-17/259) додав фотокопію договору нотаріально завірену, що можливе тільки при наявності його  оригіналу.

Згідно до ч.1 ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

Клопотання позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності відсутнє, оскільки він вважає, що не пропустив цей строк.

Разом з тим, позивач у письмовому нормативному обґрунтуванні позовних вимог від 18.06.2007 № 139юр. просить поновити строк позовної давності за позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.12.1996 № 1.

Однак, не зазначає причини його пропуску.

Згідно до ч.2 ст.80 ЦК УРСР порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності. Таких  причин позивач не вказав, а суд їх не вбачає.

Відповідно до ст.75 цього ж кодексу позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. У даному випадку відповідач просить застосувати позовну давність.

З огляду на викладене, у задоволенні позову належить відмовити через пропуск строку позовної давності.


Керуючись ст.ст.33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.71, 76, 80 Цивільного кодексу УРСР, суд


В И Р І Ш И В:

1.          У позові відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

2.          Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст.85 ГПК України.


Суддя                                                                                                  Якимчук Л.М.




Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація