Справа № 11-494 2006 року Головуючий в 1-й інстанції: Роїк В.П.
Категорія: ст. 389 ч.2 КК України Доповідач: Шершун В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" липня 2006 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі:
головуючого-судді: Кульбаби В.М.
суддів: Шершуна В.В., Суслова М.І. з участю прокурора: Бардецького О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та його захисника - ОСОБА_2 на вирок Славутського міськрайонного суду від "26" травня 2006 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, раніше судимого Славутським районним судом:
· «5» вересня 2003 року за ст. 289 ч.З КК України з врахуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, згідно ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням іспитового строку на 2 роки;
· «З» грудня 2003 року за ст. 122 ч.1 КК України до 2 років виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням в дохід держави 20% заробітку
засуджено за ст. 389 ч.2 КК України до 1 року обмеження волі.
У відповідності до ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироками Славутського районного суду від 5 вересня 2003 року та З грудня 2003 року і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання до відбуття у вигляді 5 років 1 місяць позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна.
Міру запобіжного заходу залишено підписку про невиїзд.
Згідно вироку суду ОСОБА_1, будучи засудженим 3 грудня 2003 року за ст. 122 ч.1 КК України до 2 років виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку в дохід держави ухилився від відбування виправних робіт.
Так, 24 грудня 2003 року ОСОБА_1 був поставлений на облік в кримінально-виконавчу інспекцію, йому під розписку роз'яснено порядок та умови відбування покарання, встановлено дні явки на реєстрацію.
Однак, незважаючи на це, ОСОБА_1 1 січня 2004 року звільнився з роботи за власним бажанням, за що 21 серпня 2004 року був попереджений і направлений до Славутського міськрайонного центру зайнятості для працевлаштування. При цьому він був зобов'язаний повідомити кримінально-виконавчу інспекцію про наслідки працевлаштування до 1 вересня 2004 року.
26 серпня 2004 року Славутський міськрайонний центр зайнятості направив ОСОБА_1 для працевлаштування в Славутський комбінат комунальних підприємств, однак останній проігнорував направлення, не працевлаштувався і в подальшому не з'явився в центр зайнятості, за що був знятий з обліку.
В зв'язку з ухиленням від відбування виправних робіт та неявкою на реєстрацію
ОСОБА_1 неодноразово з вересня 2004 року по серпень 2005 року направлялися
письмові виклики в кримінально-виконавчу інспекцію, на які він не з'являвся та
оголошувалися приводи через міліцію, в ході яких встановлено, що за місцем проживання
він відсутній і його місцезнаходження невідоме.
9 вересня 2005 року ОСОБА_1 було оголошено в розшук, а 7 листопада 2005
року його затримано і відібрано зобов'язання з'являтися за викликом кримінально-
виконавчої інспекції, однак в подальшому він порушував це зобов'язання і зникав з місця постійного проживання, чим продовжував ухилятися від відбування виправних робіт.
Як видно з апеляції засудженого ОСОБА_1, останній просить скасувати вирок та постановити новий, яким зменшити міру покарання.
При цьому апелянт посилається на те, що суд не врахував позитивні відомості, які характеризують особу засудженого.
У поданій на вирок апеляції захисник засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати вирок, а справу - повернути на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
При цьому апелянт посилається на те, що судом було допущено неправильне застосування кримінального закону. Зокрема, як вважає захисник було порушено ст. 71 КК України, оскільки, на його думку суд мав приєднати до призначеного покарання ОСОБА_1 покарання лише за попереднім вироком від 03.12.2003 року.
Також, апелянт вказує на допущення судом порушення кримінально-процесуального закону, яке проявилось в тому, що в резолютивній частині вироку не було зазначено строку відбуття покарання, оскільки ОСОБА_1 було раніше обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, на думку захисника, судом під час розгляд даної кримінальної справи було допущено однобічність та неповнота при проведенні судового слідства, оскільки залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи - не було з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого, які істотно знижують ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_1:
· суд, постановляючи вирок, в порушення вимог п.5 ч.1 ст. 324 КПК України не встановив і не врахував всіх обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_1;
· судом не витребувано даних, які характеризують засудженого по місцю проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2 та не дано їм належної оцінки;
· не взято до уваги, що на утриманні у ОСОБА_1 знаходиться дружина ОСОБА_3, - інвалід ІІ-ої групи по зору, двоє неповнолітніх дітей, один з яких є інвалідом дитинства Ш-ої групи по зору.
Також, на думку апелянта, у вироку суд вказав неправильні анкетні дані засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи засудженого і в його інтересах захисника ОСОБА_2, які підтримали свої апеляційні скарги, міркування прокурора в заперечення апеляцій та про законність і обґрунтованість вироку, вивчивши матеріали справи і доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню.
Висновок суду 1-ої інстанції про винність ОСОБА_1 в ухиленні від відбування виправних робіт, до яких він був засуджений при зазначених у вироку обставинах, відповідає матеріалам справи і ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах.
Так, ОСОБА_1 вину визнав повністю і пояснив, що дійсно, вироком Славутського районного суду Хмельницької області від 3.12.2003 року він був засуджений до 2 років виправних робіт з утриманням в дохід держави 20% зарплати. Він був поставлений на облік і йому було роз'яснено порядок відбуття покарання, строки явки на реєстрацію, відповідальність за ухилення від відбування покарання. Однак, незважаючи на це, 01.01.2004 року він звільнився з роботи за власним бажанням і більше до роботи не приступав , не зважаючи на направлення на роботу в Славутський комбінат комунальних підприємств, на виклики не з'являвся, виїзжав на заробітки в іншу місцевість.
Ці покази засудженого повністю підтвердили допитані в якості свідків співробітники кримінально-виконавчої інспекції ОСОБА_4 і ОСОБА_5.
Ці ж обставини випливають з матеріалів справи - копії вироку від 3.12.2003 року, постанови про встановлення днів реєстрації ОСОБА_1 і листка реєстрації, з якого видно, що засуджений на реєстрації в 2004-2006 рр. не з'являвся, хоча згідно довідок і розписок ознайомлений про порядок відбуття покарання у вигляді виправних робіт і про відповідальність за ухилення від них.
Згідно розписки ОСОБА_1, він отримав направлення на роботу, однак, як видно з рапортів, до роботи не приступив. Як видно з рапортів, викликів, постанов про приводи, довідок Старокривинської сільської ради, ОСОБА_1 за місцем свого проживання був відсутній, в зв'язку з чим, був оголошений в розшук.
Давши зібраним доказам належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за ст. 389 ч.2 КК України, оскільки він ухилився від відбування виправних робіт, являючись засудженим за вироком суду до цього покарання.
Міра покарання засудженому призначена у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, - з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При цьому суд врахував всі обставини, які дійсно пом'якшують покарання ОСОБА_1, в тому числі і ті, на які посилається апелянт.
Колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта - захисника ОСОБА_2 про неправильність застосування судом першої інстанції ст.71 КК України.
Колегією судців встановлено, що ОСОБА_1 5.03.2003 року був засуджений Славутським районним судом за ст. 289 ч.З із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 був звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.
3.12.2003 року ОСОБА_1 був засуджений тим же судом за ст. 122 ч.1 КК України за злочини, скоєні ним 12.07.2003 року і 20 серпня 2003 року, тобто до постановлення попереднього вироку, до реального покарання.
Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, щодо якої було застосовано таке звільнення (ст. 75 КК України), вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання
призначених покарань не допускається. За таких умов, кожний вирок виконується самостійно.
Таким чином, не момент постановлення оскаржуваного вироку, існувало 2 попередніх вироки, за яким ОСОБА_1 не відбув покарання, в тому числі - один від 5.09.2003 року, по якому іспитовий строк не скінчився.
Згідно ст. 78 ч.З КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст.ст. 71, 72 КК України, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до ОСОБА_1 ст. 71 КК України і до покарання за останнім вироком частково приєднав невідбуте покарання за вироком від 5.09.2003 року і 3.12.2003 року, визначивши йому покарання, практично в мінімально можливому розмірі.
Не знаходить свого підтвердження і посилання апелянта - захисника ОСОБА_2 на те, що суд неправильно встановив анкетні данні засудженого, оскільки згідно копії форми №1 засуджений йменується ОСОБА_1, а також на те, що у нього на утриманні дружина - інвалід другої групи і двоє дітей, оскільки колегією судців встановлено, що засуджений у ОСОБА_3 проживає нетривалий час, в шлюбі з нею не перебуває, батьком її дітей, згідно її пояснень не являється.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції в порушення ст. 338 КПК України не визначив початку строку відбуття покарання ОСОБА_1 і не зарахував йому в строк відбуття покарання час знаходження його під вартою з 23.04.2006 року (згідно протоколу затримання). Тому в цій частині апеляцію захисника і засудженого підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія судців
Ухвалила:
Апеляції засудженого ОСОБА_1 і в його інтересах захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.05.2006 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Встановити, що строк покарання ОСОБА_1 за вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.05.2006 року слід рахувати з 26.05.2006 року. Зарахувати ОСОБА_1 в строк відбуття покарання за даним вироком час знаходження його під вартою з 23.04.2006 року по 25.06.2006 року, тобто 1 місяць 4 дні.